Читати книгу - "Кришталеві дороги, Микола Олександрович Дашкієв"

промаху… — професор незадоволено скривився, скуйовдив своє ріденьке сиве волосся. — Неприємно нині повторювати прописні істини, але ж треба. Треба!.. Йдеться не про підозру всіх до кожного і кожного до всіх, а тільки про пильність. Ну, та гаразд… Отож ви припускаєте, що ваш лабораторний журнал справді могли сфотографувати крізь дірку в стелі?

— Навряд, Романе Гнатовичу. Там надто фундаментальні залізобетонні плити. А крім того, крізь дірку практично не можна поцупити уламки кристамуліту та тигельок.

— Який ще тигельок?!

— Нещодавно з моєї лабораторії зник платиновий тигельок на п’ять кубиків, а місяць тому — срібний циліндрик вагою близько двадцяти грамів.

— Гм, так… Справа обростає все більшим числом дуже неприємних фактів. Я повідомлю кого слід, хай вживуть відповідних заходів.

— Мені здається, варто було б зазирнути і в яр під інститутом. Там може пролягати найкоротша стежка до тієї драбинки.

— Гаразд, Сергію Михайловичу. Більше вас не затримую… А втім, стривайте… — Хмара побарабанив пальцями по столу, сказав, не підводячи голови. — А може б, ви влаштували невеличкі канікули в стосунках з…

— Бона незабаром виїздить, Романе Гнатовичу. І навряд чи приїде до Києва вдруге.

— А, то перепрошую… Не ображайтесь.

— Я розумію вас, Романе Гнатовичу.

Поганющий був настрій у Сергія. Він знав: якщо почнеться розслідування ланцюжка неприємних подій в інституті, не матимеш ні сну, ні спокою. Докопуючись до істини, слідчий хапатиметься за кожну дрібничку і при всій своїй об’єктивності мимохіть почне будувати на них свої юридичні версії. А масштабність речей і подій дуже залежить від того, під яким кутом і з яких позицій на них дивитися. Не уникнеш нудних, настирливих розпитів та недвозначних натяків. Недарма ж оце Хмара м’яко порадив урвати стосунки з американкою. Мабуть, так і варто було б зробити, але безпідставність цієї вимоги тільки дратувала: до чого тут Кет Джефсон, яка зустрілася на життєвому шляху Сергія Альошина два тижні тому, а через тиждень зникне назавжди? Закидати людині лихі наміри тільки тому, що вона американка — так само безглуздо, як і вважати другом кожного негра тільки через те, що той має чорну шкіру… Ну, та біс з ними, з оцими роздумами! Є значно важливіші клопоти, і не знаєш навіть, за що взятися насамперед.

Не виходить з нього “цікавого дурника”! Як сказав академік, посередність завжди логічна… в міру своїх можливостей. Ось оця сіренька логіка привела сьогодні Сергія Альошина на інститутське горище. Нешукане — знайшов. А те, що справді важливе і гостро необхідне пропускає повз увагу не помічаючи.

Зайшовши до лабораторії, Сергій став біля порога, спробував поглянути на це величезне приміщення очима сторонньої людини. Навіть уявив на мить: перед ним, скажімо, конструкторський відділ гітлерівського військового заводу, і треба за всяку ціну здобути копії найсекретніших креслень. Чи може зробити це одинак, не маючи спільника серед персоналу?

Ні, тут усі спроби розіб’ються об залізобетонні стіни та ситалові блоки вікон. Хіба перетворишся на пташку, щоб залетіти через якусь із заґратованих вентиляційних фрамуг під стелею… Або набудеш здатності проникати поглядом крізь каміння і метал.

Йому пригадалися новітні казочки про всемогутніх парапсихологів, які нібито здатні читати документи, замкнені в стальному сейфі. Яка нісенітниця! Цього не зумієш зробити, навіть якщо просвітити сейф ультразвуковим інтроскопом — буде надто мала контрастність, не сфокусуєш промінь точно… Ну, а як же було помічено отой ґудзик в кристамулітовій “перепічці”?.. Втім, ясно: на екрані вимальовувався не гудзик, а порожнина, що лишилася після нього… Та навіть не порожнина — вкраплення ще якоїсь незнаної видозміни кристамуліту…

Думка перескакувала з однієї теми на іншу, неспроможна затриматися на чомусь певному, бо не було бодай хоч якоюсь мірою вірогідних гіпотез, а тільки суцільна розпливчаста невизначеність. І чомусь нав’язливо пригадувався нещасний ґудзик. Далебі, наче з нього і почалась оця смуга прикростей… А шкода, що він тоді не дозволив лаборантові спекти контрольний “пиріг з ґудзиком”. Може, результат був би такий же несподіваний, як і наслідки спроби виготувати пінокераміку?

Сергій міркував про суто технологічні питання, а водночас на другому плані свідомості формувалися і виразнішали ті думки і почуття, які, власне, були першопричиною кепського настрою не тільки сьогодні, а вже віддавен. Він не міг забути стану радісної наснаги, яку одержав під час свого короткого перебування у Космограді. Там справді можна було стати “цікавим дурником”. А тут хіба що станеш дурнуватим розумакою. Кожна зустріч з професором Хмарою спричиняється до прикрих роздумів. З одного боку бачиш: Хмара — абсолютно чесна, порядна, енергійна й розумна людина, справжній патріот і далекоглядний адміністратор. І все ж відчувається, що він — не такий, яким би мав бути директор оцього величезного, дуже важливого науково-дослідного інституту. Чому так? Чи, може, тут грають роль чисто індивідуальні людські якості, чи все-таки старість завжди надто консервативна, нездатна пристосуватися до темпів суспільного розвитку?.. Певно, старий і сам замислюється над цим питанням. Сьогодні він наче аж намагався виправдатися, згадуючи про власне протиставлення двох поколінь.

Збігала хвилина по хвилині, а Сергій усе ще сидів біля столу над розкритим лабораторним журналом і смалив сигарету за сигаретою. Йому невластивий був отакий стан похмурого споглядання; він волів помилятися працюючи, аніж уникати зайвої роботи через сумніви щодо її доцільності. Проте сьогодні руки не піднімалися ні на що; той ущипливий, настирливий критик, якого хотів би одержати Сергій, засів у його власній свідомості і безжально розтрощував щонайслабкішу спробу творчої уяви припустити хоч скількись там оригінальний варіант виготовлення стійкого “пирога”.

Мабуть, просто надто перевтомився, — адже два роки без відпустки. Мабуть, настав той неминучий в житті кожної людини переломний етап, коли накопичувані протягом довгих років зміни в фізіології, психології, суспільних відносинах, можливостях і потребах починають вириватися з усталених меж, вимагаючи формування зовсім іншої свідомості. Так підліток протягом кількох місяців перетворюється в юнака. І отак юність, — може, хіба дещо повільніше, — поступається місцем зрілості. Сьогодні оце вперше Сергій Альошин збагнув з повною ясністю, що молодість скінчилася.

Днями почнеться слідство. Це означає, що на декаду, а то й на дві шкереберть підуть всі виробничі