Читати книгу - "Хрест із сапфірами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цей священик не належав до цікавих людей, на котрих хочеться подивитися. У нього було їжакувате темно-русяве волосся, непоказне кругле обличчя. Та навіть якби він був прекрасний, як Аполлон, зараз на нього все одно ніхто б і не глянув. Усі дружньо повернулися й дивилися на дорогу, котра проходила через рівнину внизу й котрою справді величезними кроками прямував коваль Симеон з молотом на плечі. Це був велетенський чоловік з глибоко посадженими темними й похмурими очима й темною бородою. Він спокійно розмовляв з двома іншими чоловіками; особливо веселим його ніколи не бачили, і зараз він виглядав, як завжди.
— О Боже! — вигукнув швець-атеїст. — Він іде з тим самим молотом.
— Ні, — вперше відізвався інспектор, на вигляд розсудливий чоловік зі світлими вусами. — Той самий молоток лежить он там, біля церковної стіни. Ми залишили і молоток, і тіло так, як вони лежали.
Всі повернулися в бік церкви, а малий священик підійшов, схилився і мовчки роздивлявся інструмент, що лежав. Це був один із найменших і найлегших молотків, він нічим не вирізнявся з-поміж решти; от тільки на залізі залишилися сліди крови й жовтого волосся.
Після цього мовчазного огляду малий священик врешті озвався, а його млявий голосок залунав більш жваво.
— Містер Ґіббс навряд чи має рацію, коли каже, що тут немає ніякої загадки. От, наприклад, як отакенний велетень міг завдати такий сильний удар цим малим молотком?
— Гей, — гарячково вигукнув Ґіббс. — Що зробити з Симеоном Барнсом?
— Залиште його, — тихо промовив священик. — Він прийшов до себе додому. Я знаю цих двох чоловіків, котрі з ним. Це хороші люди з Грінфорда, і вони прийшли сюди у своїх пресвітеріянських справах.
Поки він говорив, високий коваль обійшов церкву й ступив на власне подвір’я. І тут він остовпів, а молоток випав з його руки. Інспектор, котрий зберігав належну незворушність, негайно підійшов до нього.
— Я не запитую вас, містере Барнс, чи ви знаєте, що тут сталося. Ви не зобов’язані відповідати. Сподіваюся, що не знаєте й зможете це довести. Та наразі я змушений іменем короля заарештувати вас за вбивство полковника Нормана Боена.
— Ти не зобов’язаний нічого відповідати, — закричав швець, схвильований такою офіціозністю. — Це вони повинні щось доводити. А вони навіть не впевнені, що це полковник Боен, тому що його голова повністю розтрощена.
— А цей завжди за своє, — тихо сказав доктор до священика-коротуна. — Це нагадує детективне оповідання. Я лікував полковника й знав його тіло краще, ніж він. У нього були дуже витончені руки і, знаєте, якісь особливі. Вказівний і середній палець мали ту саму довжину. Ох, це точно полковник.
Він подивився на труп з розтрощеним черепом. Сталевий погляд коваля теж був спрямований на полковника.
— Полковник Боен помер? — спокійно й тихо запитав коваль. — Значить, він проклятий.
— Нічого не говори! Чуєш? Нічого не говори! — вигукував невіруючий швець, пританцьовуючи в екстазі від захоплення англійською юридичною системою. Жодна людина не цінує так закон, як затятий атеїст.
Коваль через плече повернув до нього своє обличчя фаната й сказав:
— Це ви, бусурмани, вивертаєтеся, як лисиці, тому що ставите понад усе світський закон. Та Бог сам охороняє своїх вибраних, і сьогодні ви це побачите.
Потім вказав на полковника й запитав:
— Коли цей пес віддав свою грішну душу?
— Стежте за тим, що говорите, — сказав доктор.
— Стежте за Біблією. Коли він помер?
— Я бачив його живого вранці о шостій, — заїкаючись, відповів Вілфред Боен.
— Господь — добрий, — сказав коваль. — Містере інспектор, у мене немає жодних заперечень. Заарештуйте мене. Та ви повинні бути обережним. Суд виправдає мене й поверне мою незаплямовану репутацію. А от вашій кар’єрі після цього суду — гаплик.
Солідний інспектор якийсь час дивився на коваля доволі зацікавлено, зрештою, як і інші, за винятком малого дивакуватого священика, який все ще роздивлявся малий молоток — знаряддя смерти.
— Он там, біля магазину, стоять двоє чоловіків, — вагомо продовжував коваль. — Це добрі торговці з Грінфорда, їх тут усі знають. Вони можуть заприсягнутися, що постійно бачили мене, від півночі й до світанку, в кімнаті нашої спільноти. Ми всеньку ніч зміцнювали наші душі молитвою. В самому Грінфорді знайдете ще з двадцять людей, котрі це засвідчать. Містере інспектор, якби я був язичником, я б дозволив вам зруйнувати кар’єру. Та я — християнин і відчуваю, що зобов’язаний дати вам шанс. То що, коли ви слухатимете моє алібі: зараз чи на суді?
Вперше за увесь час вигляд у інспектора був стурбований. Він промовив:
— Звичайно, думаю, буде краще, якщо відразу відкинути всі підозри стосовно вас.
Коваль пішов зі свого подвір’я такими самими довгими й скрипучими кроками й повернувся зі своїми друзями з Грінфорда, котрих знали майже всі присутні. Кожен із них сказав кілька слів, і цього вистачило, щоб зникла будь-яка недовіра. Невинність Симеона була настільки ж очевидною, як і храм неподалік них.
Серед присутніх запанувала тиша, нестерпніша від будь-яких слів. Щоб якось підтримати розмову, Вільфред Боен звернувся до католицького священика:
— Виглядає, що вас дуже зацікавив цей молоток, отче Бравн.
— Так, — відповів той, — але чому він такий маленький?
Доктор різко повернувся до нього.
— А й справді! — закричав він. — Хто візьме такий малий молоток, коли десятки набагато більших валяються довкола?
Він знизив свій голос і сказав Вільфреду у вухо:
— Лише той, хто не може підняти великого молотка. І це не питання про силу або про хоробрість чоловіків та жінок. Чоловіки сильніші в плечах. А смілива жінка може здійснити з десять убивств малим молотком. А важким вона й жука не приб’є.
Вільфред Боен втупився в нього з якимось жахом ув очах, а отець Бравн тим часом уважно й зацікавлено слухав, схиливши голову набік. Доктор продовжував вже пошепки:
— Чому ці ідіоти завжди вважають, що саме обдурений зраджений чоловік ненавидить коханця дружини? В дев’яти випадках з десяти це саме дружина ненавидить свого коханця. Хто зна, як він її образив або й зрадив, та ви погляньте!
Він кивнув у бік рудоволосої жінки, котра сиділа на лавці. Вона підняла своє обличчя, і сльози поволі висихали на її чарівному обличчі. Та вона пильно дивилася на мертвого, і в її очах був якийсь несамовитий блиск.
Всечесний Вільфред Боен зробив якийсь безвольний жест, так ніби він не бажає нічого знати. А от отець Бравн стріпав з рукава трохи попелу, котрий налетів з кузні, і, як завжди, байдуже продовжував:
— Ви схожі на багатьох лікарів. Ваше розумування стосовно душі дуже значуще. А
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хрест із сапфірами», після закриття браузера.