Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Величезні орхідеї, що досягали людського зросту, оточували сад, нагадуючи мовчазних вартовими. Їхні пелюстки переливалися ніжними відтінками рожевого, блідо-фіолетового та золотого, створюючи чарівну атмосферу, де навіть легкий подих вітру здавався магічним.

Еліанора сиділа за столиком, що був акуратно прикрашений срібними чашками та тонкими порцеляновими тарілками. Навпроти неї зручно вмостилася Валестра - висока, струнка, з виразними блакитними очима, що мерехтіли з ледь помітною іронією.

Визнавати вроду Лутеріс - одне, і зовсім інше сидіти поруч й пити чай. Це було ще однією злою іронією Естара, який отримував явне задоволення стикаючи претенденток одна з одною. І навіть чудово це усвідомлюючи, Еліанора з всіх сил стримувала скрегіт зубів.

— Чудовий день для чаювання, правда ж? — спокійно почала Вальдестріс, підносячи чашку до губ.

Її погляд залишався нейтральним, хоч під маскою ввічливості вже вібрувала готовність до словесного двобою.

— О, безсумнівно, — відповіла Валестра, легким рухом рук поправляючи своє бездоганне плаття. — Особливо коли думаєш, що за цим столиком сидять потенційні майбутні імператриці. Дехто, звісно, має багато ілюзій на цей рахунок, ніж власне шансів, — вона пустила натяк, одночасно стежачи за реакцією своєї співрозмовниці.

Вальдестріс стримано посміхнулася, ковтнувши ковток чаю. Її очі блищали холодною цікавістю.

— Ілюзії - це гарна річ, коли маєш натхнення. А ще краще - коли розумієш, що не всім підходить імператорська корона. Одним вона занадто важка, а іншим просто не до лиця, — кинула вона, не відводячи погляду від Валестри.

Лутеріс ледь вичавила із себе посмішку, її обличчя випромінювало витонченість, проте в погляді блищав крижаний гнів.

— Що ж, корона і справді важка, але не кожна може її нести з грацією. Дехто під вагою таких обов’язків ламається ще до того, як її приміряє, — вона провела пальцем по краю чашки. — А є й такі, хто просто не має здібностей до управління, навіть якщо одягає найвишуканіші сукні.

— О, здібності до управління - це не лише про те, як гарно носити сукні, — тихо, але різко відповіла Еліанора. — Це про те, як залишатися в тіні та вміти слухати, коли інші захоплюються власною величчю. Знаєш, спостережливість часто дає більше переваг, ніж здатність до гучних заяв. Адже тихі води, як кажуть, завжди глибші.

Валестра зробила ковток чаю, її очі зблиснули неприхованою цікавістю.

— Ти права, — погодилася вона, легенько нахиливши голову. — Проте є ще одна важлива річ: спокій на поверхні часто приховує шторм. А шторм, як відомо, змиває все на своєму шляху. Тож варто замислитись, хто залишиться на троні, коли цей шторм врешті вдарить.

Еліанорі відверто набридло вдавати ввічливу посмішку, в її погляді промайнув холод.

— Шторм здатен знищити все, окрім того, що міцно вкорінене. А ще, як відомо, під час шторму одні ламаються, а інші загартовуються.

Тиша між ними напружувалася, мов натягнута струна. Обидві жінки сиділи серед розкішного квіткового саду, і тіні величезних орхідей ніби збільшували відстань між ними, попри те, що вони були лише за крок одна від одної.

— Тессо, за інших обставин, ми б могли стати подругами, — промовила Вальдестріс тихо, майже жалісно, втупившись у мереживо квітів.

Вальдестріс, на мить задумавшись, злегка підняла підборіддя, її обличчя лишалося незворушним. Вона перевела погляд на Лутеріс, у її голосі чулася лише відстороненість:

— Велестро, за інших обставин, ми б ніколи не зустрілися.

Її слова звучали, як остаточний вирок. Відчуття долі, яке непомітно затягувало обох у темні течії їхніх рішень, зависло у повітрі. Орхідеї, здавалося, розцвіли ще сильніше, наче впивалися напругою між двома жінками.

Еліанора підвелася першою, крокуючи із саду геть, її кроки були впевненими, хоч у душі вирувала буря. Решта претенденток залишалися за столом, насолоджуючись чаєм і милуючись квітами, розігруючи свої ролі в цьому вишуканому, але жорстокому театрі.

"Навіщо цей цирк?! Ніхто із цих жінок в здоровому глузді не питиме чай із потенційними конкурентками!" — промайнуло в її голові, коли вона покидала сад.

Вона чудово розуміла, що під цією маскою чемності й ввічливості приховувались інтриги й ножі, готові вдарити у спину при першій нагоді.

Її місія не передбачала дружби, власне і корони також. Її місія не мала нічого спільного з короною чи блиском престолу. Вона не прибула сюди, не для того, щоб втягнутися в інтриги, що розгоралися навколо імператорської влади. Все це було не більш ніж прикриттям - блискуча маска для її справжнього завдання. Вона мусила знайти артефакти, що ховалися в надрах палацу, та зникнути перш ніж хто-небудь запідозрить її.

"Я прийшла сюди, не задля ігор в імператрицю," — думала вона, спостерігаючи, як Валестра з удаваною грацією відпиває чай.

Поки інші претендентки витрачали сили на хитросплетені інтриги й намагання привернути до себе увагу імператора, вона зосереджувалася на своєму плані — непомітному й бездоганному, мов тінь уночі.

Еліанора косим поглядом бачила, як Валестра граціозно поправила пасмо волосся, і в її рухах було щось викличне, щось, що дратувало й водночас зачаровувало. Та жінка була такою ж небезпечною, як і красивою, і здавалося, що вона відчувала те саме до Вальдестріс.