Читати книгу - "Вода, павутина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Двоє чоловіків:
«Дуже дорого, мої хай забудуть про університет, я того не можу оплачувати. А з іншого боку, шо вони на дорозі будуть робити, якшо і для тих з середньою освітою нема роботи? Ти правий, нема і для тих з вищою. Нє, не знаю, не знаю, я не настільки розумний».
Мобільний телефон — мелодія «Рондо алла турка»:
«Агентство, слухаю вас… а, то ти. Я в трамваї, їду до нотаріуса завірити підпис. Слухай, та баба таку ціну залупила, ніби в неї не знаю шо — палац. Та, має нагорі стрих, але все одно ціна зависока. Слухай, якби я була на твоєму місці, я би в то влізла. Почни будувати, а вони хай жаліються. Та ти за три дні вже до даху дійдеш, шо ти така дивна. Поміняй замок, поки вони на дачі, і дій. Пиши мені смски, я інакше не зможу, в мене та презентація. Та того, знаєш, про шо я тобі розказувала. І Чович буде, тому я і йду. Мушу його злапати. Найліпше на презентації. Спокійна атмосфера… Якшо він не може, то я не знаю, хто може. Ну все, пиши смс. Па».
Мобільний телефон — звук дзвона:
«Хто то сказав? Капець. Та ну… Не може бути… Не можу повірити. Ну… шариш, це все. Шариш. Скажи, то нормально? То нормально? Ну… Господи! Нє, і я нє… Нє, і я нє. Але все-таки… Та ну. Будеш? Будеш… ага, нє, супер, супер… супер, домовились. Господи… Та нє, той його друг. Господи, яка ти дурна, той з мотоциклом. Та. Ага. І мені. Він такий класний, я від нього дурію. Капець. Ага, та… Взагалі. Будеш? Ок. Па-па… ага, пааа, цьомки.
Суупер, супер, супер, суперово. Доомовились, доомовились. Ага, пааа».
Зелена магма
Борис Горак зазвичай повертався додому близько 16:30. Сьогодні були страшенні корки, десь поламався трамвай, десь сталася аварія двох автомобілів, невелика, але достатня, щоб додому він добрався десь аж близько половини шостої. Був неймовірно втомлений. Дружина навіть мусила допомогти йому скинути куртку.
Ледве дочекався, коли сяде за стіл.
— Я страшно змучений, не муч мене сьогодні розповідями про здорову їжу.
— Я тебе не мучу, але якщо ти ще зараз, в цій ситуації, будеш напихатися всякими отрутами, твій організм не витримає. Твоє серце в не дуже доброму стані, тригліцериди зашкалюють. Ти почуваєшся молодим, але стан твого організму свідчить про інше. Стрес тебе вб’є.
— Я не буду сваритися.
— Так, вибач, не спитала тебе, як було в лікарні?
— Ніяк. Та жінка виводить мене з себе, я здурію від її нав’язливої турботи. Взагалі про малого не думає. Для неї її біль важливіший.
— Не кажи так, вона мама. Спробуй тільки оце. Чиста енергія, есенція енергії.
Простягнула йому склянку із зелено-коричневою густою масою.
— Якщо вона на смак така ж, як і на колір, то приготуй мені відро про всяк випадок.
Все ж простягнув руку за склянкою і трохи відпив.
— Що магічного в цій склянці?
— Енергія. Зелена магма. Молоде листя ячменю плюс екстракт шіїтаке і гриба майтаке в ідеальних пропорціях. Піднімає з мертвих.
Вона сіла навпроти чоловіка. Обід ще не був готовий, і вони ще мали час на розмову, доки страву можна буде подавати. Лівою рукою дружина масувала собі шию, опустила повіки і хотіла виглядати розслабленою і заспокійливо діяти на свого чоловіка.
— Енергія, дорогий мій, енергія. Насолоджуймося нею, доки ще щось маємо. Скоро наша мати Земля стане голою і виснаженою, якщо ми не змінимося, не отямимося і не знайдемо щось нове. Ми її виснажили до максимуму. Ми не вміємо берегти себе і не вміємо берегти її.
Борис дивився на склянку.
— Чого б це ми мали берегти джерела енергії?
— Та, певно, того, що мусимо щось після себе лишити.
— Зовсім неправильно. Не мусимо лишати взагалі нічого. Нехай панство, яке прийде після нас, вигадає собі нові джерела енергії.
Вона витріщила очі, опустила руку і більше не справляла враження спокійної. Ба більше.
— Та ну, припини провокувати.
— Провокувати?
— Провокувати і говорити нісенітниці.
Зате Горак почав почуватися добре. Розвалився на кріслі.
— А чого це нісенітниці? Все дотичне до використання енергії вже вигадали. Причому за останні сто п’ятдесят років. Земляк Тесла вчора вигадав електрику. Так, вчора. Що ти так на мене дивишся? Про нафту нічого не знали ще сто років тому. Практично, ми покоління, яке вигадало все дотичне до енергії. І чого б ми мали щось залишати? Нехай вигадають нову енергію. Для себе.
— Те, що ти говориш, взагалі за межами здорового глузду.
— Як ти не розумієш? Якщо вони будуть жити на наших винаходах, їхній мозок зашкарубне. Вони поступово повернуться до стадії приматів, а потім крок за кроком — до стадії амеб. Мозок розвивається, бо мусить вигадувати щось нове. А цікавить його лише те, що майже неможливо винайти. Тому мозок і розвивається, дорога моя, а не через сир тофу, кохана моя дружинонько.
Він усміхнувся. Дружина встала.
— Хіба? А от якби ми мозок харчували сиром тофу, він би легше і швидше розвивався. І швидше вигадував нові джерела енергії. Японці розумніші від нас тому, що не отруюються жирами. Ми отруюємо себе смертоносними жирами і продукуємо склероз, а не здоров’я.
— Абсолютно невірно. Все, що вигадане, що насправді являє собою поступ, вигадане за час мирного радісного годування мозку насиченими жирними кислотами. Зараз, коли ви ввели якийсь воєнний стан щодо м’яса і жирів, ми почали вторинну переробку ідей. І ні кроку вперед. Стоїмо на місці. Вершина нових ідей і винаходів зупинилася на памперсах. А стосовно японців, якби ми гарували по вісімнадцять годин на добу, можливо, були би успішнішими від них.
— Неправда. Зрештою, звідки ти знаєш, що ми не творили б дива, якби не їли м’яса? Може, ми би вже були на Марсі.
— Голодна людина, дорогенька моя, не літає на Марс. Голодна людина сидить вдома і мріє про їжу. Про м’ясо.
Зараз уже кипіла.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода, павутина», після закриття браузера.