Читати книгу - "Людина розумна"

Патріархальні гени

Третій варіант біологічного пояснення вважає грубу силу та насильство менш важливими та припускає, що за мільйони років еволюції чоловіки та жінки виробили зовсім різні стратегії виживання та відтворення. Оскільки чоловіки змагалися один проти одного за можливість запліднити здатних до розмноження жінок, шанси людини на відтворення, перш за все, залежали від її здатності перевершити та перемогти інших чоловіків. З часом наступним поколінням почали передаватися лише гени найбільш амбітних, агресивних та конкурентних чоловіків.

З іншого боку, жінки не мали проблем із пошуком чоловіків, що бажали їх запліднити. Проте, якщо вони хотіли, щоби діти подарували їм онуків, вони мали виношувати їх у матці протягом дев’яти важких місяців, а потім ще й роками їх виховувати. У цей час вони мали менші можливості для отримання їжі та потребували багато допомоги. Вони потребували чоловіка. Щоби забезпечити власне виживання та виживання своїх дітей, жінка мала невеликий вибір, окрім як погодитись на будь-які умови, запропоновані чоловіком, якщо він буде поруч та частково розділить із нею тягар. З часом наступним поколінням почали передаватися лише гени жінок, які смиренно приймали сторонню турботу. Жінки, які витрачали надто багато часу на боротьбу за владу, не залишали свої владні гени майбутнім поколінням.

Результатом таких різних стратегій виживання – як говорить теорія – стало програмування чоловіків на амбітність та конкурентність, а також першість у політиці та бізнесі, тоді як жінки поступово зійшли з цього шляху, дедалі більше присвячуючи свої життя вихованню дітей.

Але цей підхід також, здається, спростовують емпіричні докази. Надто проблемним є припущення, що залежність жінок від зовнішньої допомоги узалежнила їх саме від чоловіків, а не інших жінок, а конкурентність чоловіків зробила їх соціально домінантними. Є багато видів тварин, таких як слони та бонобо, у яких динаміка між залежними самицями та конкурентними самцями приводить до появи матріархального суспільства. Оскільки самиці потребують зовнішньої допомоги, вони змушені були розробити свої соціальні навички та навчитися співпрацювати та вмиротворювати. Вони створюють соціальні структури виключно із самиць, що допомагають кожній самиці, яка до них входить, ростити її потомство. Самці, тим часом, б’ються та змагаються. Їхні соціальні навички та зв’язки залишаються недорозвиненими. Суспільства бонобо та слонів контролюються потужними структурами співпрацюючих самок, тоді як егоцентричні та неспівпрацюючі самці виштовхуються на другі ролі. Хоча самиці бонобо в середньому слабші за самців, але часто спільно б’ють самців, які виходять за відведені їм межі.

Якщо це можливо серед бонобо та слонів, чому не серед Homo sapiens? Розумні є порівняно слабкими тваринами, чия головна перевага полягає в їхній здатності співпрацювати у великій кількості. Якщо це так, слід було б очікувати, що залежні жінки, навіть якщо вони залежні від чоловіків, могли б скористатися своїми неперевершеними соціальними навичками для співпраці, щоб переграти та навчитися маніпулювати агресивними, незалежними та егоцентричними чоловіками.

Як так сталося, що в межах одного виду, чий еволюційний успіх напряму залежить від співпраці, начебто менш співпрацюючі особини (чоловіки) контролюють начебто більш співпрацюючих особин (жінок)? Наразі ми не маємо беззаперечної відповіді на це запитання. Можливо, відомі припущення є помилковими. Можливо, самці виду Homo sapiens характеризуються не фізичною силою, агресивністю та конкурентністю, а неперевершеними соціальними навичками та більшою схильністю до співпраці. Ми просто не знаємо.

Проте ми точно знаємо, що протягом останнього століття гендерні ролі зазнали величезних революційних змін. Сьогодні дедалі більше суспільств надають чоловікам та жінкам однакові політичні права, правові статуси та економічні можливості. Хоча гендерні розбіжності все ще залишаються значними, події розгортаються із приголомшливою швидкістю. Коли в 1913 році суфражистки здивували американську публіку своїми смішними вимогами права голосу для жінок, хто міг мріяти, що в 2013-му п’ятеро суддів Верховного Суду США, троє з яких жінки, ухвалять рішення на користь легалізації одностатевих шлюбів (обійшовши протест чотирьох суддів чоловічої статі)?

Саме ці різкі зміни роблять гендерну історію такою заплутаною. Якщо, як сьогодні дуже чітко демонструється, патріархальна система базувалася на необґрунтованих міфах, а не біологічних фактах, чим тоді пояснити універсальність та стабільність цієї системи?

Частина третя

Об’єднання людства

24. Рух прочан навколо священної споруди Кааба в Мецці

9. Стріла історії

Після Сільськогосподарської революції людські суспільства стали найбільшими та найскладнішими в історії. Водночас більш досконалими стали також уявні конструкції в основі соціального ладу. Мало не від моменту народження міфи та фікції привчали людей думати в певний спосіб, поводитися згідно з певними стандартами, прагнути певних речей та дотримуватися певних правил. Таким чином, вони створювали штучні інстинкти, що дозволяли мільйонам чужих людей ефективно співпрацювати. Ця мережа штучних інстинктів називається «культура».

У першій половині ХХ століття вчені стверджували, що всі культури є повними та гармонійними і мають незмінну суть, що визначає їх на всі часи. Кожна група людей має власний світогляд та систему соціальних, правових та політичних схем, що працює так само гладко, як планети обертаються навколо Сонця. З цієї точки зору, без стороннього втручання культури не змінювалися. Вони просто рухалися в тому самому темпі та в тому самому напрямку. Змінити їх могло лише застосування якоїсь сили ззовні. Відповідно, антропологи, історики та політики посилалися на Самоанську культуру чи Тасманійську культуру, неначе всіх самоанців та тасманійців з давніх часів характеризували однакові вірування, норми поведінки та цінності.

Сьогодні більшість вчених дійшла висновку, що стосовно культур правдою є зовсім протилежне. Кожна культура має свої типові вірування, норми поведінки та цінності, але вони постійно змінюються. Культура може трансформуватися у відповідь на зміни середовища її існування або через взаємодію з сусідніми культурами. Але культури також зазнають змін через власну внутрішню динаміку. Навіть цілком ізольована культура, що існує в екологічно стійкому середовищі, не може уникнути змін. На відміну від законів фізики, що є вільними від невідповідностей, кожен створений людиною порядок переповнений внутрішніми суперечностями. Культури постійно намагаються залагодити ці суперечності, і цей процес підживлює зміни.

Наприклад, у середньовічній Європі знать вірила як у християнство, так і в лицарство. Типовий дворянин уранці йшов до церкви та слухав, як священик розказує про житія святих. «Суєта суєт, – казав священик, – усе – суєта. Багатства, хтивість та честь – небезпечні спокуси. Піднімися над ними та йди