Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нас намагаються переконати в тому, що існують незаперечні принципи, і коли хтось намагається поставити їх під сумнів, то не бракує тих, чиї обурені крики здіймаються до самого неба. Не такі вже великі зміни передбачали ті, хто пропонував оновити деякі статті нашого закону про громадську освіту, але ціла зграя ледачих йолопів здійняла галас, що це недоречно й не вчасно, й не пошкодувала ще сильніших і ще брутальніших слів. Недоречно! Мені вже наостогидло чути, як у нас називають недоречними найдоречніші речі, усе те, що перешкоджає травленню ситих і розлючує ідіотів. Чого вони бояться? Що знову вибухне громадянська війна? То й нехай! Це якраз те, чого ми нині потребуємо.
Атож, це те, чого ми потребуємо: громадянської війни. Нам треба стверджувати, що мідні тази мають бути і є шоломами, і треба, щоб через це спалахували запеклі бійки, як та, що вибухнула в корчмі. Нам потрібна громадянська війна з застосуванням якої завгодно зброї. Хіба ви не чуєте тих бідолах зі зморщеним і засохлим серцем, які кажуть і повторюють, що ті або ті дискусії ні до чого доброго не приводять? Що насправді хочуть цим сказати ті бідолашні люди? А хіба ви не чуєте тих, котрі кажуть, що існують дискусії, яких треба уникати?
Нам не бракує боягузів, які постійно повторюють той приспів, що слід залишити збоку питання релігії; що насамперед ми повинні стати сильними й багатими. І найбоягузливіші з них не бачать і не розуміють, що, доки ми не розв’яжемо наші внутрішні проблеми, ми не станемо ні сильними, ні багатими. Я повторюю: наша країна не матиме ані сільського господарства, ані промисловості, ані торгівлі, вона не вийде на ті дороги, які ведуть туди, куди нам треба йти, поки ми не відкриємо наше християнство — донкіхотизм. Ми не матимемо зовнішнього життя, могутнього, розкішного і славного, поки не розпалимо в серцях нашого народу вогонь вічного неспокою. Не можна бути багатим, живучи брехнею, а брехня — це той хліб повсякденний, яким ми годуємо наш дух.
Хіба ви не чуєте того поважного осла, який роззявляє рота й каже: «Так говорити не можна й не слід!» Хіба ви не чуєте, як говорять про мир, смертельніший, аніж сама смерть, усім тим нещасним, які живуть обплутані брехнею? Хіба вам нічого не каже страхітлива стаття, що вкриває незмивною ганьбою наш народ, стаття, наявна у статутах майже всіх товариств розваг і відпочинку в Іспанії, стаття, в якій сказано: «Заборонено дискусії на теми політики та релігії»?
«Мир! Мир! Мир!» — хором квакають усі жаби й усі пуголовки нашої калюжі.
Мир! Мир! Мир! Атож, нехай буде мир, але нехай він ґрунтується на тріумфі щирості, на поразці брехні. Але нам не треба миру компромісного, не треба миру, побудованого на одній із тих жалюгідних угод, які укладають наші політики, нам потрібен мир розуміння. Нам потрібен мир, але тільки після того як стражники визнають за Дон Кіхотом право стверджувати, що мідний таз — це шолом. І навіть більше: після того як стражники визнають і підтвердять, що в руках Дон Кіхота мідний таз перетворюється на шолом. І ті нещасні, які кричать: «Мир! Мир!», — ще й мають зухвальство називати ім’я Христа?! І забувають про те, як Христос сказав, що він приніс не мир, а війну, і що через нього відбудуться розколи в родинах, батьки повстануть проти дітей, діти — проти батьків, а брати — проти братів. І вони воюватимуть за Нього, за Христа, щоби запровадити Його Царство, суспільне царство Ісуса, — а воно цілком протилежне тому царству, яке єзуїти називають суспільним царством Ісуса Христа, — царство справжньої щирості, щирої правди, справжньої любові та справжнього миру; і для того, щоб запровадити царство Ісуса, потрібна війна.
То є раса гадюк — раса тих, котрі нині закликають до миру! Вони хочуть миру для того, щоб мати змогу кусати, гризти й отруювати собі на втіху. Саме про них сказав Учитель, що вони «побільшують свої філактерії і подовжують бахрому свого одягу» (Матвія 23. 5). Ви знаєте, про що йдеться? Філактеріями називали коробочки, в яких зберігалися уривки зі Святого Письма і які юдеї носили на голові та лівій руці за певних обставин. То було щось подібне до амулетів, які чіпляють на шию дітям, аби захистити їх невідомо від якого лиха; це такі собі торбинки, що їх якась черниця, аби розвіяти нудьгу, прикрашала блискітками, а в ті торбинки кладуться друковані цитати з Євангелії, які дитина, котра носить їх у себе на шиї, ніколи не прочитає і які для «більшої ясності» даються латинською мовою. Такими були й філактерії, а крім того, фарисеї носили уривки зі Святого Письма також у бахромі або в мереживах своїх плащів. Отак само чоловіки сьогодні носять на лацканах своїх сурдутів або піджаків червоне серце, намальоване на твердому порцеляновому кружечку. І ці любителі амулетів, таких собі сучасних філактерій, ці та до них подібні мають зухвалість говорити нам про мир та про доречність і недоречність! Ні, вони самі навчили нас цієї формули: не може бути мерзенного співжиття між синами світла й синами темряви. І вони, боягузливі служники брехні, є синами темряви, а ми, вірні прихильники Дон Кіхота, є синами світла.
А повернувшись до нашої історії, ми бачимо, що всі втихомирилися, але один зі стражників почав пильно придивлятися до Дон Кіхота, на якого був виданий ордер на арешт за визволення каторжників, і схопив його за шию, попросивши допомоги у Святої Германдади, проте кабальєро у відповідь і йому здавив горло та мало його не задушив. Їх розборонили, проте стражники стали вимагати, щоб їм віддали їхню здобич, «сього опришка з битого шляху… Зв’яжіть, казали, лиходія і нам у руки його передайте, бо так велять королівські закони і приписи Святої Германдади».
«Слухаючи тої мови, Дон Кіхот тільки посміхався», і правильно робив, що посміхався, він, з якого сміялися інші; він посміхався посмішкою героїчною й рицарською, не глузливою і з великою витримкою та спокоєм відповів: «Ех ви, ница ницота і підла підлота! То це, по-вашому, розбій — кайдани розбивати, невольників визволяти, нужденних рятувати, похилих підіймати, бездольних спомагати?» І тут, шляхетний і гордий, він нагадав про свій обов’язок мандрівного рицаря, у кого «закон — то меч, право — то одвага, статут — то власна вольна воля».
Браво, мій сеньйоре
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя Дон Кіхота і Санчо», після закриття браузера.