Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

я, що буде далі? Я спостерігала, як Сюзен скинула сукню, знімаючи її з великими труднощами через сп’яніння, а тоді він опинився на ній. Опустивши голову, він лизав її оголені груди. Вони обоє коливались у воді. Я спостерігала довше, ніж мала б. Я була сп’яніла і розгублена, коли повернулась і попленталася до будинку.

Я скрутила музику. Зачинила двері холодильника, які Сюзен залишила відкритими. Обірваний кістяк курки. Курки «Кона», як наполегливо твердив Мітч: глянувши на неї, мене ледь не знудило. Надто рожева плоть викликала дрож. Я тоді ще подумала, що, мабуть, назавжди залишусь тією особою, що закрила холодильник. Особою, яка, неначе шпигун, спостерігала зі сходів, як Сюзен дозволила Мітчу робити все, що захоче. Від ревнощів у мене нутрощі почали перевертатися. Щось невідоме гризло мене, коли я уявила його пальці всередині неї, що вона мала солоний присмак. А також зніяковілість — як швидко все перемінилось, і я знову опинилася за бортом.

Задоволення, спричинене хімічним впливом, уже затьмарилось у мене в голові, тож усе, що я усвідомлювала, — це його нестачу. Я не втомилась, але мені не хотілося сидіти на дивані і чекати, доки вони зайдуть усередину. Я знайшла незамкнену, яка нагадувала гостьову, кімнату: у шафі не було одягу, на ліжку злегка збурені простирадла. Вони пахли кимось, а на тумбочці лежала одна золота сережка: я подумала про свій дім, про власні покривала, їхню вагу і відчуття на дотик… тоді раптове бажання спати в спальні Конні. Згорнутись калачиком поруч з її спиною в нашій звичній, традиційній позі, на її простирадлах з малюнками повновидих веселок з мультфільму.

Я лежала в ліжку, слухаючи звуки Сюзен і Мітча в іншій кімнаті. Неначе я була товстошиїм хлопцем Сюзен, таке ж зациклення на справжньому гніві. Він не був спрямований на її адресу, ні, аж ніяк — я ненавиділа Мітча з такою шаленою люттю, що не могла заснути. Мені хотілося, щоб він знав, як вона сміялася над ним раніше, знав, як сильно мені було його шкода. Яким безпорадним був мій гнів, хвиля, яка здіймалася, не маючи місця, щоб приземлитись, і як це було мені знайомо: мої почуття душили мене зсередини, неначе маленькі не зовсім сформовані діти, злі і розлючені.

Згодом я була майже переконана, що це була та сама спальня, у якій спала Лінда зі своїм маленьким хлопчиком. Хоч я знаю, що в будинку були й інші спальні, інші можливості. Стосунки Лінди і Мітча до тієї ночі, коли відбулося вбивство, вже були розірвані, проте вони досі були друзями, тиждень до того Мітч подарував Крістоферу на день народження велику м’яку іграшку — жирафу. Лінда зупинилася в квартирі Мітча, тому що її квартирою в Сансет поширилася цвіль — вона планувала побути в його домі протягом двох діб. А тоді з Крістофером мала переїхати до Вудсайду, де в її хлопця була власна мережа ресторанів морепродуктів.

Після вбивств я бачила чоловіка у ток-шоу: червонолицього, який притискав носовичок до очей. Я ще дивувалася, що в нього такі недоглянуті нігті. Він говорив ведучому, що збирався освідчитися Лінді. Проте хтозна, чи то була правда.

Близько третьої ночі я почула стукіт у мої двері. Це була Сюзен. Спотикаючись, вона зайшла всередину, не чекаючи відповіді. Вона була гола, принесла різкий запах морської води і сигаретного диму.

— Привіт, — сказала вона, потягнувши мої покривала.

Одноманітність темної стелі заколисувала мене, тож я вже майже спала, вона була неначе створіння зі сну, яке увірвалося до кімнати, маючи такий запах. Простирадла стали вогкими, коли вона прилізла до мене. Я повірила, що вона прийшла заради мене. Щоб бути зі мною, жест каяття. Але як швидко ця думка минула, коли я помітила її наполегливий, сп’янілий, скляний, зосереджений на мені погляд, — я зрозуміла, що вона тут заради нього.

— Нумо, — сказала Сюзен і засміялася. Її обличчя мало інший вигляд при незвичному тусклому світлі. — Це приємно, — сказала вона, — от побачиш. Він лагідний.

Неначе це найбільше, на що можна сподіватися. Я відкинулася назад, хапаючи покривала.

— Мітч бридкий, — сказала я. Мені прояснилося, що ми в чужому будинку. Надто великій, порожній гостьовій кімнаті із залишками непристойних, випущених кимось газів, хто був тут до нас.

—Іві, — сказала вона. — Не будь такою.

Її близькість, метання очей у темряву. Як легко вона притисла свої губи до моїх, а тоді просунула між них свій язик. Провела кінчиком по краю моїх зубів, сміялася мені в рота і говорила щось, але я не чула що.

Я відчувала присмак кокаїну в її роті, солонуватість моря. Я хотіла поцілувати її знову, але вона відхилилася, усміхаючись, неначе це була гра, неначе ми робили щось веселе і незвичайне. Злегка гралася моїм волоссям.

Я була лише рада викривленню значень, навмисно неправильно тлумачачи знаки. Зробити те, що просила Сюзен, здавалось, було найкращим подарунком, який я могла б їй подарувати, способом розкрити її взаємні почуття. І вона по-своєму повелася на це, так само легко, як я змінювалась у напрямку, скерованому нею, навіть не помічаючи того. Неначе дерев’яна іграшка, що бряжчала срібним м’ячиком, яку я нахиляла, спрямовуючи м’ячик для виграшного падіння в розфарбовані лунки.

Кімната Мітча була велика, а кахельна підлога холодна. Ліжко стояло на підвищеній платформі, із вирізьбленими фігурками. Він вишкірився, коли побачив мене позаду Сюзен, показавши на якусь мить свої зуби, і розпростер до нас руки, його голі груди були вкриті волоссям. Сюзен пішла просто до нього, але я сіла на краю ліжка, поклавши руки на коліна. Мітч підвівся на лікті.

— Ні, — сказав він, поплескавши по матраці. — Сюди. Ходи сюди.

Я підсунулася, щоб лягти поруч з ним. Я відчувала нетерплячість Сюзен, яка бочком, неначе собачка, підсувалася до нього.

— Я тебе вже не хочу, — сказав їй Мітч. Я не бачила обличчя Сюзен, але могла уявити її миттєву образу.

— Ти можеш це зняти? — Мітч поплескав рукою по моїх трусиках.

Я засоромилася: вони були широкі і дитячі, еластично-м’які. Я опустила їх нижче стегон, аж доки вони не опинилися біля колін.

— О, Боже, — сказав Мітч, підвівшись, щоб сісти. — Можеш трішечки розвести ніжки?

Я розвела. Він нахилився наді мною. Я відчувала, що його обличчя було близько до мого дитячого бугорка. Від його морди надходила тепла вологість.

— Я не збираюся тебе чіпати, — сказав Мітч, але я знала, що він бреше. — Господи, — видихнув він.