Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Темою сьогоднішнього уроку стануть рослини.
Дзян сів, витягнув мішечок і висипав його вміст на траву. Там були різноманітні трави й порошки, шматок кактуса, декілька яскравих червоних макових квітів із насінням та жменька висушених на сонці грибів.
— Ми накачаємося наркотиками? — промовила Жинь. — Ого-го. Ми накачаємося наркотиками, правда?
— Це я накачаюся наркотиками, — сказав Дзян. — А ти дивитимешся.
Чавлячи макові зерна в маленькій кам’яній ступці, Дзян читав Жинь лекцію.
— Жодна з цих рослин не є рідною для Сінеґарда. Ось ці гриби ростуть у лісах провінції Зайця. Більше ти ніде їх не знайдеш, вони добре приживаються лише в тропічному кліматі. Ось ці кактуси найкраще ростуть у пустелі Баґхра між нашим північним кордоном та Внутрішніми державами. Цей порошок добувають із куща, який можна знайти лише в тропічних лісах південної півкулі. На таких кущах ростуть маленькі помаранчеві фрукти, без смаку й липкі на дотик. Але сам наркотик роблять із сушеного подрібненого кореня рослини.
— І володіти всім цим у Сінеґарді — серйозне правопорушення, — сказала Жинь, бо, схоже, лише вона про це добре пам’ятала.
— О. Закон, — Дзян дмухнув на якийсь листочок і відкинув його геть. — Так незручно. Так недоречно, — Дзян несподівано впився в неї поглядом. — Чому Нікань не схвалює використання наркотичних речовин?
Дзян часто так робив: підкидав їй запитання, до яких вона не була готова. Якщо вона відповідала надто швидко або робила квапливі узагальнення, він кидав їй виклик, заганяв у суперечці в глухий кут, доки вона чітко не промовляла, що саме мала на увазі, і не підтверджувала своєї точки зору.
До цього часу Жинь мала вдосталь практики, щоб ретельно обдумати все перед тим, як відповісти.
— Бо використання психоделічних речовин призводить до пошкоджень розуму, марнування потенціалу й соціального хаосу. Бо наркомани небагато можуть дати суспільству. Бо для нашої країни це давня чума, подарована любою Федерацією.
Дзян повільно кивнув.
— Гарно сказано. Ти з цим згодна?
Жинь знизала плечима. Вона бачила вдосталь опіумних нір у Тікані, аби точно знати, якими бувають наслідки залежності. Вона розуміла, чому закони такі суворі.
— Зараз так, — обережно промовила вона. — Але, може, зміню думку після того, як ви скажете, що маєте сказати.
Дзянові вуста смикнулися у кривій посмішці.
— Подвійна мета — це природа всіх речей, — сказав він. — Ти бачила, що мак робить зі звичайними людьми. І з огляду на твої знання про залежність, твої висновки цілком розважливі. Опіум перетворює мудрого на дурня. Знищує місцеву економіку й ослаблює цілі країни.
Він підняв у долоні ще одну жменьку макових зерен.
— Але щось таке згубне за своєю суттю водночас має дивовижний потенціал. Макові квіти дужче за будь-що демонструють двоякість галюциногенів. Ти знаєш мак під трьома назвами. У своїй найпоширенішій формі, як викурені опіумні крихти, мак робить тебе нікчемною. Він сковує тебе й відриває від світу. Ще є героїн, який спричиняє страшну залежність. Його отримують у вигляді порошку з соку квітів. А зерна? Зерна — це мрія шамана. Макове зерно, якщо його використати за умови правильної розумової підготовки, відкриває доступ до цілого всесвіту, вміщеного всередині твого розуму.
Він опустив макове зерно й показав на розмаїття психоделіків перед ним.
— Шамани з усіх континентів століттями використовували рослини, аби змінювати стан свідомості. Медики з Внутрішніх держав використовували ці квіти, щоб злітати вгору, немов стріли, і входити в контакт із богами. За допомогою ось цього ти впадеш у транс, звідки зможеш зайти до Пантеону.
