Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Я дивилася на нього і тільки моргала очима. Говорив Мін швидко, немов боявся, що передумаю. Він точно не хоче засмучувати мене. А фраза «парочки щось разом готують» приємно порадувала мене.  

 Мін усміхнувся. З такою усмішкою на нього неможливо сердитися або не погодитися з ним. Він розтопить будь-яке серце.  

«Я завжди зможу змусити його знову битися». 

 Згадалися раптом слова Джи Міна, коли переживала, що в мене через нього коли-небудь серце зупиниться. 

 От тобі. Так, він прекрасно знає, що коїться з нашими бідними сердечками, коли він усміхається.  

- А як же твоя мама? - несміливо запитала. 

- Що мама? 

- Вона не буде проти, якщо я погосподарюю на її кухні?  

- О, кухня - це... Ні, мама буде не проти.  

- Гаразд.  

 Якось я вже й пошкодувала, що запропонувала це. До того ж може бути маса причин, чому приготування їжі сьогодні не найкраща ідея. Мабуть, у нього вдома порожній холодильник, а грошей із собою на продукти вже не залишилося.  

 Я зітхнула, відчувши, як із пакетика смачно пахне. Я хочу їсти. А Мін? 

 Коли ми увійшли в будинок, мене насторожила тиша. Мами Джи Міна не було вдома. Мін знав про те, що її немає?   

 Спочатку це змусило мене відчути себе трохи ніяково. Перебувати удвох на вулиці, навіть коли поруч нікого немає, зовсім не те, якщо опинитися з Міном наодинці в кімнаті, в його будинку.  Але все це швидко минуло. Я вже була тут. І прийшла того разу, коли Мін був удома сам.   

 Адже я відразу зрозумію, якщо щось піде не так. Джи Мін адже не подумав нічого після того, як я запропонувала що-небудь приготувати для нього? Ми просто друзі. Він же не думає про мене, як про дівчину? Або думає? 

У будинку панував ідеальний порядок. Пахло свіжістю і чимось приємним.  

- Давай-но рюкзак і проходь на кухню, - промовив Мін. 

 Я слухняно попленталася на кухню.  

- Твоя мама скоро прийде? - запитала так, про всяк випадок.  

- Не знаю. 

 Не знає він. Мін що, спеціально мене сюди притягнув, знаючи, що будинок порожній?  

 Джи Мін швидко повернувся. Я навіть озирнутися на кухні не встигла. З того дня, як була тут минулого разу, нічого не змінилося. Незаймана порожнеча і чистота. Мін із мамою просто фанати чистоти й порядку.  

- Твоя вечеря, - промовив хлопець, залишивши на столі пакет із купленою їжею.  

 Мін сам накрив на стіл, не дозволивши мені нічого робити. А потім сидів навпроти і дивився, як я їм.  

 Ні, безумовно потрібно було купувати продукти. Може, в холодильнику все ж щось завалялося? Ну, це ж неправильно. Мін нічого не їв. Але, як і коли він пригощав мене обідом, запевняв, що все гаразд, і на нього не варто звертати увагу.  

 Джи Мін узагалі розуміє, про що говорить? Як на нього можна не звертати увагу?  

- Ти закінчив писати есе? - запитала, коли з вечерею майже було покінчено. 

- Так. Ходімо?  

- Куди?  

- У кімнату. Закінчимо з твоїм. Записи з тобою? Ті, які ти робила?   

- Так...  

 Думка про кімнату Міна схвилювала мене. Але це було так приємно.  Знову опинитися там.   

 Нічого не пішло «не так». Мін поводився, як справжній джентльмен.  Він був просто другом, а не хлопчиком із ріжками. Може, у нього й були якісь думки в голові, але він не дозволив собі нічого такого.  Навіть наближався не надто близько. Напевно, він поводився так спеціально. Тому що був більш стриманий, ніж у школі, при сторонніх.   

 Тут і зараз могло бути два варіанти: або він тримається на відстані, або переходить межі, ту межу, за якою дружба переростає в щось більше. А, можливо, Мін і не збирався нічого переступати. Або боїться, що я можу втекти. І як його зрозуміти?  

 Того вечора я так нічого і не зрозуміла. Він допоміг мені написати есе. І більше нічого ми не робили. Сиділи в його кімнаті й розмовляли. Він запитував, чого я хочу в цьому житті.  

- Хочу свій дім і можливість побачити світ, - відповідала.   

 Я зовсім забула про те, що мене турбувало, і про час.  Мін розповідав про ті місця, де він колись жив із матір'ю та батьком. Про ті країни, де побував після смерті батька. А я майже нічого не бачила і рідко куди виїжджала зі свого міста. Крім Тегу, де жила бабуся, я ніде й не бувала. Навіть у Сеулі жодного разу не була.  

 Мін запропонував одного разу з'їздити куди-небудь. Мені хотілося погодитися відразу і з радістю, але намагалася реагувати на все стримано.  

 Це було б чудово. Тільки нічого, якщо ми поїдемо тільки вдвох?  

 Ні. Адже ми друзі.  

 По-моєму, він занадто часто останнім часом повторює, що ми друзі.  

 Я запитала у Міна, чого хоче він. 

 Відповідь мене трохи здивувала.