Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"

- Ну і справи! А я зараз за Ваню сильно хвилююся. Ти знаєш, я твердо вірю, що він живий. От би дізнатися де він? - насупившись сказав Артур.

У цей час вони вже підходили до будинку, що блищав яскравими переливами вікон. Біля під'їзду Кіра обернулася, щоб попрощатися з Артуром. Він раптом легенько обняв її. У Кіри всередині все завмерло, на мить вона припала до нього, сховавши обличчя у нього на грудях, вдихнувши свіжість зимового вечора і м'який запах пальто.

У наступну мить Кіра зніяковіло відскочила і, махнувши рукою, кинулася вгору по сходах.

Схвильований Артур вийшов з під'їзду. Світ закрутився в хороводі і став красивим, як картинка.

Від чорного стовбура дерева, що росло неподалік, відокремилася постать. У своєму незмінному довгому чорному пальті й капелюсі, спираючись на ціпок, перед Артуром постав незворушний містер С.

Артур завмер.

- Вечір добрий. Я тебе чекав, але не хотів переривати твоє прощання з подругою, - промовив чоловік у чорному.

Артур швидко взяв себе в руки.

- Я дуже радий вас бачити! Ми сьогодні так шукали вас!

- Я знаю. Але поки не міг побачитися з-за різних причин. Ходімо. Це не на довго.

Містер С. рухався по вулиці широкими кроками, і Артур ледве встигав за ним. Вони увійшли в невеликий бар під назвою «Пінгвін». Артур ніколи не бував тут і дивився на все здивованими очима. Офіціант приніс їм китайський чай в фарфорових чашках.

Артур помітив, що під час розмови містер Спасіння майже не пив чаю, тільки пригублював. Він трохи покартав Артурові, що той проговорився батькам і надалі сказав:

- Ваш Іван живий і здоровий. Але він знаходиться в полоні. Влада і можливості тієї, у кого знаходиться твій брат, досить великі в цьому світі, щоб відкрито протистояти їй. Ця жінка - відьма, володарка снігу і холоду. Вона самотня, страждає від цього, і Іван припав їй до душі. Та й він швидко звик до неї, до її холодного царства і просто умовляти його марно - він не повернеться! Насильно забирати, за допомогою органів правопорядку - навіть смішно. Чарівниця переплутає дороги в лісі, заманить в ополонку або в яр, під снігову лавину або в бурю кого завгодно. Техніка теж не допоможе. Бронетехніка застрягне, гвинтокрил потрапить у туман... Але, щоб заспокоїти рідних хоча б самим фактом існування брата, можеш повідомити - завтра він буде в місті. О другій годині дня вони приїжджають забирати новий костюм у одного з кращих кравців. Сніжана Павлівна візьме хлопчика з собою, взагалі, вона рідко з ним розлучається... Можна, звичайно, спробувати зробити якісь заходи, але я переконаний - вони не увінчаються успіхом!

- Так що ж тоді можна зробити? - запитав здивований Артур. - Ви можете підказати якийсь вихід із ситуації?

Містер С. посміхнувся одними губами, а потім важко зітхнув:

- Звичайно, я міг би повернути хлопчика, чисто технічно. Це зробити непросто, але можна... Але він не буде колишнім Іваном!

- Але все ж повинен бути якийсь вихід?

- Є інший шлях. Його повинен звільнити герой, - твердо сказав містер С.

- Герой? Але як? Який герой?

- Заради звільнення Івана потрібно зробити подвиг, піти на ризик ...

- Але хто це може зробити? Тато? Де знайти нам такого героя? - в розпачі запитав Артур.

- Повинен відразу засмутити - батьки не підходять, сутність у них не та.

- А хто ж підходить?

- Зараз я не можу сказати точно. Але, можеш спробувати ти, Артур!

- Я? Але я ж...  звичайний хлопець!

Містер С. відкинувся на спинку крісла і розсміявся:

- Хлопець? Який же ти звичайний хлопець? Ти вже чоловік! І на вежу влізти можеш. І по даху слизькому пройти. І на карнизі стояти. І даму серця охороняти. Та ти навіть не підозрюєш про свої приховані можливості!

Та й ім'я твоє багато про що говорить. Ти читав про короля Артура?

- Так, звичайно читав!

- Ну ось. Адже він був лицарем. І ти - лицар, раз носиш це ім'я! Подумай, не поспішай, справа складна, подвиг непростий. Але тільки ти зможеш визволити брата.

***

На наступний день схвильоване сімейство Воїнових поспішило до Будинку Мод. О другій годині до ганку прибула розкішна машина. З неї вийшла сліпучої краси жінка в білому, водій спортивного вигляду, солідний слуга і хлопчик - серйозний і вихований. У ньому не відразу можна було дізнатися Ваню Воїнова.

Наталя Петрівна сплеснула руками і, сяючи від радості, кинулася до сина:

- Іванко, синочку, рідненький мій!

За нею поспішив усміхнений батько.

Але їх щирий порив був зупинений холодним поглядом хлопчика.

- Добридень! Чого ви хотіли? - спокійно запитав Івась.

- Повернутися до рідної домівки завжди добре і доречно, синку! Підемо, тебе чекає тепло рідного вогнища, - промовив Аркадій Миколайович.

 - Справа в тому, що я приїхав на примірку мого нового костюма, - відповів Івась без посмішки.