Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Фу, як грубо, - Шарлотта награно надула губки, - а я так хотіла поговорити!

- Нам хіба є про що розмовляти? – напружився Соран, - якщо не помиляюсь, під час нашої останньої розмови мене мало не вбили.

- А хіба я в тому винна? – дівчина схилила голову на бік, - докази маєш? Чи просто розкидаєшся голосними звинуваченнями?

- Чуєш-но, пацан, якось неввічливо! – до нього виступив один зі сприганів, високий світловолосий парубок з гострими смарагдовими крилами, - не хочеш вибачитись?

- Мені немає за що вибачатися, - відповів лис, відступаючи назад.

Каял загарчала. Але раптом замовкла і просто сіла у ніг хазяїна.

- Що тут відбувається? – почув Соран знайомий голос.

- Та нічого, просто привіталися, - роздратовано відмахнулась Шарлотта, - хіба це заборонено?

- Аж ніяк. Привіталися? Ще якісь питання до мого учня будуть? – Аспер стояв під кленом, спершись на стовбур дерева, - Шарлотто з Дому Шепоту.

- Ходімо, - Шарлотта нервово зиркнула на свою свиту, - бувай, Соран.

Лис дивився на старшого брата з-під лоба.

- Завжди радий допомогти, - посміхнувся Аспер.

- Мені твоя допомога не потрібна, - холодно промовив він, відвернувшись, - я піду.

- Соран, ну почекай! – Аспер зробив крок до нього, але на його шляху виросла Каял, ошкірившись, - давай поговоримо!

- Про що нам говорити? – Соран нервово усміхнувся, - ти зник. І декілька років я навіть не знав чи ти живий. То що ти хочеш мені розповісти? Що ти мав причину аби мене покинути? Я бачив її, гарна причина, не засуджую. Пробачення попросити? То я пробачив! І зла не тримаю. Ти також не тримай! Тримай дистанцію!

- Соран!..

- Ще крок! – гаркнула Каял, але раптом перед нею виникли Тера і Йору.

- Все, спокійно, - прогарчала вовчиця, - відступи, Каял!

- Не втручайтесь! – прошипіла кіцуне.

- Спокійно, лисице! – промовив Йору примирливо, - битися не будемо. Не потягнеш нас двох.

- Вона і одну мене не потягне, - пхикнула Тера.

- Не забувайся, Фенрір! Я Девʼятихвоста кіцуне! Я не поступаюсь тобі у силі!

- Це у Іншоствітті, - м’яко нагадала Тера, - тут твоя сила залежить від твого контрактора. Думаєш, хлоп’я може потягатися з нашою генеральшою?

- Тера, - Йору вийшов трохи вперед, - досить. Каял, відступи. Ви можете з хлопцем йти.

- Дякую, що дозволив, - награно вклонилась лисиця.

Вони з Сораном пішли геть. Аспер спробував наздогнати їх, але на цей раз дорогу йому перекрили вже фамільяри Рейни.

- Ні, - похитала головою Тера, - далі не пропустимо.

- Та ви знущаєтесь?! – спалахнув Аспер.

- Пробачте, генерале, - схилив голову на бік чорний пес, - ми всього лише виконуємо наказ контрактора. Ніхто не зачіпатиме її дітей.

- Що?..

- Рейна наказала не підпускати вас до Сорана, поки він сам не буде готовий з вами поговорити, - просто пояснила Тера, - ви вже вибачте.

- Трясця! – вилаявся Аспер, а потім тихіше додав, - а вона дійсно про них дбає, так?

***

Соран сидів у саду, що розкинувся за гуртожитком Опівнічників. Сидів сам, Каял він відпустив. Повернувшись у гуртожиток, він так ні з ким і не розмовляв. Друзі вирішили його не зачіпати, всі відчували, що зараз він не налаштований пояснювати, що сталось. Сонце вже повільно котилось за обрій. Було самотньо.

Аспер був для нього всім. Коли не стало батька, він взяв на себе всю відповідальність. За маму, молодшого брата, за родинну справу. Він завжди підтримував його, заспокоював, втішав. Аспер був йому і батьком, і братом, і другом, і наставником. Навіть тоді, коли вони переїхали до тітки, він все рівно був чоловіком у родині. І чомусь Сорану здавалось, що так і має бути. Лише з плином часу прийшло розуміння, який тягар впав на плечі Аспера. Він також був дитиною, звичайним хлопцем. А на його плечі вже впали дорослі обов’язки. Доглядати хвору матір, вирішувати сімейні проблеми, керувати прислугою у маєтку та у майстерні, наглядати за молодшим братом. Хоч їхня родина і не була дуже заможною, все ж таки вони мали свою справу і після смерті батька хтось мав контролювати роботу. Це був Аспер.

Коли вони переїхали до тітки, стало трішечки легке. Аріанда Кіц була жінкою бойовою, сильною і вольовою. Дуже рано ставши вдовою, їй довелось вчитися вправлятися з усім самотужки, тому вона одразу взяла на себе частину обов’язків Аспера, підтримувала і допомагала йому. Та весь цей час Аспер лишався для маленького, слабкого Сорана промінчиком віри та надії. Він любив брата так сильно, що не міг уявити, що в один момент його не буде поруч. Та саме так і сталось… Тоді мама дуже плакала. А тітка Арі все втішала її і казала, що все на краще, можливо, так Аспер знайде своє щастя. За нього потрібно порадіти. Та Соран розумів, що Аспер просто зламався. Йому не стало сил бути тим ідеальним сином, братом, головою сім’ї. Він просто втомився…

- То ось ти де, - поряд на лавку опустилась Рейна, - а я всюди тебе шукаю.