Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Відкривши коробку на столі, Акоста почав перебирати фотографії та папери, що були всередині. За документи наважилася взятися я, а хлопцеві залишила інші речі.

Більшість тексту було про те, що батько дівчини перераховував гроші зі свого рахунку на чужий, і це була не маленька сума. На одному з паперів я помітила позначки ручкою, почерк був такий самий, як у Томпсон. Здебільшого це були лаяння, які було б дуже дивно почути від дівчини. Важко було повірити, що вона, вихована панночка, могла вимовляти такі дряні слова. На іншому документі текст приміток став створюватися червоним олівцем. Елсі вже в основному ставила собі питання, що її цікавили: «Може, вона не погана людина?», «Невже це її рахунок? Більше схожий на батьківський.», «Не може ж вона бути копією свого батька!».

Я насупилися, судомно переглядаючи інші документи. Хто така «вона»?

Ім'я отримувача я не могла дізнатися. Воно було або перекреслено кількома різнокольоровими ручками, або відірвано і втрачено навіки у купах сміття.

Подивившись на Лестерна, я помітила його похмуре обличчя. Його брови сходилися на переніссі, а погляд був серйозним, холодним, не бажаючи ставати ні м'якшим, ні добрішим.

—Ти щось знайшла? - запитав хлопець.

—Переказ грошей з рахунку батька Елсі на чужий. Чий – не ясно, - відповіла я, простягаючи папери Лестерну, який забрав їх, не дивлячись на мене. —У тебе що?

—Поглянь, - коротко сказав хлопець, киваючи на акуратно розкладені фотографії.

Я підійшла, вдивляючись у кожен кадр, де була Томпсон. На одній Елсі тиснула руку іншій дівчині з фіолетовим волоссям. Невідома персона мала чорні сонцезахисні окуляри на обличчі та тонну косметики, ніби вона не вміла нею правильно користуватися. На вигляд дівчині можна було дати років з двадцять-тридцять.

Я перевела очі на іншу фотографію. Томпсон про щось сперечалася з фіолетоволосою. Таку Елсі я бачила вперше. Раніше був лише холод, плач – відчай – і справжня щаслива усмішка, а тепер цей список поповнила лють.

На третій фотографії дівчини вже обіймалися одна з одною, поплескуючи по спинах в знак підтримки.

—Хто це? - запитала я.

—Іві Гастман. Її батьки – впливові люди у сфері туристичних послуг.

—Іві Гастман? - перепитала я.

Це ім'я мені було знайоме, але де я його чула?

—Що з нею зараз?

—Невідомо. Одні кажуть, що дівчина поїхала за кордон, а інші – більшість із них, – що батьки віддали її до притулку, де вона вкоротила собі віку.

Притулок! Ось де я чула про неї. Ітан розповідав. Крім того, чому вона була там, і якою була справжня причина її вчинку? Втрата грошей? А, може, це зовсім не була вона, а просто її однофамілець чи тезка?

—Чому? - запитала я, дивлячись на четверту фотографію. Щаслива Гастман про щось розмовляла з Томпсоном, сидячи у затишному кафе. Я здригнулася.

—Ніхто не знає, - відповів Лестерн, знизуючи плечима. —Що ти знайшла?

—Документи, - відповіла я, киваючи у бік паперів, які лежали біля хлопця. —Ім'я одержувача величезних сум, як я вже казала, невідомо. Також невідомо, хто така «вона». Цей займенник часто повторюється.

Акоста взяв документи до рук, переглядаючи уважно кожен аркуш, і незабаром узагальнюючи:

—Гастман-старший.

Я подивилася у бік хлопця, запитливо мукаючи.

—Гастман-старший переказував гроші на рахунок батька Іві, - повторив Лестерн.

—Де? - недовірливо запитала я, вихоплюючи один документ з рук хлопця, і уважно проходячи по ньому очима.

Акоста мовчки вказав на повністю зафарбоване ім'я чоловіка. Я примружилася, напружуючи зір.

—Пітер, - уточнив хлопець.

—Це спірно. Я, наприклад, не бачу тут його імені.

—Але це добрий шантаж.

Я незрозуміло подивилася на Лестерна.

—Батько Елсі рік тому продав Пітеру акції, які коштували чимало, але за їхньою допомогою, як казав Томпсон-старший, Гастман міг заробити набагато більше, ніж віддав. Акції виявилися зовсім мізерними, навіть були деякі збитки з боку Пітера, тож Томпсону потрібно тепер віддавати все зароблене з відсотками.

—Тобто, - простягла я, уважно переглядаючи документи очима, —їхні батьки, можна сказати, вороги, а Елсі та Іві хотіли якось налагодити зв'язок...

—Або були подругами, - перебиваючи мене, відповів хлопець.

—Не суть, - коротко сказала я. —Вони дружили... А якщо батько Елсі про це дізнається, то їй кінець? - запитала я, дивлячись з усмішкою на обличчі на Лестерна.

Хлопець стримано кинув.

—Чудові новини, - тихо пробурмотіла я собі під ніс.

Тепер Томпсон молодша була просто зобов'язана проголосувати за мене. Дівчина не мала вибору.

—Сподіваюся, мені не доведеться шукати компромат на тебе, - тихо звернулася я до Лестерна, але найбільше до себе.

Звичайно, мені навіть шукати і не потрібно. Спогади – все, що потрібне. Але душа не хотіла цього робити. Щось утримувало мене від реалізації підступного плану.

—Що в коробці? - запитав хлопець.

—Не знаю, - байдуже відповіла я, знизуючи плечима і продовжуючи перебирати забрані у хлопця документи, щоб знайти підтвердження того, що батька Іві дійсно звали Пітер, і що саме йому нараховувалися гроші. —Взуття, можливо.

Акоста відкрив коробку і дістав звідти дві підвіски у формі серця, що відкривалися.

Я глянула у бік хлопця.

У кожному кулоні був один і той самий знімок: Елсі та Іві знаходилися на ярмарку, який був влаштований на честь міста. Це можна було зрозуміти за вивіскою, що висіла позаду двох дівчат, котрі сміялися. Ймовірно, то були підвіски дружби.

Ми з Лестерном переглянулись.

***

Холодний вітер ударив в обличчя.

—І я кажу їй: «Це моя іграшка, йди собі візьми з іншого кошика», - вела розповідь Мінді. —Ні, правда, чому це я повинна ділитися своїми речами? - звернулася дівчина до мене.

—Тому що тоді в тебе буде плюсик у кармі, - зображуючи радість, відповіла я.