Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

місто виконало свою певну функцію. Певна річ, село не було б таким затишним, якби не було великих міст. Завдяки концентрації населення ми навчилися багато того, чого б ніколи не могли навчитися в селі. Житлова гігієна, техніка освітлення, соціальний устрій здійснилися лише завдяки досвіду великих міст. Зате всі соціальні недоліки, від яких ми тепер страждаємо, за­селилися також у великих містах. Маленькі містечка, на­приклад, ще не уникли проблем із порами року, вони не знають ні надмірної потреби, ні надмірного багатства. Мільйонне місто — щось грізне, невгамовне. І все ж за три­дцять миль від його гамору є щасливі та задоволені се­ла. Велике місто — нещасне безпорадне чудовисько. Все, що воно споживає, йому треба достачати. З розривом зв’язків рветься і життєвий нерв. Місто покладається на хліви та комори. Але хлів і комора не можуть виробляти. Місто не може не лише прогодувати, а й одягнути, зігріти і дати дах.

Нарешті, загальні витрати як у приватному, так і в суспільному житті настільки зросли, що їх ледь можливо ви­тримати. Витрати накладають такий високий податок на життя, що нічого не залишається в надлишку. Політики настільки легко позичали гроші, що найвищою мірою напружили кредит міст. Упродовж останніх десятьох років адміністративні витрати кожного нашого міста жахливо зросли. Значна частина цих витрат складається з відсотків за позиками, які були витрачені або на непродуктивні каміння, цеглу та вапно, або на необхідні для міського життя, але збудовані за завищеними цінами загальнокорисні пристосування, такі як водогін і каналізація.

Витрати з експлуатації цих пристосувань за підтримки ладу та сполучення в перенаселених округах, набагато більше вигод, пов’язаних із такими великими поселеннями. Сучасне місто марнотратне, сьогодні воно банкрут, а завтра перестане існувати. Готування до спорудження великої кількості дешевших і легко доступних виробничих устат­кувань, які можуть створюватися не всі за раз, а за необ­хідності, будуть більше, ніж будь-що інше, сприяти по­всюдному утвердженню життя на розсудливих підставах, і вигнання зі світу марнотратства, що породжує бідність. Є багато способів видобувати енергію. Для одного краю, в безпосередній близькості до вугільної копальні, найдешевшим буде обладнання, що приводиться в дію парою, — електричний двигун; для іншого — електричний водяний двигун. Але в кожній місцині має бути центральний двигун для того, щоб постачати всіх дешевим струмом. Це мало б бути настільки ж очевидним, як залізничне сполучення або водогін. І всі ці грандіозні джерела могли б без будь-яких труднощів служити суспільству, якщо б на шляху не стояли високі, пов’язані зі здобуванням капіталу, витрати. Гадаю, нам слід піддати детальній ревізії наші погляди на капітал!

Капітал, що випливає сам собою з підприємства, використовується на те, щоб допомагати робітникові просуватися вперед і покращувати свій добробут. Капітал, що примножує можливості роботи й одночасно примножує витрати із суспільного служіння, опинившись навіть у руках однієї особи, не є небезпекою для суспільства. Ад­же він — винятково щоденний запасний робочий фонд, до­вірений суспільством конкретній особі, і служить на користь суспільства. Той, чиїй владі він підпорядкований, аж ніяк не може розглядати його як щось особисте. Ніхто не має права вважати такий надлишок особистою власністю, адже не він один його створив. Надлишок — загаль­ний продукт усієї організації. Правда, ідея одного звільнила загальну енергію та спрямувала її до однієї мети, але кожен робітник виявився учасником у роботі. Ніколи не слід розглядати підприємство, зважаючи лише на теперіш­ній час і причетних до нього осіб. Підприємство повинно мати можливість розвиватися. Завжди варто платити ви­щі ставки. Кожному учаснику треба надати пристойне утримання, байдуже, яку роль він виконує.

Капітал, який не створює постійно нову та кращу роботи, корисніший не більше за пісок. Капітал, який не поліпшує постійно буденні життєві умови трударів і не встановлює справедливу плату за роботу, не виконує свого важливого завдання. Головна мета капіталу — не добути якомога більше грошей, а домогтися того, щоб гроші вели до покращення життя.

Розділ XIV. Трактор та електрифікація фермерства

Мало хто знає, що наш трактор, яки ми назвали «форд­соном», під час війни, внаслідок нестачі життєвих запасів у союзників, стали виробляти на рік раніше, ніж планувалося, і що вся наша продукція, за винятком, природно, небагатьох машин, які ми залишили задля випробувань, спочатку відправляли безпосередньо до Англії. У критичні 1917—1918 рр., коли активність підводних човнів досягла своєї межі, ми загалом переправили через океан близько п’яти тисяч тракторів. Зібрані машини дійшли як треба, і британський уряд люб’язно оголосив, що без них Англія навряд чи впоралася б із продовольчою кризою.

Ці трактори, які здебільшого обслуговують жінки, орали старі англійські латифундії та спричинилися до то­го, що вся Англія була оброблена й упорядкована без ослаблення військової потуги на фронті або робітничого контингенту на фабриках.

Це відбулося таким чином. Приблизно на той час, коли ми вступили у війну, англійське продовольче керівництво з’ясувало, що німецькі підводні човни, які майже щодня топили вантажні кораблі, настільки послабили і без того недостатній торговий флот, що стало зовсім неможливо переправляти американські війська разом із необхідним для них спорядженням і провіантом, а також забезпечувати харчами власні війська, як і цивільних. То­му стали відправляти з колоній назад до Англії дружин і родичів бійців, а також розробляти плани для вирощування в країні продовольства. Становище було серйозним. У всій Англії не вистачало робочої худоби для обробки землі в такому обсязі, щоб відчутно скоротити імпорт продуктів харчування. Технічні методи в сіль­сько­му господарстві були майже зовсім невідомі тому, що селянських господарств до війни навряд чи вистачало для того, щоб виправдати купівлю важких і дорогих сільськогосподарських машин. Найголовніше ж те, що завжди існувала достатня кількість дешевих сільськогосподарських робітників. Правда, Англія мала всілякі фабрики, які виробляли трактори, але це були важкі не­зграбні машини, які здебільшого працювали на парі. До того ж їх усе одно не вистачало. Виробляти ж більше було неможливо, тому що усі фабрики виготовляли снаряди. Та якби це й виявилося можливим, то важкі й незграбні існуючі моделі не могли б виконувати суцільну обробку полів і працювати без нагляду інженерів.

Ми одразу ж виготовили на нашій фабриці в Ман­честері цілий ряд тракторів задля демонстрації. Вони ви­роблялися в Сполучених Штатах, а в Англії лише зби­ралися.

П’ять тисяч тракторів відправили впродовж трьох мі­сяців; так сталося, що трактори з’явилися в Англії задовго до того, як про них дізналися в Сполучених Штатах. Ад­же ідея побудови трактора виникла раніше ідеї побудови автомобіля. Мої перші досліди на фермі стосувалися саме тракторів, і, ймовірно, читачі ще пам’ятають, що я якийсь час працював на фабриці, що виготовляла паро­ві трактори, важкі локомобілі та молотарки. Я вважав, проте, що важкі трактори не мають майбутнього. Для ма­леньких господарств вони були занадто