Читати книгу - "Ляльковий дім"

Енгстран. Бог дощику послав, дочко.

Регіна. Чорт послав, ось хто!

Енгстран. Господи Йсусе, що ти говориш, Регіно! (Кульгаючи, робить кілька кроків наперед.) Але я, бач… Я хотів би сказати тобі…

Регіна. Та не стукай-бо своєю ногою. Нагорі молодий пан спить.

Енгстран. Спить? Серед білого дня?

Регіна. Тебе це вже не обходить.

Енгстран. Вчора я, признатись, трохи гульнув…

Регіна. Воно й видно.

Енгстран. Слабість наша людська, дочко!

Регіна. Ще б пак!

Енгстран. Ох, багато на цьому світі спокус. Проте сьогодні рано, — от як перед Богом кажу, — пів на шосту я вже встав до роботи.

Регіна. Так-так. Тільки забирайся ти звідси, мерщій. Не хочу я тут з тобою стояти, як на рандеву.

Енгстран. Чого не хочеш?

Регіна. Не хочу, щоб застав тебе хто-небудь тут. Ну йди-йди своєю дорогою.

Енгстран (ще наближається до неї). Ну, ні, не піду, поки не поговорю з тобою. По обіді я впораюся з цією роботою там, у шкільному домі, а ввечері подамся пароплавом додому, в місто.

Регіна (крізь зуби). Гладенької дороги!

Енгстран. Спасибі, дочко! Завтра тут будуть посвятили притулку, то вже без хмільного не обійдеться. Хай же ніхто не скаже про Якоба Енгстрана, що він дався на спокусу.

Регіна. Е!

Енгстран. А так. Завтра тут до біса буде великого панства. І пастора Мандерса чекають з міста.

Регіна. Він ще сьогодні приїде.

Енгстран. От бачиш. Отож я й не хочу, чорт забирай, щоб він міг сказати про мене що-небудь отаке, — розумієш!

Регіна. Так он воно що!

Енгстран. Чого?

Регіна (дивлячись пильно на нього). Що ж це таке, на чому це ти знову збираєшся піддурити пастора Мандерса?

Енгстран. Цить-бо!.. Чи ти з глузду з'їхала!.. Піддурити? Пастор Мандерс — така доброчинна людина, та щоб я мав намір його піддурити!.. Так ось що я хотів тобі сказати. Бачиш, сьогодні ввечері я від'їжджаю додому.

Регіна. Ну і їдь. І що швидше, то краще.

Енгстран. Так, але я хочу забрати тебе додому, Регіно.

Регіна (відкривширот від здивування). Мене? Що ти верзеш?

Енгстран. Хочу взяти тебе додому, кажу.

Регіна (презирливо). Ну вже цьому не бувати!

Енгстран. Це ми ще побачимо.

Регіна. Та й побачимо. Будь певен. Я виросла у камергерші… Майже як рідна в домі… І щоб я поїхала з тобою? В таку халупу? Тьху!

Енгстран. Чорт забирай! Ти що — станеш проти свого батька, дівчисько?

Регіна (бурмотить, не дивлячись на нього). Ти скільки разів сам казав, яка я тобі дочка…

Енгстран. Е! Охота тобі пам'ятати…

Регіна. І скільки разів ти лаяв мене, обзивав… Fi donc.[3]

Енгстран. Ну ні, таких поганих слів я, їй-право, ніколи не говорив.

Регіна. Ну я вже знаю, які слова ти говорив!

Енгстран. Але ж це я тільки, коли… того, напідпитку бував… гм. Ох, багато на цьому світі спокус, Регіно!

Регіна (з огидою). У!

Енгстран. І ще коли мати твоя бувало розкуражиться. Треба ж було чим-небудь допекти їй, дочко. Вже занадто вона кирпу гнула. (Передражнюючи.) «Пусти, Енгстране! Облиш! Я цілих три роки жила у камергера Алвінга у Русенволі». (Сміючись.) Ще б пак! Забути не могла, що капітана зробили камергером, поки вона тут служила.

