Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

Неможливо витравити думку, ніби між промислові­стю та сільським господарством існує природний антагонізм. Це зовсім не так. Точно так само безглузда думка, ніби людям варто повернутися до землі, бо міста перенаселені. Якби люди діяли відповідно до цього, сільське господарство хутко перестало б бути прибутковою справою. Певна річ, точно так само нерозсудливо переселятися юрбами в промислові центри. Якщо село спорожніє, то яку ж користь матиме тоді промисловість? Між сіль­ським господарством і промисловістю має бути і може бути єднання. Промисловець може дати фермеру те, чого той по­требує, щоб бути успішним фермером, а фермер, як і всі інші виробники сировини, забезпечує промисловця всім, що робить його працездатним. Транспорт, що їх пов’язує, повинен мати форму працездатної організації, тільки тоді можна буде створити стійку та здорову систему польового служіння. Якщо ми таким чином розселимося дріб­нішими громадами, де життя не настільки напружене і продукти з полів і садів не здорожують незліченні по­середники, то бідності та невдоволення стане набагато менше.

Але тут виникає питання про сезонну роботу. Будівельне ремесло, наприклад, залежить від пори року. Яке марнотратство сили — дозволяти будівельникам заля­гати у зимову сплячку, доки не настануть весна та літо! Не менш марнотратно, коли навчені будівельники, які при­йшли на фабрику взимку заради того, щоб уникнути втра­ти заробітків упродовж мертвого сезону, змушені залишатися на некваліфікованій фабричній роботі зі страху не отримати її наступної зими. Скільки марнотратства, загалом кажучи, є в нашій теперішній нерухомій системі! Якби фермер міг звільнитися з фабрики на час сівби, са­дження та жнив (які, врешті-решт, займають лише частину року), а будівельник після зимової роботи міг звільнятися для свого корисного ремесла, наскільки було б нам краще від цього і наскільки вільніше обертався б світ!

Що було б, якби ми всі подалися навесні й улітку на село, щоб три-чотири місяці провадити здорове життя хлібороба! Нам не доводилося б говорити про «застій».

Село також має свій мертвий сезон, сезон, коли фермеру вартувало б податися на фабрику для того, щоб допомагати у виробництві необхідних у його господарстві речей.

І фабрика має свій мертвий сезон, тоді робітник мав би вирушати на село та допомагати обробляти хліб. Таким чином, для всіх з’явилася б можливість уникнути ча­сів застою, зрівняти штучне та природне життя.

Однією з найбільших переваг, досягнутих нами при цьому, був би гармонійний світогляд. Злиття різних ремесел є не лише матеріально вигідним, але водночас приводить нас до ширших обріїв і кращої оцінки наших ближ­ніх. Якби наша робота була різноманітнішою, ми вивчали б так само й інші сторони життя, розуміли б, наскільки ми потрібні одне одному, були б набагато терпимішими. Для кожного тимчасова робота просто неба означає виграш.

Усе це аж ніяк не недосяжне. Реальне та бажане ніколи не бувають недосяжними. Для цього потрібно лише трохи спільної роботи, трохи менше жадібності й марно­славства і трохи більше поваги до життя.

Багатії хочуть подорожувати по три-чотири місяці на рік і бездіяльно гаяти час на якомусь елегантному літньо­му або зимовому курорті. Значна частина американського народу хотіла б зовсім не так витрачати свій час, навіть якщо б мала таку можливість. Але вона негайно погодилася б на сумісництво, що забезпечує сезонну роботу на відкритому повітрі.

Майже не доводиться сумніватися в тому, що велика частина неспокою та невдоволення виникає всюди від ненормального способу життя. Людям, які з року в рік роблять одне і те ж, позбавлені сонячного світла та відлучені від широкого вільного життя, майже не доводиться докоряти в тому, що вони бачать життя в спотвореному вигляді. Це стосується як капіталістів, так і робітників.

Що заважає нам провадити природне та здорове життя? Хіба є несумісним із промисловістю, щоб люди, особливо меткі, послідовно займалися різними ремеслами та промислами? На це можна заперечити, що виробницт­во постраждало б, якби натовпи промислових робітників що­року влітку виїжджали б із фабричних міст. Нам треба все ж трактувати такий випадок із суспільної точки зору. Ми не повинні забувати, яка посилена енергія допоможе рости цій юрмі після трьох-чотирьох місяців роботи на свіжому повітрі. Не можна також залишати поза увагою вплив, яке справить на кошт існування загальне повернення на село.

Ми самі, як уже було показано в попередньому розділі, частково здійснили із задовільним результатом таке злиття сільськогосподарських і фабричних робіт. У Нортвіллі, неподалік від Детройту, у нас є маленька фабрика вентиляторів. Вона й справді маленька, але виробляє велику кількість вентиляторів. Керівництво, як і організація виробництва, відносно прості, тому що виробництво обмежується однорідним продуктом. Ми не потребуємо кваліфікованих робітників, адже всі «вміння» замінені ма­шинами. Навколишні селяни працюють частину року на фабриці, а іншу — на фермах, бо господарство, що експлуатується механічним способом, вимагає певної тур­бо­ти. Рушійною силою виступає вода.

Доволі велику фабрику будуємо нині у Флет-Року, при­близно за 15 англійських миль від Детройту. Річку ми загатили. Гребля слугує одночасно й мостом для залізниці «Детройт—Толедо—Айрон», якій був потрібен новий міст, і громадською проїжджою дорогою. Ми маємо намір виготовляти тут наше скло. Дамба дає нам достатню кількість води, щоб ми могли перевозити водним шляхом головну масу нашої сировини. За допомогою гідроелектричного обладнання вона постачає нас до того ж і струмом. Оскіль­ки підприємство ще й розташоване в центрі сільськогосподарської округи, то втрачається мож­ливість перенаселення, а також і все інше, що випливає з цього. Ро­бітники водночас із фабричної діяльністю оброблятимуть свої сади або поля, розташовані на 15—20 англійських милях в околиці, бо нині робітник, звісно, вже спроможний їхати на фабрику автомобілем. Так ми створили злиття сіль­ського господарства та промис­ловості.

Думка, що промислова держава має концентрувати свою промисловість, на мій погляд, безпідставна. Це необхідно лише на проміжній стадії розвитку. Чим більше ми прогресуватимемо в промисловості та вивчати проду­ку­вання виробів, частини яких можна замінити, тим більше будуть покращуватися умови самого виробництва. А кращі умови для робітників із промислової точки зору й є кращими. Гігантська фабрика не може стояти на маленькій річці. Але на маленькій річці можна збудувати маленьку фабрику, а сукупність маленьких фабрик, із яких кожна виробляє лише одну частину, зробить усе виробництво дешевшим, ніж якби воно цілком зосереджувалося на одному величезному підприємстві. Правда, існують певні винятки, наприклад, ливарні заводи. У випадках, як у Рівер-Ружі, ми намагаємося поєднати родовище металу з ливарним заводом, точно так само, як використовувати без залишку всі інші продуктивні потуги. Такі комбінації, однак, швидше виняток, ніж правило. Вони не в змозі завадити процесу розосередження централізованої промисловості.

Промисловість буде децентралізованою. Жодне місто, якби воно провалилося, неможливо відбудувати точно за тим самим планом. Уже це одне визначає наше враження щодо наших міст. Велике