Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

– Ну все... Я втрачаю подругу, – з-за спини мовила Женя, побачивши, як щасливо палають очі Софії, а губи усміхаються. – Ти дивись там завтра. Ми з Алексом під готелем будемо. Якщо що – ти пам’ятаєш про дзвіночки.

– Женю, припини. Тобі ще завтра обличчя Етьєну малювати. Алекс його добре вдарив.

– Ага, а як твій єті Алекса приклав? Якби не та ваза, то хто знає, що могло б бути. Одним носом не обійшлося б. Алекс, між іншим, також за тебе хвилювався та отримав, – награним ображеним тоном мовила Женя.

– О, ще одне повідомлення, – зраділа Софія, побачивши сповіщення. Дівчина пробігла я очами по тексту та заусміхалася.

– Отакої, сходили у клуб. Я ледь життя не втратила, а ти, по ходу, голову загубила у тій піні, – ображено сказала Женя, кинувши у подругу подушкою.

– Агов, думаєш, що тобі не прилетить? – запитала Софія, відірвавшись від телефону та кинувши подушкою у відповідь.

Дівчата друкували веселилися, говорили до опівночі, по кілька разів перечитували повідомлення від Етьєна, а коли заснули, то Соні наснився...

Світлини Аполінарії Острозької - мами Етьєна