Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

      «Горіти хочу? Бідкатись негоже.
        Не хочу? То даремна скарг луна.
        Живлюща смерте, втіхо навісна!
        Хто твій тягар здолати допоможе?»
                                               (Франческо Петрарка)

Дорогою в сколотські Атени
Стаю самотнім, стаю травою,
Стаю степовим цвіркуном тьми
Обабіч шляху весни-геспериди,
Слова білого-білого дня-оратора
Несу в торбі Софокла сивого
У тишу чорнильних постскриптумів 
На поверхні пустелі спраги (пісок) – 
Як писав колись грек Архімед
Свою теорему останню – знаками.
Книгарня крижаних манускриптів 
Під назвою-окриком «Фудзіяма»,
Де весталки торгують трагедіями.
Зазираю в кожну синю калюжу 
(Весняну, ще вільну-свавільну 
Від ряски та жабуриння слизького),
Як зазирають прочани в колодязі,
Коли вірять, що там спочивають риби – 
Ті самі, що пишуться «іхтіс»,
Ті самі, що сріблясті-лускаті,
Ті самі, що пливли за стерном «Арго»
І думали, що вони срібні зорі
Прозорого неба на ймення Таласса.
Тамплієром сучасним малюю 
На плащі бувалому-подертому хрест
Білий, як сніг, як березневе небо
І блукаю
Шляхами сколотів.