Регіна. Бідна мати… Загнав ти її в могилу.

Енгстран (ударивши себе). Само собою, я в усьому винен!

Регіна (відвернувшись, неголосно). У!.. Іще ця нога!

Енгстран. Що ти кажеш, дочко?

Регіна. Pied de mouton![4]

Енгстран. Це що ж — по-аглицькому?

Регіна. Так.

Енгстран. Еге, навчили тебе тут — усього навчили; тепер ось і згодиться твоя вченість!

Регіна (помовчавши). А навіщо я тобі потрібна в місті?

Енгстран. Питаєш батька, навіщо йому потрібне єдине його дитятко? Самотньому сироті-вдівцеві?

Регіна. Ах, облиш ти ці байки! Навіщо я тобі там?

Енгстран. Гаразд, я можу сказати: задумав я одне нове дільце.

Регіна (фиркаючи презирливо). Ти вже стільки разів задумував — і все нікуди не годилось.

Енгстран. А ось тепер побачиш! Чорт забирай…

Регіна (тупаючи ногою). Не смій чортихатись!

Енгстран. Цить-бо! Це ти вірно, дочко, вірно. Так ось я що хотів сказати… на цій роботі в новому притулку я таки зібрав грошенят.

Регіна. Справді? Ну й радій!

Енгстран. Куди ж ти їх тут витратиш, ті гроші, в селі?

Регіна. Ну, далі?

Енгстран. Так ось я надумав вкласти ці грошики в доходне дільце… Завести на них щось на зразок трактиру для моряків.

Регіна. Тьху!

Енгстран. Шикарний заклад, розумієш! Не якийсь там матроський свинюшник, ні, чорт забирай! Для капітанів та штурманів і… справжнього панства, розумієш!

Регіна. І щоб я там?…

Енгстран. Підсобляла щоб, еге. Так тільки, про людське око, розумієш! Жодної чорної роботи, чорт забирай, на тебе, доню, не навалять! Заживеш, як пані!

Регіна. Ще б пак!

Енгстран. А без женщини в такому ділі ніяк не можна, це — як божий день. Адже ввечері треба гостей трохи звеселити… Ну, там музика, танці й інше. Не забудь — моряки народ бувалий. Поплавали по окіян-морю… (Підступає до неї ще ближче.) То не будь же дурепою, не ставай сама собі поперек дороги, Регіно! Що з тебе тут вийде? Яка користь, що пані тратилась на твою ученість? Чув я, ніби хочуть, щоб ти наглядала за дітьми в новому притулку. Та хіба ж це діло для тебе? Невже у тебе є охота йти туди й марнувати своє здоров'я коло якихось замурзаних дітлахів?

Регіна. Ні, коли б вийшло, як я хочу… Ну, та побачимо… Ану ж вийде!

Енгстран. Що таке вийде?

Регіна. Тобі за це нема чого турбуватись… А багато грошей ти зібрав?

Енгстран. Так, крон сімсот-вісімсот набереться.

Регіна. Чимало.

Енгстран. Для початку вистачить, дочко!

Регіна. А ти не думаєш дати мені трошки?

Енгстран. Ні, от уже, вірне слово, — не думаю!

Регіна. Не думаєш прислати мені хоч матерії на платтячко?

Енгстран. Переберешся в місто, будеш зі мною жити, тоді і плаття в тебе будуть.

Регіна (презирливо фиркаючи). Захочу, то й сама переберусь…

Енгстран. Ні, вірніше буде, коли тебе батьківська рука поведе… Тепер мені якраз трапляється чистенький такий будиночок на Малій Гаванській вулиці. І готівки не багато треба; влаштували б притулок для моряків.

Регіна. Та не хочу я жити в тебе. Нема чого мені в тебе робити. Забирайся геть!

Енгстран. Та ти не засиділась би в мене, чорт забирай! В тому-то і вся справа. Якби тільки зуміла повести свою лінію. Така кралечка, якою ти стала за