Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

- А як же булочки? І молоко... Ти купив їх для мене...  

 Мін усміхнувся і негативно похитав головою. 

 Що це означає? Він їх не купував? 

- Це не рахується, - заперечив Мін. 

- Гаразд. Тільки... не треба так сильно стискати мою руку. Я не збираюся нікуди збігати.  

- А. Вибач.  

 Мін послабив хватку.  

- Так нормально?  

- Нормально. Але, нам необов'язково триматися за руки. Я піду з тобою.  

 Повільно звільнила свою руку. Мін так уважно дивився на мене, що я відвела погляд убік і покрокувала вперед.  

 Можливо, це й на краще, що я не залишилася наодинці зі своїми думками. Хіба мені стало легше, поки йшла додому сама? Я навіть не могла вирішити, що мені робити. Коли в якийсь момент є той, хто може вирішити за тебе, це непогано. Зараз якраз той випадок, коли таке можна собі дозволити. Напевно.  

 Якийсь час ми з Джи Міном ішли мовчки. Я думала про нього і про те, що він, не послухавши мене, йшов за мною на відстані. І я не бачила його, але відчувала, що він поруч. Як могла це відчувати? Між нами є якийсь зв'язок? Чи це через те, що він якийсь особливий?  

«Ти завжди будеш знати, що я поруч».  

 Ці слова Мін колись говорив мені. Як дивно: в якомусь сенсі він мав рацію. 

 Нам трапився дорогою намет із вуличною їжею. Думала, що ми будемо їсти там. Точніше, я буду. Мін же не їв у таких місцях.  

- Це хороша їжа? - запитав він у мене.  

- М? - не зрозуміла.  

- Ти їси таке?   

 Я кивнула головою.  

- Ця тітонька готує краще, ніж моя тітка у своєму ресторанчику. Чесно.  

 Я навіть посміхнулася.   

 Господиня намету широко посміхнулася, привітавшись із нами. Вона почула мене. Почала розпитувати, чого б нам хотілося.   

- Обирай, - промовив Мін тихенько. - Я не знаю, що це таке. 

 Я здивовано глянула на нього. Хоча, чому тут дивуватися, якщо він ніколи не їв вуличну їжу. Але, хіба його мама ніколи не готувала таких страв удома? Мабуть, ні. Можливо, вона готує вдома виключно щось із європейської кухні. 

 Щойно я визначилася з тим, що б мені хотілося з'їсти, Мін попросив загорнути все з собою.  

- Ми не залишимося? - запитала.  

- Ні. Тут занадто шумно.  

 Так, мабуть, у вуличному ресторанчику було досить багатолюдно.  

- Тобі не подобаються страви нашої національної кухні? - запитала я, коли ми вийшли з намету. 

- Я майже не знаю, яка вона на смак.  

- А-а... - протягнула, розуміючи, що вкотре виявилася права.  

 Його мама не готує корейську їжу.  

- Тоді, що ти любиш? 

- М'ясо та овочі... Банани та шоколад. Я люблю шоколад. Чорний.  

 Він якось розгублено це говорив. Навіть із якимось сумом.   

- Ти сказав, що вдома в тебе немає нічого їстівного. А як же ти?  

 Я трохи не розуміла, для чого, якщо ми все одно будемо їсти в нього вдома, для мене купили всю цю їжу.   

- Може, потрібно було купити якісь продукти?  

- За мене не переживай. За їжу в нас відповідає мама. Для мене вдома знайдеться, чим перекусити. Просто, ти не будеш їсти те, що їм я.  

- Твоя мама настільки погано готує?  

- Ні. Справа не в тому. Хоча, ти маєш рацію. Готувати вона не вміє.  

 Мені стало хлопця шкода. Захотілося що-небудь приготувати для нього. Раптом здалося, що він вічно голодний ходить. 

- Якщо я приготую, ти будеш це їсти? 

 Мін обдарував мене довгим поглядом.   

- Готуватиму в спеціальних рукавичках. Не торкатимуся голими руками до продуктів. - Я усміхнулася. Але ось, про що в цей момент думав Мін, так і не зрозуміла. - Я вмію готувати... І не тільки страви корейської кухні. 

 Мені стало якось ніяково. Немов ціну собі набивала, розхвалюючи себе, яка гарна господиня. 

- Спробуємо... якось іншим разом, - проговорив Мін.  

 Він був явно не готовий до моєї пропозиції. Можливо, Джи Мін не хоче, тільки не може відмовитися. Колись він казав, що, якби я що-небудь приготувала для нього, йому довелося б це спробувати. І, схоже, ключове тут - «довелося б». Він не хоче засмучувати мене? 

- Гаразд, - промовила. - Забудь. Не звертай уваги.  

 Стало навіть якось незручно, немов мене відшили.  

- Ні. Ти не зрозуміла. Не те щоб я не хочу цього. Упевнений, що ти дуже добре готуєш. Просто, зараз це не зовсім зручно. І часу мало. Виберемо який-небудь вихідний. Я все підготую. Ми купимо продукти. Це буде дуже здорово. Я бачив таке у фільмах, коли парочки щось разом готують.