BooksUkraine.com » Сучасна проза » Син 📚 - Українською

Читати книгу - "Син"

129
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Син" автора Філіп Майєр. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 183
Перейти на сторінку:
мати.

— Я тобі цього не подарую, — просичав Ескуте.

Запала тиша. Я подумав, що мені слід навигадувати історій про дівчат, з якими я нібито спав. Та потім вирішив, що навіть не варто заморочуватися, адже Неекару та Ескуте геть усе про мене знали.

Після обіду я пішов до струмка, щоб довести до ладу свій трофейний скальп. Спочатку я акуратно відшкрябав із його внутрішнього боку залишки м’яса й жиру. Потім прополоскав скальп у воді. А після цього потер шершавим каменем і прополоскав знову. Та це ще не все: треба було дуже обережно відлущити пальцями тоненьку плівочку, а вже після того — упорядкувати волосся, для чого я заздалегідь приготував дерев’яну миску з рідким милом юка. Тож, упоравшись із внутрішнім боком, я ретельно промив довге чорне волосся, намагаючись не смикати дуже сильно, наче делавар іще міг щось відчувати. А тоді знову заплів його в коси, увивши туди нитки з різнокольоровими намистинками, які були там раніше. І ще я приготував пастоподібну речовину з оленячого лою та кісткового мозку, якою треба було змастити скальп зсередини. Нарешті я повісив його сушитися на дерев’яну вішалку, котрих у селищі було багато. А коли він висох — приніс до нашого з Ескуте й Неекару тіпі.

Тієї ночі ми ніяк не могли заснути й тому розмовляли про все на світі. Я спостерігав за своїм трофейним скальпом: він висів просто над моєю постіллю та плавно крутився туди-сюди у струменях теплого повітря, яке линуло від багаття. Щойно поснувши, ми враз попрокидалися, почувши якесь шарудіння: хтось тихо заходив до тіпі. Я побачив довге розпущене волосся нежданого гостя та зрозумів, що це жінка (хто саме — розгледіти в темряві було неможливо).

— Якщо ти шукаєш Ескуте, то я тутечки.

— А якщо ти прийшла до Неекару, то обійди багаття — і знайдеш мене.

— Розмріялися, — з лукавою посмішкою в голосі вимовила жінка.

— Та це ж… дружина Гладкого Вовка! — почувся голос Ескуте. — Бути цього не може!

— Де Тіететі? — запитала Ні За Холодну Воду.

— Ось я, — знову озвався Ескуте. — Ходи-но сюди.

— То він тут чи ні?

— Я навіть не знаю… Тіететі, ти тут? Ось бачиш — немає. Певно, пішов до пасовиська: я сьогодні на власні вуха чув, як Коханець Кобили казав йому, що може поділитися своїм досвідом.

— Ну й мерзотник же ти, Ескуте, — мовила жінка.

— Але дотепний?

— Хіба що трошечки.

— Неекару, я маю для тебе погану новину, — і далі молотив своїм гострим язиком Ескуте. — Оце вже тисячний раз, коли до цього тіпі вночі заходить жінка, і їй на тебе начхати.

— Стули пельку! — пробурчав Неекару.

— А ти, Тіететі, — вів далі Ескуте, — цієї ночі станеш чоловіком. І це, як не дивно, вимагає близькості жіночого тіла до твого. Тож, якщо ти, звісно ж, не хочеш просто спостерігати, як це робить майстер, — озвися, щоб найвродливіша, але й найледачіша жінка цього племені змогла тебе знайти.

— Я тут, — промимрив я.

— Неекару, якщо ти не збоченець, то вимітайся геть, — мовила Ні За Холодну Воду.

— Та йду вже… — почулося у відповідь. — Be-а ца накекупаре (уставай, буркотуне)!

— А може, я не хочу нікуди йти, — озвався Ескуте. — І взагалі, я — майбутній вождь нашого племені, тож мене краще слухатися.

Урешті-решт хлопці, забравши свої ковдри, повиходили з тіпі.

— Тіететі? Скажи бодай щось, інакше я тебе не знайду в темряві.

— Іди вздовж стіни, що праворуч від тебе.

Ось дівчина вже торкнулася моєї ковдри. Було надто темно, щоб я міг розгледіти її. Почулося слабке шурхотіння — це вона роздяглася. А потім лягла поряд зі мною, і я відчув, яка гладенька в неї шкіра. Красуня стала цілувати мою шию та пестити моє тіло своїми ніжними рученятами. А я захотів погладити її між ніг, та вона веліла не займати її. І я підкорився: вона ж була дорослою жінкою й добре знала, що треба робити.

Певно, вона теж так вважала. Її губи й далі ніжно пестили мою шию, а пальчики — тіло, і тривало це значно довше, ніж я уявляв. А потім вона сіла на мене верхи, і я відчув, що наші тіла поєдналися.

Аж раптом у цю ідилію встряв Ескуте, який, просунувши голову до тіпі, чемно поцікавився, чи я вже, чи ще ні. Але Ні За Холодну Воду веліла йому вимітатися.

Дівчина поцілувала мене в ніс. І ми завмерли, прислухаючись до безгучної розмови наших тіл.

— Чи добре тобі, брате мого чоловіка? — сказала нарешті вона.

Я пробелькотів щось нерозбірливе.

— А так?

— Еге ж.

— Та ні, мабуть, не варто.

Я промовчав.

— Мабуть, ось так буде добре.

Знову я щось прокудкудакав.

— І мені теж добре, — ніжно прошепотіла вона.

Я відчував, як ми з нею поступово стаємо єдиним цілим. Красуня, нахилившись, торкнулася мого чола своїм. Наші пальці міцно переплелися, і я лежав тихенько, насолоджуючись близькістю її тіла. А подих її був таким ніжним і свіжим.

— Не зважай на те, як мене звуть люди, — солодко прощебетала краля. — Моє справжнє ім’я — Самотня Пташка.

Коли Неекару та Ескуте повернулися, ми із Самотньою Пташкою вже дрімали під ковдрою. Я чекав, що Ескуте знову почне пащекувати. Та він тільки прошепотів щось до Неекару, а той так само тихо щось відповів. Потім Неекару вклався спати. Ескуте ж тихенько підійшов до нас. Торкнувшись спочатку волосся Самотньої Пташки, він провів долонею по моїй щоці. Потім лагідно поплескав мене по плечу, сказавши мовою команчів щось таке, чого я не зрозумів. Самотня Пташка щось промурмотіла вві сні, й Ескуте, ніжно поцілувавши її волосся, знову торкнувся мого плеча. А тоді поцілував мене в чоло та й пішов до своєї постелі.

Хлопці поснули, мені ж ніяк не спалося. Урешті-решт я, не витримавши, розбудив Самотню Пташку.

Прокинувся я, відчувши, що дівчина вилазить із-під ковдри. Ледь розвиднялося, тож я подумав, що ще рано, і взяв її за руку. Але красуня, вивільнившись, похитала головою.

— Ні, — прошепотіла вона. — Мені вже час іти.

— А все-таки, чому тобі дали таке дивне ім’я?

— Тому що я працюю не за п’ятдесятьох, а всього-на-всього за десятьох, — усміхнулася вона й поцілувала мене на прощання. — Ти тільки не витріщайся на мене при всіх. Те, що сталося цієї ночі, найімовірніше, не повториться ніколи. Це вперше мій чоловік відправив мене до когось іншого. І я не знаю, який настрій він матиме, коли я повернуся.

Уранці, коли ми втрьох снідали сушеною лосятиною та спостерігали

1 ... 45 46 47 ... 183
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Син"