BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Сучасна польська повість 📚 - Українською

Читати книгу - "Сучасна польська повість"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сучасна польська повість" автора Корнель Пилипович. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 127
Перейти на сторінку:
випускав з рук.

— Ви не зрозумієте мене, — спокійно, монотонним голосом сказав він. — Говорячи про ту різницю, що існує між нами, я мав на увазі зовсім інше. Я не шовініст і визнаю право на незалежність кожної, навіть найменшої держави. Кожного народу. Війну я розглядаю як жахливий катаклізм, перед яким я зовсім безпорадний. Я нічим не можу йому протидіяти. Мене примусили надягти цей мундир і ткнули в руки зброю, а потім послали сюди.

Моєї думки ніхто ніколи не питав. Нікому не було діла до моїх поглядів, і я навіть не пробував удавати, що мене цікавлять проблеми війни, чужі моїй натурі й такі далекі від моїх особистих інтересів. І так я живу з дня на день, спостерігаю і жду кінця цієї війни, яка завжди була мені така чужа, що я навіть ніби зовсім не брав у ній участі, за винятком, певна річ, кількох випадків, коли йшлося про моє життя і я був змушений стріляти задля самооборони.

— Нащо ви мені це говорите?

— О, не бійтесь. Я зовсім не збираюся сповідатись перед вами.

— Здогадуюсь.

— Так от, коротше кажучи, я хотів тільки пояснити вам, що завжди був проти війни, але не зміг цілком відгородитись від її жорстоких і безглуздих подій.

— Це прикро.

Майор підвів голову, засміявся і сказав тихо, з гіркотою:

— Ви з мене глузуєте. Мені здається, ви нічого не розумієте.

— Можливо!

— Чому ви уникаєте розмови зі мною? — спитав він серйозно. — Ви не думаєте, що це може бути цікаво? В нашому становищі ми можемо дозволити собі бути щирими. Щодо мене, то я, в усякому разі, не вважаю за потрібне приховувати свої погляди.

Я не знав, що відповісти, і не хотів признаватися в тому, що ця розмова страшенно дратує мене, розпорошує увагу, заважає думати, а я зараз над усе прагнув тиші й спокою, щоб зібрати всі сили, потрібні мені для цієї подорожі, — адже попереду в нас дві зупинки та ще кінцева станція. Вже давалася взнаки страшенна втома після всього, що довелося пережити за останні години; в теплі добре опалюваного купе мене почали огортати млявість та непереборна соннота, а часом находила якась дивна байдужість, я дуже гостро відчував свою відірваність од усього світу: адже я був один як палець і ніхто не міг мені допомогти; це почуття цілковитої самотності дуже пригнічувало, але я силкувався не показувати, що зі мною діється, бо не хотів видатися слабшим за противника, котрий начебто тільки й ждав, щоб якимсь необачним рухом я виявив справжній стан своїх нервів, найменша необережність могла мене погубити, тож не зоставалось нічого іншого, як і далі вдавати, ніби я господар становища, свідомий своєї переваги й тому схильний до невеликих поступок.

— Вас так цікавлять мої погляди? — спитав я.

— А вас це дивує?

— Правду кажучи, не так, як могло б здаватися. Признаюсь, цей випадок особливий, я б навіть сказав — винятковий. Тому я добре розумію вашу тривогу й цікавість. Мушу, однак, вас порадувати: я так само, як і ви, безупинно думаю про те, чим для нас обох закінчиться вся ця історія.

— Я зовсім не збираюсь вас провокувати.

— Дуже розумний намір, — сказав я з іронією. — Я дуже радий, що ви, зрештою, так вирішили.

Майор знов невимушено засміявся, усмішка помалу осяяла все його обличчя. Він мовив з виразом лагідної задуми:

— Все це не має сенсу. Світ невідворотно йде до загибелі. Якщо людство не визволиться з-під влади безумців і не перешкодить їхнім божевільним замірам, вся земна куля незабаром перетвориться на величезне кладовище.

— Це було б ще не найгірше. Якби ваші пророкування справдились, не було б принаймні ні переможених, ні переможців. На кладовищі немає місця расовим передсудам. Правда ж, це було б кумедно: величезні гробниці з написами «Nur fur Deutsche» або гробокопи, яким треба показувати свідоцтво про арійське походження покійника?

— У вас своєрідне почуття гумору.

— Справді?

— Трохи моторошне, як на мене.

— Час, в який ми живемо, не викликає життєрадісних асоціацій.

— І все-таки людина не повинна піддаватися цим настроям.

— Ви думаєте, майоре, це так легко — примусити себе бачити світові проблеми в масштабах колишніх уявлень? Тепер, коли одна людина нерідко являє собою для другої смертельну небезпеку?! Коли життя втратило всяку цінність! Коли смерть стала долею всіх людей! Немає такого дня, ані години, щоб ми не відчували загрози своєму існуванню. На що перетворили нас, людей, за ці кілька років війни? На диких, зацькованих тварин, що намагаються непомітно вислизнути з наставлених на них сілець. Ми живемо в світі катів і їхніх жертв — тих, що приречені на смерть і чекають виконання вироку. Доказів того, що це справді так, не треба далеко шукати. Досить тільки глянути на нас з вами. Ми сидимо в одному купе, розмовляємо, робимо якісь мавпячі жести, а все це таке безглузде, коли знаєш, що в першу-ліпшу хвилину я можу стати вашим катом, а ви — моєю жертвою, і навпаки, бо ми обидва приречені, хоч кожен з нас волів би бути в ролі ката, а не жертви.

Майор сидів, низько схиливши голову, здавалося, він зосереджено думає про щось своє, та потім випростався і, підвівши голову, глянув на мене.

— Тепер я вже знаю, чому ви це робите, — стиха сказав він.

— Я не хочу терпіти приниження.

— Ага, виходить, тільки це?

— Що ж тут дивного?

— Я гадав, ваша діяльність продиктована передусім патріотичними міркуваннями.

— Даруйте, але це звучить надто наївно. Нині вже відомо, що патріотизм — поняття відносне. Запевняю вас, у нашій країні принаймні дев’яносто відсотків населення вважають себе патріотами, але якби я відкрив перед ними свої переконання, половина з них була б проти мене.

— Отже, свобода на свій страх і риск?

— Я б не міг жити з тавром раба.

— Ви анархіст?

— Ні.

— Дивно.

— Що?

— Спершу ви кажете, що ви не патріот, принаймні в звичайному розумінні, отже, свобода народу не g головним мотивом тієї діяльності, яку ви провадите, важачи життям; потім ви заявляєте, що ви не анархіст, виходить, не факт невизнання вами існуючого в світі порядку став головною причиною дій, які щодня можуть вас погубити. Отже, слід припустити, що є ще якісь мотиви, котрі спонукали вас обрати такий рискований і небезпечний для вас спосіб існування.

— Коли вибирати менше лихо, то я волію бути катом, а не жертвою, що покірливо чекає виконання вироку.

— Кати теж приречені на смерть.

— Парадоксально, правда?

Майор кивнув головою, а коли заговорив, голос його став ще

1 ... 45 46 47 ... 127
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сучасна польська повість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сучасна польська повість"