Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"

Мій телефон веде нас до потрібної адреси в районі Дамбо. Це тихенька вуличка біля річки, будівля розташована біля загоро­дженої ділянки, заставленої високовольтними трансформаторами. Будинок темний і вузенький, худіший навіть за Пенумбру, і геть занедбаний. Скидається на те, що не так давно тут була пожежа, — від дверей угору тягнуться довгі чорні смуги. Дім виглядав би покинутим, якби не дві деталі. По-перше, перекошений вініловий знак на фасаді, який повідомляє: «Швидкі пироги». По-друге, приємний запах свіжої піци, що стелиться навколо нас.

Усередині розгардіяш — так, тут, безперечно, була пожежа, — а повітря густе й духмяне, сповнене вуглеводами. Попереду стоїть невеликий столик, а на ньому — погнута коробочка для грошей. Трохи далі зграйка рум’янощоких підлітків товчеться біля такої-сякої кухоньки. Якийсь хлопчина підкидає над головою кружальця тіста. Інший кришить помідори, цибулю й перець. Ще троє стоять без діла, теревенять і сміються. Позаду них видніється висока пічка для випікання піци — потовчена металева штука з широкою синьою смугою посередині. Вона має коліщатка.

Із пластикових колонок виривається якась музика — стрекотливі наспіви, які, можу закластися, чули не більш ніж тринадцятеро людей у всьому світі.

— Що вам приготувати, чуваки?

Це один із підлітків перекрикує оглушливу музику. Чи на вигляд він і старший за підлітка. Весь тутешній колектив перебуває в безвусому перехідному періоді — мабуть, навчаються в мистецькому коледжі. Хлопчина, котрий до нас звернувся, одягнений у білу футболку з Міккі Маусом, що корчить страшну гримасу й тримає в руках автомат Калашникова.

Тут головне не помилитися.

— Один спеціальний Гоґвортс, — гукаю я у відповідь. Бунтівний Міккі киває. Раптом я пригадую: — Але без грибів. — Я затинаюсь. — Грибів не треба. Мабуть. — Та Бунтівний Міккі вже відвернувся й щось обговорює зі своїми товаришами.

— Він тебе почув? — шепоче Ніл. — Мені не можна їсти піцу. Якщо нам таки всунуть піцу, тобі доведеться самому її з’їсти. Не давай мені жодного шматочка. Навіть якщо я дуже проситиму. — Він замислюється. — А я напевне проситиму.

— Прив’яжи себе до щогли, — кажу я. — Як Одіссей.

— Як капітан Криваві Чоботи, — відказує Ніл.

У «Хроніках Співочих Драконів» гном-учений Фернвен переконує команду «Зоряної лілеї» прив’язати капітана Криваві Чоботи до щогли після того, як він намагався перерізати горлянку співо­чому драконові. Так, як капітан Криваві Чоботи.

Бунтівний Міккі повертається з коробкою для піци. Швидко він.

— З вас шістнадцять п’ятдесят, — каже хлопець. Заждіть-но, хіба я сказав щось не те? Це такий жарт? Невже Буркотун від­правив нас бозна-куди, і все намарне? Ніл здіймає брови й неохоче простягає хлопцеві новеньку двадцятку. За ці гроші ми отримуємо екстравелику коробку для піци зі змазаним штампом «Швидкі пироги».

Коробка не гаряча.

Ми виходимо надвір, і я відкриваю її. Усередині акуратно поскладані шматки товстого картону, довгі вузькі витинанки з необхідними пазами та кріпленнями. Це «БуркоСкан» у розібраному вигляді. Краї шматків обпалені до чорного. Одразу видно, що їх вирізали за допомогою лазера.

На внутрішньому боці кришки грубим маркером написане ­послання від Буркотуна. Писав він його власноруч чи доручив цю роботу одному зі своїх бруклінських посіпак — цього я не дізнаюся ніколи.

SPECIALIS REVELIO[27]

Дорогою до готелю ми заходимо до якоїсь дрібної крамниці побутової техніки й купляємо дві недорогі фотокамери. Ідемо до «Північного мосту», петляючи вуличками нижнього Мангеттену. Ніл несе коробку з начебто піцою, а я — пакет із двома фотокамерами, що раз по раз ударяються об моє коліно. У нас є все, що треба. «Мануцій» буде наш.

Довкола гамірно від автівок і вуличних торгівців. Під світлофорами, що міняють колір на жовтий, уже сигналять одне одному таксі, а П’ятою авеню сновигають довгі вервечки метушливих покупців. Ледь не на кожному розі товчуться підозрілі компанійки, чутно регіт, стелиться цигарковий дим, на прилавках продають шаурму. Сан-Франциско — чудове місто, дуже гарне, але там на вулицях ніколи не буває так людно. Я глибоко вдихаю — повітря холодне й гостре, присмачене цигарковим димом і запахом невідомо чийого м’яса, — і пригадую собі, як Корвіна застерігав Пенумбру: «Ти можеш змарнувати свій час десь там». Господи. Безсмертя в напханому книжками підвалі глибоко під землею — або смерть тут, у цій круговерті людей? Я за смерть і шаурму. А що обере Пенумбра? Чомусь мені здається, що він теж людина світу. Я пригадую книгарню з широкою скляною вітриною. Я обмір­ковую ті слова, якими він привітав мене, з широкою й добродушною усмішкою: «Що ви шукаєте серед цих полиць?»

Колись Корвіна й Пенумбра були добрими друзями. Я бачив фотодоказ. Мабуть, у той час Корвіна був зовсім інакшим… насправді, зовсім іншою людиною. Коли настає та сама мить? Коли ви змушені дати людині нове ім’я? «Вибачайте, але ви більше не можете бути Корвіною. Віднині ви Корвіна 2.0 — сумнівний покращений варіант». Я думаю про чоловіка на старій світлині, який показує великий палець. Невже його більше не повернути?

— Я справді думаю, що було б краще знайти режисерку, — каже Ніл. — Направду, мені треба підкинути грошенят у той фонд. Я видав тільки один грант, і той своїй кузині Сабрині. — Він щось обмірковує. — Підозрюю, то було незаконно.

Я намагаюсь уявити, яким буде Ніл через сорок років: лисий і в костюмі — зовсім інша людина. Я намагаюсь уявити Ніла 2.0 чи Ніла Шаха, бізнес-наставника, та мені це ніяк не вдається.

Ми повертаємось до готелю, і я з подивом виявляю, що Кет і Пенумбра сидять на низеньких канапах і зацікавлено про щось розмовляють. Кет жваво жестикулює, а Пенумбра всміхається й киває, його блакитні очі іскряться.

Кет підіймає голову й вітає нас усмішкою.

— Я отримала ще одне повідомлення, — спішить вона звістити нас. Тоді на мить змовкає, а в самої обличчя аж світиться, щоки тремтять, ніби вона не може втримати в собі наступні слова. — ПМ розширюється до ста двадцяти восьми людей, і я — одна з них.

Її мікром’язи напружуються, і вона майже вигукує:

— Мене обрали!

Я розкриваю рота. Кет зривається з канапи й кидається мені