Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

Розділ XIII. Навіщо бути бідним?

Бідність виникає з цілого ряду джерел, із яких найголовніші можна облікувати. Я однозначно вважаю за можливе знищити бідність та особливі привілеї. Про те, що те й інше бажані — питання бути не може, бо ж і бідність, і привілеї неприродні, однак допомоги можемо очікувати винятково від роботи, а не від законодавства.

Під бідністю маю на увазі нестачу їжі, житла й одягу як для індивіда, так і для сім’ї. Різниця в способі життя існуватиме завжди. Бідність можна усунути лише надлишком. Нині ми достатньо глибоко проникли в науку виробництва, щоб передбачити день, коли виробництво, як і розподіл, будуть відбуватися за такою точною методикою, що кожен буде нагороджений за своїми здібностями та сумлінністю.

Першопричина бідності, на мою думку, полягає передусім у недостатньому співвідношенні між виробництвом і розподілом у промисловості, як і в сільському господарстві, у відсутності пропорційності між джерелами енер­гії й її експлуатацією. Збитки, що стаються від цієї невідповідності, величезні. Усі ці збитки має знищити розумне керівництво, що служить справі. До того часу, поки керівник буде ставити гроші вище за служіння, збитки обов’язково будуть. Збитки можна усунути лише далекоглядними, а не куцими розумами. Короткозорі спершу думають про гроші й узагалі не бачать збитків. Вони вважають справжнє служіння альтруїстичною, а не прибутковою справою в світі. Вони не здатні відійти від менш важливих предметів настільки, щоб побачити більш важливі й насамперед найважливіші, а саме — що чисто опор­туністичне виробництво, яке розглядається навіть із винятково грошової точки зору, — неприбуткові.

Служіння може спиратися і на альтруїстичні підстави, але зазвичай у таких випадках дешево вартує. Сентиментальність пригнічує практичність.

Промислові підприємства, певна річ, були б у змозі знову розсіяти певну пропорційну частину створених ни­ми багатств, але непродуктивні витрати зазвичай настільки великі, що для всіх учасників підприємства бракує, незважаючи на те, що товар продається за надмірно ви­сокою ціною. Як наслідок, промисловість сама обмежує своє розширення.

Ось кілька прикладів непродуктивних витрат: долина Міссісіпі не виробляє вугілля. Посеред неї струменіють численні потенційні кінські сили — Міссісіпі. Якщо люд, що живе на її берегах, хоче отримати енергію або тепло, він купує вугілля, яке виробляється за тисячу миль від нього, от­же, оплачує набагато більше, ніж його нагрівальна або рухома цінність. Якщо ж громадяни не можуть дозволити собі купувати це дороге вугілля, вони вирушають рубати дерева і тим позбавляють себе одного з найкращих ресурсів для підтримки сили води. До самого останнього часу нікому не спадало на думку скористатися джерелом енергії, розташованим у безпосередній близькості, що майже не вимагає експлуатаційних витрат, і якого цілком вистачало б на те, щоб маса людей, які живуть у цій долині, були забезпечені теплом, світлом і рушійною силою.

Ліки проти бідності полягають не в дріб’язковій ощадливості, а в кращому розподілі результатів виробництва. Поняття «ощадливість» та «економія» перебільшені. Слово «ощадливість» — показник хвороби. Факт непродуктивних витрат відкривається в усій своїй трагічній ве­личині здебільшого випадково — і зараз же виявляється лю­та реакція проти непродуктивних витрат, відтак людина хапається за ідею ощадливості. На жаль, вона лише замінює менше зло більшим замість того, щоб пройти назад весь шлях, що веде від омани до істини.

Ощадливість — улюблене правило всіх напівживих люд­ей. Без сумніву, ощадливість краща за марнотратст­во, але також незаперечне й те, що вона гірша за корисні витрати. Люди, які від своїх заощаджень нічого не вимагають, проповідують їх як чесноту. Але чи є жалюгідніше видовище, ніж нещасна заклопотана людина, яка в найкращі та чудові дні свого життя чіпляється за кілька шматків твердого металу? То чи вартує навіть похвали скорочення життєвих потреб до мінімуму? Ми всі знаємо тих так званих ощадливих людей, які начебто економлять навіть ту малу кількість повітря, яке вони споживають, і частинку поваги, в якій вони дбайливо себе обмежують. Вони скорчилися як духовно, так і тілесно. Ощадливість у цьому сенсі — марнування життєвих соків і почуттів. Бо існують два види марнотратності: марно­тратство легковажних, які, марнуючи життя, викидають свою життєву силу за вікно, і марнотратство власників риб’ячої крові, які гноять її через повне невживання. Запеклий скнара наражається на небезпеку бути прирівняним до власника риб’ячої крові. Марнотратство є зазвичай реакцією на диктатуру розумних витрат у той час, як ощадливість нерідко буває реакцією на марно­тратство.

Нам усе дається для потреби. Немає такого зла, яке виникло б інакше, ніж від зловживання. Найбільший гріх, який можемо зробити проти звичайних речей, — зловживання ними, звісно, в глибшому розумінні. Ми любимо слово «марнотратство», але воно — лише фаза зловживання. Будь-яке марнотратство — це зловживання, а будь-яке зловживання — марнотратство.

Звичка накопичувати може легко стати надмірною. Справедливо і навіть бажано, щоб кожен мав запасний фонд; не мати його в разі, якщо це взагалі можливо — ось справжнє марнотратство. Однак і в цьому можна за­йти занадто далеко. Ми вчимо дітей заощаджувати гроші. Як засіб проти необдуманого й егоїстичного викидання грошей це має ціну. Але позитивного результату це не дає, бо не веде дитину правильним, здоровим шляхом корисного та здорового прояву та застосування свого влас­ного «я». Краще вчити дитину користуватися грішми та правильно витрачати їх, ніж збирати. Більшість людей, які дбайливо збирають кілька доларів, зробили б краще, витративши їх спершу на самого себе, а потім на якусь роботу. Врешті-решт вони мали б більше заощаджень, ніж раніше. Молодь мала б переважно вкладати гроші в свої власні підприємства, щоб примножити корисні цінності. Коли вони згодом досягнуть вершини корисної твор­чості, завжди буде час відкласти, згідно з визначеними твердими підставами, більшу частину прибутків. Насправ­ді, коли самому собі перешкоджають бу­ти продуктивним, то нічого не накопичують. Цим лише обмежують своє непорушне надбання та знижують ціну своєму природному капіталу. Принцип правильних витрат — єдиний правдивий принцип. Витрати позитивні, активні та життєдайні. Витрати живі. Витрати примножують суму всього хорошого.

Особиста потреба не може бути усуненою без загальних перебудов. Підвищення заробітної плати, зростання прибутків, будь-які передумови для того, щоб добути більше грошей, є всього лише окремими спробами окремих класів вирватися з вогню самотужки, не звертаючи увагу на долю ближніх.

Панує безглузда думка, що можна якимось чином устояти проти загрози, якщо добути собі достатню кількість грошей. Робітники міркують, що можуть їй проти­стояти, якщо доб’ються вищої заробітної плати. Капіталісти вважають, що зможуть боротися з нею, якщо бу­дуть отри­мувати більше прибутків. Віра у всемогутність грошей дуже зворушлива. Гроші в нормальний час — вельми корисний предмет, але гроші самі по собі мають менше цінності, ніж люди, яких за їхньою допомогою залучають у виробництво — та й у