Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

Могутність банків за останні 15—20 років, особливо з часу війни, дуже зросла, і Федеральна резервна система надавала їм часом майже необмежений кредит. Банкір у силу свого досвіду і насамперед свого становища цілком не здатен відігравати керівну роль у промисловості. Тому чи не є той факт, що власники кредиту досягли останнім часом величезної влади, симптомом, що в нашій фінансовій системі щось прогнило. Банкіри потрапили в керівники промисловості зовсім не завдяки своїй індустріальній проникливості. Швидше вони самі майже мимоволі залучені туди системою. Тому, що стосується мене, то хочеться сказати, що фінансова система, за якою ми працюємо, аж ніяк не найкраща.

Маю попередити, що мої заперечення зовсім не особисті. Я нічого не маю проти банкірів як таких. Навпаки, ми не можемо відмовитися від розумних, досвідчених у фінансових операціях людей. Нам потрібні гроші, і нам потрібні кредити. Інакше не міг би реалізуватися обмін продуктів виробництва. Але чи поставили ми наші банківську та кредитну справи на належні основи, зовсім ін­ша річ.

Не маю наміру нападати на нашу фінансову систему. Я не займаю становища переможеної системою людини, яка тепер жадає помсти. Особисто мені може бути байдуже, що зроблять банківські махлярі, бо ми досягли мож­ливості вести наші справи без допомоги банків. Тому в своєму дослідженні не буду керуватися якимись особи­стісними мотивами. Хочу лише з’ясувати, чи дає існуюча система максимум користі більшості народу.

Жодна фінансова система не може бути визнана хорошою, якщо вона особливо протегує один особливий клас виробників. Тому дослідимо, чи не можна зламати владу, що спирається не на виробництво цінностей. Дотримуюся тієї думки, що способи виробництва нашої країни настільки змінилися, що золото вже не є найкращим мірилом їхньої цінності і що золота валюта як засіб контролю кредиту протегує певні класи. Межі кредиту, врешті-решт, розтягуються на підставі наявного в країні золота, безвідносно до наявного в країні багатства.

Люд зайнятий фінансовим питанням, і якби володарі грошей мали якусь інформацію, що, на їхню думку, могла б урятувати народ від помилок, то нею належало б із ним поділитися. Той, хто вважає, що люд легко одурити, і він погодиться та прийме, немов картки на молоко, будь-яку кількість банкнотів, не тямить, що таке народ. Лише завдяки природному здоров’ю нації не знецінилися наші гроші, незважаючи на фантастичні, насичені технічними термінами експерименти фінансистів.

Народ на боці твердих грошей. Він настільки неухильно стоїть на їхньому боці, що вельми серйозним запитанням є те, якими очима він глянув би на панівну систему, якби знав, у що вони можуть перетворитися в руках обраних.

Треба допомогти людям правильно цінувати гроші. Потрібно їм сказати, що таке гроші, що їх створює і в чо­му полягає виверт, за допомогою якого держави та нації підпадають під владу кількох окремих індивідуумів.

Насправді гроші — дуже проста річ. Вони є частиною нашої громадської організації. Вони позначають дуже без­посередній і простий спосіб передавати цінності від однієї людини до іншої. Гроші як такі — чудова, навіть необхідна річ. За природою в них немає нічого лихого, це один із корисних винаходів людства, і коли вони виконують своє призначення, то не завдають жодної шкоди, а лише допомагають. Але гроші мали б завжди залишатися грішми. Метр має сто сантиметрів, а коли ж долар буває доларом? Якби вугільний гендляр став змінювати вагу цент­нера або молочар місткість літра, а метр був би сьогодні 110, а завтра 80 сантиметрів завдовжки (окультне явище, яке багато хто пояснює «біржовою необхідністю»), то народ миттєво подбав би про усунення такого дурисвітства. Який же сенс волати про «дешеві гроші» або про «знецінені гроші», якщо 100-центовий долар сьогодні перетворюється на 65-центовий, завтра в 50-центовий, а післязавтра в 47-центовий, як це сталося з добрими старими американськими золотими та срібними доларами. По­трібно, щоб долар завжди залишався 100-центовим; це настільки ж необхідно, як і те, щоб кілограм постійно мав тисячу грамів, а метр — 100 сантиметрів.

Банківські махлярі, що виконують лише суто банків­ські операції, мали б вважатися природно покликаними перевірити та вивчити нашу грошову систему замість того, щоби вдовольнятися містечковою майстерністю в бан­ківській справі. Якби вони відібрали в азартних гравців у «гроші» звання «банкірів», раз і назавжди позба­вили б їх впливового становища, яке дає їхнє звання, то банківська справа була б реабілітована, і місце, яке полягає в службі суспільству, знову було повернуте.

І тут, як завжди, виникає «якби», але воно не непереборне. Події все одно просуваються назустріч якійсь кри­зі, і якщо ті, хто має технічну вправність, не згуртуються для того, щоб допомогти, то, можливо, вчинять спробу допомогти люди технічно непідготовлені. Будь-який прогрес спонукає зацікавлених осіб поділитися своїм досвідом для загального добра. Лише короткозорі будуть намагатися заперечувати прогрес, і самі стануть його жертвою. Ми всі творимо єдине ціле, ми маємо просуватися вперед усі разом. Якщо банківські махлярі сприймають будь-який прогрес виключно як протидію дурнів, а кожен план покращення — як безпосередній удар, спрямований проти них, то вони дотримуються точки зору, яка дуже чітко доводить, що вони не варті своєї керівної ролі. Світове багатство не ідентичне грошам і недостатньо ними репрезентується. Золото як таке не є цінним товаром. Золото так само не багатство, як замовлення на капелюх ще не головний убір. Але як еквівалент багатства його можуть використовувати безпосередні власники або господарі так, що це дає їм панування над кредитом, необхідним для виробників справжніх цінностей. Торгівля предметом обміну — грошима — вельми вигідна справа. Але вод­ночас, як тільки гроші обертаються в предмет торгівлі, який можна купувати та продавати, перш ніж справжні цінності можуть бути проданими або обміняними, лихварям і спекулянтам надається право стягувати податки з виробництва. Влада, яка дається власникам грошей над промисловими силами, тим очевидніше ви­ступає назовні, чим ясніший факт, що, хоча гроші й мають символізувати реальне багатство світу, проте багатство завжди біль­ше за гроші, а справжнє багатство найчастіше потрапляє в рабство до грошей. Це привадить до безглуздого парадоксу, що світ благословенний багатством і все ж зазнає нужди.

Усе це аж ніяк не нікчемні факти, які можна подати числами, а потім відкинути набік. Тут мова йде про долю людства. Бідність у світі породжується в рідкісних випадках відсутністю цінностей, але головним чином — нестачею грошей. Світова боротьба націй на ґрунті торгівлі, що веде до міжнародного суперництва і війн, лише один із таких фактів у їхньому ставленні до