Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

- Мій двір оточили дерева високою стіною, - вимовив Джи Мін, і я завмерла, затамувавши подих, - Але тяжко зітхаю  

Я лише перед сливою однією. 

Ти запитаєш мене, 

У чому причина печалі моєї: 

Під снігом квіти її  

Здаються яшми ніжнішими. 

Плодам її стиглим 

Роса не буває страшна,  

Коли колишиться її гілля,  

Коли настає весна. 

Але це гілля 

Поникне у морозні дні: 

Квіти їхні прекрасні, 

Але недовговічні вони.  

 Здається, цей вірш був в одній із книжок, яку я взяла з бібліотеки.   

- Я хочу забрати декого, - продовжив Мін. - Із собою. Хочу, але не можу. Я не маю права і не повинен.  

- Ти... кудись зібрався? 

- Ми всі кудись ідемо. Наш шлях в одну прекрасну мить закінчується, і починається новий, і часом зовсім інший.  

 Ну ось, він знову заговорив як старий-філософ.  

 І що це за шлях такий? Чи не життєвий випадково? Адже він не має на увазі суїцид?  І, що значить: хочу забрати декого з собою?  

- Сподіваюся, ти не говориш про смерть. Шлях закінчується в одну прекрасну мить. Ти маєш на увазі те, що життя в одну прекрасну мить може закінчитися?  

 Мені стало моторошно навіть від однієї думки про це!  

- Ні, - поспішно заперечив Мін. - Я зовсім не це мав на увазі. Я не збираюся закінчити своє життя суїцидом. І тим більше не збираюся забирати чиєсь життя за компанію. Я говорю не про саме життя як таке, а про те, чим ми займаємося, як живемо, куди йдемо, яким шляхом. Наше життя - смуга всіляких подій, періодів, одні закінчуються, інші починаються.  

- М-м, - з розумінням протягнула я.  

 Яке полегшення. 

- І я хочу, щоб дехто залишався поруч зі мною. Але я боюся, що ця людина мене не пробачить.  

- За що? 

- ЇЇ життя зміниться.  

 Мг... Її... Ну, звісно, це має бути дівчина. Кохана дівчина. 

- Вона пробачить, - задумливо промовила я. - Якщо полюбить тебе всім серцем, то пробачить. Не можна з кимось будувати стосунки і сподіватися на те, що у твоєму житті нічого не зміниться.  

- Думаєш?  

 Я кивнула головою. Так хотілося запитати, чи знайшов він ЇЇ. Чи можливо, що це я?  

- Я хочу подарувати світ, у якому квіти прекрасні й довговічні, але він сам може виявитися не настільки прекрасним. У нього темний і жорстокий зворотний бік. Який лякає. Що, якщо ВОНА злякається?   

 Про який світ він говорить? Що він за людина? Чому мені здається, що ніхто з нас не знає про Міна нічого, ніхто не знає, який він насправді.  Можливо, не дарма щось усередині казало мені, що я маю бути з ним обережною. Тоді в бібліотеці його погляд справді налякав мене. Але він казав, що я не повинна боятися його, тільки не я. Що це може означати?     

- Наше життя несправедливе і світ навколо нас жорстокий, - промовила. - Але для когось він може бути ще більш жорстоким і несправедливим. Ми не зможемо його змінити, але в наших силах зробити його трохи кращим для когось. Ти ж не робиш нічого поганого і жахливого?  

- Я намагаюся жити, як звичайна людина, не завдаючи людям шкоди. І я не пов'язаний із бандитами та криміналом.   

 Відчула тиху радість, почувши це. Він має бути хорошим. Він може здаватися холодним і байдужим, але Мін добрий і турботливий. Він не може бути поганою людиною. Мені так не хотілося, щоб те, що дехто говорить про нього і про те, що Мін знайомий із бандитами, замішаний із ними в якихось темних і серйозних справах, і пов'язаний із відморозками всякими, було правдою. Ніхто не знає, який Джи Мін, але Я знаю. Він не такий.  

- Їй із тобою не буде страшно. Твоя слива буде цвісти для тебе. Щоразу наприкінці зими, коли кругом ще лежить сніг. Вона знайде в собі сили цвісти тоді, коли всі інші рослини ще сплять глибоким зимовим сном. Ти сильний і надійний. Ти зможеш її захистити і зробити для неї цей світ набагато кращим.  

 Погляд Джи Міна ковзнув по моєму волоссю, зібраному в хвіст тією самою резинкою, подарованою ним. Мін усміхнувся. Від цієї усмішки на душі стало ще тепліше.   

 У Китаї дика слива цвіте взимку, наприкінці січня - лютому, коли кругом дійсно лежить сніг. Вона немов утілює в собі силу і непохитність, подолання себе. Вона символ тендітної, ніжної, чистої краси молодої дівчини, краси, непідвладної холоду і смерті.   

 Я не наважилася запитати, чи знайшов Джи Мін свою «квітучу сливу». Боялася почути відповідь. До того ж мама Міна повернулася, і я почала лаштуватися додому. Вона зраділа, побачивши мене. Мені здавалося, що жінка справді рада мені. Але пора було вже йти додому.  

 Джи Мін проводив мене. Щойно покинула його будинок, тривога знову закралася в мою душу. Все повернулося. Я немов вийшла з укриття. Але не могла там залишитися. Хоча, якщо чесно, хотілося. Але я не могла цього навіть просто вголос вимовити. А тут ще Мін зі своєю квітучою сливою. А я для нього всього лише друг.