Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

становити жодних проблем, але Бугай відчув, що захекався, поки дотягнув його до люка. Алексі борсався, але йому це не

допомогло. Бугай заштовхав його всередину, замкнув

внутрішній люк і ввів майстер-код. Зовнішній люк відчинився

без попереднього відкачування повітря з перехідної камери.

Пневмо удар луною прокотився по металевій палубі, схожий на

віддалений набат. Коли монітори показали спорожнілу камеру, Бугай зачинив зовнішній люк. Поки її знову наповнювало

повітря, він уже вернувся до електрокара. Бугай виліз на кузов, де щойно валявся Алексі, й обома руками підняв спортивну

сумку над головою. Один з рукавів та ліве коліно були вимазані

кров’ю.

— Це порошок піксі, правда ж? — звернувся він до натовпу.

Йому не потрібен був термінал, щоби підсилювати голос. —

Зараз я це залишу в шлюзі на шістнадцять годин, а потім викину

його у відкритий космос. Якщо там за цей час додатково

з’явиться іще трохи порошку… ну, що ж, най так і буде. Чорт із

ним. Якщо за цей час звідти щось зникне, будуть проблеми.

Можете переказати це іншим. Ще раз який-небудь пендехо

явиться на зміну вгашеним, то буде потім спілкуватися зі мною.

До шлюзу він вертався показово повільно. Так, щоби всі могли

його бачити. Відчинив внутрішній люк, закинув усередину

сумку й пішов геть, не замикаючи за собою дверей. Залізаючи за

кермо електрокара, Бугай відчував напруження в юрбі, але воно

його аніскілечки не хвилювало. На відміну від інших речей.

Закінчився легкий етап. Тепер починався складний. Бо

контролю за ним у нього значно менше.

— Хочете поставити вартового, бос? — запитав у нього Серж.

— Гадаєш, треба?

Питання було риторичним, то й відповіді на нього він не

отримав. Машина рушила вперед, і глядачі розбігалися перед

нею, немов антилопи перед левом. Бугай повернув назад до

рамп, якими зможе дістатися свого кабінету.

— Жорстко, — озвалася Корін. Та з її вуст це прозвучало радше

похвалою.

* * *

ангели підтримували параболи арок, що, піднявшись догори,

змикалися навколо образа спокійного й бородатого Бога.

Милостивий Христос спозирав усе, що відбувалося внизу, зі

стіни за Ешфордовим столом. Спокійні, умиротворені риси

європеоїда. Він анітрохи не скидався на закривавленого, скрюченого та розіпнутого чоловіка, яким його знав Бугай.

Спасителя оточували численні знаки достатку: пшениця, кукурудза, кози й зорі. Під колінами Ісуса кабінет міряв

кроками капітан Ешфорд, побуряковілий від припливу крові

й люті. В іншому кріслі для відвідувачів сиділа Мічіо Па, намагаючись не дивитись ні на Ешфорда, ні на Бугая. Яка би там

не складалася ситуація з марсіянськими науково-дослідними

кораблями та їхнім військовим супроводом чи флотилією

землян, усе це вмить відійшло на другий план.

Бугай не виказував своєї тривожності.

— Це не прийнятно, пане Вако.

— Чому ви так вважаєте, капітане?

Ешфорд зупинився, обперся обома широкими долонями об

стільницю й подався вперед. Бугай зустрів погляд його налитих

кров’ю очей й замислився, чи висипається капітан.

— Ви вбили члена мого екіпажу, — відповів Ешфорд. —

І зробили це з явним умислом. На очах сотні свідків.

— Чорт, свідки, справді? Є ж записи камер спостереження, —

огризнувся Бугай. І дарма.

— Вас відсторонено, пане Вако. Я накладаю на вас домашній

арешт до повернення на станцію Тайко, де ви постанете перед

судом за вбивство.

— Він продавав наркотики членам екіпажу!

— Тоді вам слід було його заарештувати!

Бугай набрав повні груди повітря й повільно стравив його

через носа.

— Капітане, на вашу думку, ви командуєте військовим

кораблем чи станцією? — запитав він. Ешфорд насупився

і помотав головою. Праворуч у кріслі заворушилася Па. Коли

жоден із них не відповів, Бугай правив далі. — Я питаю того, що

коли я вже коп, то, справді, мені варто було би посадити