Очі Жинь розширилися. Ось воно. Повільно все почало ставати на свої місця. Нарешті вона починала розуміти мету досліджень та медитацій протягом останніх пів року. Досі вона вивчала два окремі напрями: шаманів та їхні вміння, а також богів та природу всесвіту.
А тепер, розповівши про психоделічні рослини, Дзян пов’язав ці ниточки в єдину теорію — теорію єднання за допомогою психоделіків із духовним світом, де могли мешкати боги.
Окремі поняття в її розумі поєдналися, немовби між ними раптово виникла павутина зв’язків. Твірне підґрунтя, яке закладав Дзян, раптом набуло абсолютного, повного сенсу.
Жинь бачила обриси, але картинка ще не проявилася повністю. Чогось бракувало.
— Вміщеного всередині мого розуму? — обережно повторила вона.
Дзян неуважно глянув на неї.
— Тобі відомо значення слова ентеоген?
Жинь похитала головою.
— Воно означає народження бога всередині, — пояснив він. Дзян потягнувся й торкнувся Жинь у тій-таки точці між очима. — Злиття бога і людини.
— Але ж ми не боги, — сказала Жинь. Останній тиждень вона просиділа в бібліотеці, намагаючись відстежити нікарську теологію аж до витоків. Нікарська релігійна міфологія повнилася зустрічами смертних та божеств, але під час дослідження Жинь жодного разу не натрапляла бодай на згадку про створення богів. — Шамани спілкуються з богами. А не створюють їх.
— А чим відрізняється бог внутрішній від бога зовнішнього? Чим відрізняється всесвіт, який міститься у твоїй свідомості, від всесвіту зовні? — Дзян поплескав її по скронях. — Хіба не на цьому ґрунтувалася твоя критика теологічної ієрархії призахідників? На тому, що ідея божественного творця, який нами править, але відокремлений від нас, безглузда?
— Так, але… — вона не договорила, намагаючись сформулювати те, що хотіла сказати. — Я не мала на увазі, що ми боги, я мала на увазі, що…
Вона не була впевнена, що мала на увазі. Жинь благально глянула на Дзяна. Цього разу він дав їй легку відповідь:
— Поєднай ці ідеї. Бог зовні тебе. Бог усередині. Щойно ти зрозумієш, що це одне й те саме, щойно зможеш охопити розумом обидва поняття й усвідомиш їх як істинні, то станеш шаманкою.
— Але це не може бути так просто, — затинаючись, пробурмотіла Жинь. У голові все ще роїлися думки. Вона силкувалася їх сформулювати. — Якщо це… тоді… тоді чому цього не роблять усі? Чому всі в опіумних норах не зустрічаються з богами?
— Бо вони не знають, чого шукати. Нікарці не вірять у своїх божеств, пам’ятаєш?
— Ну гаразд, — сказала Жинь, не купившись на те, що їй шпурнули в обличчя її ж слова. — Але чому? — Вона вважала релігійний скептицизм нікарців цілком розважливим, але ж люди на кшталт Дзяна можуть робити такі речі. — Чому так мало тих, хто вірить?
— Колись їх було багато, — промовив Дзян, і вона з подивом помітила, з якою гіркотою він це сказав. — Колись монастирі здіймалися над монастирями. А потім прийшов Червоний Імператор і в гонитві за об’єднанням їх спалив. Шамани втратили силу. Монахи — принаймні ті, хто мав реальну силу, — загинули або зникли.
— А де вони зараз?
— Сховані, — сказав він. — Забуті. У новітній історії лише кочові клани з Внутрішніх держав та племена Спіру мали тих, хто міг спілкуватися з богами. І це не збіг. Прагнення нації модернізувати та мобілізувати породжує віру в чиїсь уміння контролювати світовий порядок, а коли це трапляється, люди втрачають зв’язок із богами. Коли людина починає
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макова війна, Ребекка Куанг», після закриття браузера.