Читати книгу - "Людина розумна"

втоми, ніж чоловіки. Також багато жінок швидше бігають та піднімають більшу вагу, ніж багато хто з чоловіків. До того ж (найпроблемніше місце цієї теорії) протягом усієї історії жінки були переважно виключені зі сфер, що не потребують великих фізичних зусиль (таких як духовенство, право та політика), тоді як залучалися до важкої ручної праці на полях, у ремеслах та домашньому господарстві. Якби соціальна влада поділялась у прямій залежності від фізичної сили чи витривалості, жінки мали б отримати її значно більше.

Ще важливішим є те, що жодної прямої залежності між фізичною силою та соціальною владою серед людей просто немає. Люди в шістдесят років зазвичай мають владу над двадцятирічними, хоча ті значно міцніші за них. Типового власника плантації в Алабамі у середині ХІХ століття міг умить побороти будь-який раб, який обробляв його бавовняні поля. Для вибору єгипетських фараонів або католицьких пап чомусь не використовувалися боксерські поєдинки. У суспільствах мисливців-збирачів влада зазвичай належала людям, які мали найкращі соціальні навички, а не найбільш розвинену мускулатуру. В організованій злочинності великий бос не обов’язково є найдужчим чоловіком. Навпаки, зчаста це старший чоловік, який дуже рідко застосовує власні кулаки, бо має молодших та сильніших підлеглих, готових зробити за нього брудну роботу. Хлопець, який думає, що для захоплення влади в синдикаті треба побити дона, навряд чи проживе достатньо довго, аби зрозуміти свою помилку. Навіть серед шимпанзе альфа-самець завойовує своє місце, будуючи стійкі коаліції з іншими самцями та самицями, а не шляхом бездумного насильства.

Фактично історія людства показує, що між фізичною міццю та соціальною владою часто існує зворотна залежність. У більшості суспільств ручною працею займаються нижчі класи. Це може відбивати становище Homo sapiens у харчовому ланцюзі. Якби важила лише груба фізична сила, розумні опинилися б не вище середнього щабля цієї драбини. Але їхні розумові та соціальні здібності вивели їх на верхівку. Таким чином, лише природно, що владний ланцюг усередині виду також більше визначається розумовими та соціальними здібностями, ніж грубою силою. Відповідно важко повірити, що найвпливовіша та найстабільніша соціальна ієрархія в історії ґрунтується лише на здатності чоловіків до фізичного примусу жінок.

Покидьки суспільства

Інша теорія пояснює, що домінування чоловіків є результатом не сили, а агресії. Мільйони років еволюції зробили чоловіків значно жорстокішими за жінок. Згідно з цією теорією, жінки цілком можуть зрівнятися з чоловіками у ненависті, жадібності та образах, але, коли доходить до штовханини, чоловіки більш готові вдаватися до грубого фізичного насильства. Ось чому протягом усієї історії військові дії були чоловічою прерогативою.

Під час війни контроль чоловіків над збройними силами робив їх також господарями цивільного суспільства. Потім вони використовували свій контроль цивільного суспільства, щоби вести дедалі більше війн, і що більше було тих війн, то більше чоловіки контролювали суспільство. Цей цикл зворотного зв’язку пояснює як повсюдність війн, так і повсюдність патріархату.

Нещодавні дослідження гормональної та когнітивної систем чоловіків і жінок підтвердили припущення, що чоловіки справді мають більш агресивні та жорстокі тенденції, а тому в середньому краще придатні для служби рядовими солдатами. А проте за умови, що всі рядові є чоловіками, чи випливає з цього, що ті, хто веде війну та насолоджується її плодами, повинні також бути чоловіками? Це безглуздо, як припущення, що, оскільки всі раби, які обробляють бавовняні поля, є чорними, то і власники плантації також будуть чорними. А якщо повністю чорна робоча сила може контролюватися повністю білим керівництвом, то чому солдати виключно з чоловіків не можуть контролюватися командуванням виключно з жінок або, принаймні, частково з жінок? Фактично, в численних суспільствах протягом усієї історії людства старші офіцери не проходили весь шлях нагору від рядового. Аристократи, багаті та освічені автоматично отримували офіцерське звання, а в нижчих чинах не служили ніколи.

Коли герцог Веллінгтон – відплата Наполеона – записався в британську армію у віці вісімнадцяти років, то був одразу призначений офіцером. Він не дуже дбав про плебеїв під своїм командуванням. «Ми маємо на службі покидьків землі в особі рядових», – писав він своєму приятелеві аристократу під час війни з Францією. Рядових зазвичай набирали з найбідніших верств населення або серед етнічних меншин (таких як ірландські католики). Їхні шанси отримати підвищення можна було навіть не брати до уваги. Вищі ж офіцерські звання були зарезервовані виключно за герцогами, принцами та королями. Але чому лише за герцогами, а не за герцогинями?

Французька імперія в Африці встановлювалася та боронилася потом і кров’ю сенегальців, алжирців та французів із робітничого класу. Відсоток родовитих французів у солдатських лавах був надзвичайно малим. А проте відсоток французів благородного походження серед невеличкої еліти, яка очолювала французьку армію, правила імперією та насолоджувалась плодами влади, був дуже високим. Але чому лише французів, а не француженок?

У Китаї існувала давня традиція підпорядкування армії цивільній бюрократії, тому часто війни вели мандарини, які ніколи не тримали в руках меча. Китайська мудрість говорить: «З доброго заліза не роблять цвяхи», в тому розумінні, що дійсно талановиті люди йшли в цивільну бюрократію, а не в армію. Чому тоді всі ці мандарини були чоловіками?

Не можна обґрунтовано стверджувати, що стати успішними мандаринами, генералами та політиками жінкам завадила їхня фізична слабкість або низький рівень тестостерону. Безумовно, щоби вести війну, потрібна витривалість, але зовсім необов’язково велика фізична сила чи агресивність. Війна – не бійка в пивниці. Це дуже складний проект, що потребує надзвичайного рівня організації, співпраці та вмиротворення. Ключем до перемоги зазвичай є здатність підтримувати мир удома, знаходити союзників за кордоном та розуміти, що відбувається у свідомості інших людей (особливо ворогів). Отже, агресивна та груба людина часто є найгіршою кандидатурою на роль головнокомандувача. Значно кращою є людина, яка вміє знаходити спільну мову з іншими, вмиротворювати, маніпулювати та бачити речі з різних точок зору. Саме з такого тіста мають бути виліплені будівничі імперії. Некомпетентний у військовій справі римський імператор Август досяг успіху у встановленні стабільного імперського режиму, перевершивши в деяких аспектах Юлія Цезаря та Олександра Македонського, які були значно кращими за нього генералами. Його палкі шанувальники серед сучасників та нинішніх істориків часто приписували цей здобуток його чесноті Clementia – поблажливості та милосердю.

Стереотипи часто зображують жінок кращими маніпуляторами та миротворцями, ніж чоловіки, та прославляють їх за неперевершену здатність бачити речі з точки зору інших людей. Якби у цих стереотипах було хоч трохи правди, тоді жінки мали б ставати чудовими політиками та будівничими імперій, залишаючи брудну роботу на полях битви зарядженим тестостероном, але дурнолобим мачо.