Читати книгу - "Термінатор"

Їй потрібен захист. Ця думка промайнула в Сариній голові, немов камінчик, кинутий до озера. Упав і потонув. Сара не надала особливого значення тому, що мамин голос лунав якось дивно.

Сан-Бернардино, 6.04 вечора

Будинок був маленький, майже як пляжна кабіна, — усього лише три кімнати. На горішньому поверсі спальня, звідки донизу вели сходинки. Кухню відокремлено від вітальні тонкою перегородкою.

Вибиті двері теліпалися на одній завісі. На підлозі, під перекинутим кріслом, лежало тіло Сариної мами. За останні десять хвилин температура в будинку впала майже до 34 градусів за Фаренгейтом. На голові місіс Коннор запеклася кров. Незрячі очі безглуздо витріщалися на істоту, яка вбила її. Та сиділа в кріслі біля столу й тримала біля вуха слухавку.

— Я люблю тебе, мамо, — мовив голос у слухавці.

Термінатор якусь мить зволікав із відповіддю, обмірковуючи всі можливі варіанти. З декількох відповідей кіборг обрав ту, яка містила у собі найменший фактор ризику.

— Я теж тебе люблю, — відповів Термінатор і повісив слухавку.

Без жодних емоцій набрав інший номер. На свою недавню жертву він навіть не поглянув. Зі спокоєм мерця дочекався, доки на тому кінці дроту піднімуть слухавку.

— Мотель «Тиккі», — відповіли йому.

І Термінатор заговорив своїм звичайним голосом — чітким, байдужим, позбавленим людських емоцій:

— Дайте мені, будь ласка, вашу адресу, — чемно попросив він.

Мотель «Тиккі», 8.12 вечора

До д верей хтось підійшов, і Сарине серце затерпло. Постукали. Ще раз. І ще. Сара полегшено зітхнула й відімкнула замок.

Їй хотілося обійняти та поцілувати Різа, але перш, ніж вона встигла це зробити, він пройшов повз неї на кухню.

Відчуваючи, як спадає напруга, що сковувала тіло, Сара замкнула двері й поглянула на Різа. Їй хотілося сказати, що вона рада його поверненню. Неймовірно рада!

Кайл кинув на кухонну стійку два пакети й недбало їх розірвав. На брудні кахлі викотилося кілька бляшанок. Сара розглядала їх, з подивом читаючи написи на етикетках.

— А що в нас тут? Кукурудзяна патока, нашатирний спирт, нафталін… А що в нас на вечерю?

Різ не підтримав її жартів. Він розпаковував другий мішок, натоптаний набоями 38-го калібру, освітлювальними ракетами, ізоляційною стрічкою. Ще там були ножиці, маленьке сито сірники.

— Пластик, — ніяково проговорив він.

— Пластик? Який пластик?

— На нітрогліцериновій основі. Але міцніший. Я навчився робити його ще дитиною.

Сара подивилася на смердючі бляшанки й зітхнула.

Сан-Бернардино, 8.12 вечора

Термінатор мчав попід гору мотоциклом «кавасакі», мов невблаганна смерть зі своєю косою. Усю дорогу гнав так, що кілька разів, повертаючи, ледь не перекинувся під укіс.

І все це заради того, щоб перервати такий тонкий біологічний процес, як життя людини, молоденької дівчини. Ці тендітні теплі вологі машини так легко зруйнувати, їхні системи такі разливі! Видалений тут або там шматочок тканини, затримка і скороченнями серця — і кінець! Якби він щось відчував або хоча б був здатний абстрактно міркувати, Термінаторові як вбивці-професіоналові уже стало б соромно, що він досі не зупинив цього процесу. Але кіборг, зрозуміло, був неспроможний міркувати й нічого не відчував. А тому лише продовжував свою одноманітну роботу доти, поки її не буде виконано або поки не вичерпається його джерело атомної енергії.

Двигун мотоцикла всю дорогу працював на граничній потужності. Термінатор мчав на південь, обганяючи самотні малини. На щастя для дорожньої поліції жоден з офіцерів не помітив кіборга, що летів зі швидкістю сто миль на годину.

Термінатор гнав вулицями притихлих міст, поспішаючи туди, де зараз переховувалася його остання жертва. Він був творений спеціально для того, щоб її вбити.

Мотель «Тиккі», 8.42 вечора

На перший погляд, якщо не звертати уваги на деталі, Кайл Сара цілком могли скидатися на звичайну пару, що дружньо готує вечерю. Така собі патріархальна ідилія. Насправді ж вони займалися виготовленням трубчастих бомб за давнім партизанським рецептом. Міс Коннор та Різ сиділи на кухні за фанерним столиком, заваленим інструментами та контейнерами.

Різ тримав у руці один з восьми відрізків десятидюймової водогінної труби і пластиковою ложкою заштовхував до середини останню порцію вибухової маси, яку вони щойно приготували.

— Залиш трохи вільного місця… Ось так. Стеж, щоб до різьби не прилипло жодного шматочка.

Сара дивилася, як він обережно зішкрібав залишки і натягував на різьбу заглушку.

— А тепер загвинчуй. Дуже обережно!

Кайл допоміг дівчині почати, а потім, переконавшись, що вона цілком здатна завершити роботу, взявся за двері. Через певний час, довівши двері до ладу, Різ повернувся до кухні допомогти Сарі робити підривні механізми.

На стінах м’яко колихалися тіні від тонкої фіранки. Сара лежала в темній кімнаті й дивилася на них, сподіваючись, що це допоможе їй заснути. Однак сон не йшов, і дівчина перевела погляд на стелю.

Біля вікна незворушно сидів Різ — він спостерігав за вулицею в щілину між стіною та фіранкою. З нього цілком можна було б виліпити статую під назвою «Вартовий». У холодному світлі вуличних вогнів оголене до пояса тіло Різа здавалося худим і якимось негнучким. Його вкривали шрами — відзнаки бойової доблесті. Сара перевела погляд на стіл. На цьому було акуратно розкладено готові бомби. Поруч стояла сумка з ліхтарем, пакунками з їжею та іншим дріб’язком, потрібним у дорозі. По той бік столу сидів у кріслі Різ.

Сара підвелася з ліжка і підійшла до Кайла. Він подивився на дівчину, яка сіла поруч з ним на ручку крісла, і відвернувся, уважно дивлячись у вікно. На його колінах лежав пістолет 38-го калібру.

На Сарину наполегливу вимогу Різ прийняв ванну, поголив щетину, яка приховувала гладеньку рожеву шкіру. Чисто промите волосся волого блищало. Різ одягнув нові джинси й тенісні черевики. Його оголену спину розсікав рваний шрам, що викривляв тверді, пружні м’язи. Дивлячись на цей доказ перенесених Кайлом страждань, Сара відчула невблаганність смерті, що чигає на неї. Хіба під силу живому людському організмові боротися з машиною?

— Ти вважаєш, що він нас відшукає? — запитала Сара.

— Можливо, — відповів Різ.

— Дивись-но, я вся тремчу. Жива Легенда, га? Напевно, я тебе добряче розчарувала?

Різ поглянув на Сару. Її обличчя було без косметики, волосся скуйовджене, нижня губа тремтіла.

— Ні, я не розчарований, — вимовив він найбайдужішим голосом, на який лише був здатен.

Сара подивилася йому в очі і принишкла. Вона поки що, напевно, поступається тому образові Сари