Читати книгу - "Пообіцяй забути, Влада Клімова"

Богдан Шеремет доволі довго жив у Нью-Йорку й там навчився знаходити вихід з найрізноманітніших життєвих ситуацій, в основному, коли треба було відстоювати інтереси фірми. В Сполучених Штатах на будь-який бізнес, як і на все інше, розповсюджувались непорушні закони, а тих хто їх намагався порушити – невідкладно чекали доволі серйозні наслідки.

Та коли він приїхав до Києва й почав розвідувати обстановку, підпорядковані йому місцеві дистриб’ютори відразу порадили босу:
– Тут нічого не робиться без узгодження з однією дуже важливою людиною.
– Але навіщо? Я голова своєї ланки в Inwey і можу робити що завгодно. Винайму офіс, склад, замовлю продукцію та й будемо плідно працювати на клієнта, – здивовано відповів тоді він.
– Без наслідків це не обійдеться. Краще перестрахуватися, – прохали люди й дали йому контакт. Богдан зателефонував. Його змусили почекати, а потім сказали, що Маркіян Дем’янович може вислухати пропозицію в нічному клубі Голлівуд. Шеремет заніс дані в навігатор та й помчав містом на зустріч. Богдан був уважним водієм, але краєчком ока він милувався широким Дніпром і перетнув його та опинився під тим клубом. Час був вечірній і навколо пілона вже крутились дівчата. Його спрямували до сивого поважного чоловіка. Не дивлячись на високу підготовку Богдана переводити будь-яку розмову у приязне русло – цей діалог вийшов доволі неприємним. Все виглядало доволі дивно, але «зелене світло» бізнесу Шеремета в Києві таки дали.

Богдан вже хотів піти, але дівчина-танцівниця спустилась зі сцени й підійшла до столика, де сиділа пара: афроамериканець з неймовірною красунею. Шеремет зітхнув і пішов на вихід, але танцівниця обійняла чорнявого хлопця й поцілувала в щоку. А потім покликала офіціанта й замовила всім коктейлі. З побаченого Богдан зробив висновок, що прекрасна незнайомка прийшла без пари, а то просто її друзі.

Йому страшенно захотілося відразу підійти й познайомитись, але це виглядало б сумбурно й невиховано, тому Шеремет вирішив вчинити інакше. Вночі Богдану снились великі сині очі й чарівна посмішка тієї красуні, тому вранці він відклав все на потім та повернувся до клубу. На щастя дівчинка-танцівниця була всередині і її покликали до нього. Бізнесмен Шеремет готувався працювати в Києві довго та плідно й тому дізнавшись про мою освіту, миттю вирішив запропонувати місце своєї помічниці. А оскільки я виявилась ще й незаміжньою, сподівався на щасливий шанс – сподобатися мені. Він залишив для претендентки номер телефона й саме так Вероніка мимоволі стала посередницею в нашій доленосній зустрічі. Звідки Шеремету було знати, що з першої миті знайомства він глибоко запав мені в душу і саме тому я погодилась працювати на корпорацію Inwey. Так, ми відразу закохались одне в одного, але я була норовлива й дурна, а Богдан вже двічі обпікся тим коханням. Ось і мучились деякий час, відтягуючи неминуче. Але ж суперечити долі не вдається нікому. І дякувати Богу – нам теж не вдалося. Ми стали найщасливішими в світі, а тепер вже навіки нас поріднив гарнюній малесенький хлопчик.

А у бідолашної Вероніки весь час з’являлись нові проблеми. Не дивлячись на те, що Богдан виконав свою обіцянку та, з подяки за нашу щасливу зустріч подарував Нікусі невеличку, але власну квартиру, щоб не жила в підвалі клубу – непереливки ліпились до неї все одно. Звичайно при такій роботі воно й не дивно. І коли дівчина захотіла скинути ярмо – прийшла справжня біда.

Наразі Богдан піднявся до свого офісу в Гулівері та зателефонував людині, що напевно була обізнана зі справами нічного клубу, а крім того мала репутацію всемогутнього у цьому місті. Мова йде про все того ж Маркіяна Дем’яновича, який свого часу «дозволив» Шеремету працювати в Києві... З одного боку таке виглядало смішним, але місцеві чомусь думали інакше. Та в нинішній ситуації це було якраз логічно і Богдан попросив допомоги. На його прохання відгукнулись, а щоб не сидіти без діла – Шеремет уважно передивлявся електронні звіти по бізнесу з інших міст. Звітами він лишився задоволений і тут почув очікуваний дзвінок.
– Коротше так, Богдане Мирославовичу, дівчина жива і майже здорова. Ті тварини її трохи зім’яли, але на тепер відпустили та обіцяли більше не чіпати. Можете не хвилюватися, все обіцяне мені – виконується беззаперечно. У Вас до мене ще є якісь питання?
– Ні-ні. Я щиро вдячний Вам, Маркіяне Дем’яновичу, за допомогу й неймовірну оперативність. Дівчина вона хороша, добра, от тільки потрапила по молодості не в те середовище. Це вона познайомила мене з дружиною і я буду їй завжди вдячний.
– Розумію, містере Шеремет. До речі, вітаю Вас з поповненням сім’ї.
– Дуже дякую! Ви теж чули? – розцвів щасливий таточко.
– Звичайно. Наш Київ – такий маленький і в ньому нічогісінько не приховаєш, – розсміявся «всемогутній». – Ну, якщо питань більше немає, буду змушений розпрощатись. Справ, знаєте, дуже багато.
– Не смію більше затримувати. Гарного дня! – поклав Богдан слухавку та невдоволено зморщив своє гарне личко, але змовчав.

Тепер містер Шеремет глянув на свій Rolex і зрозумів, що я вже погодувала Мірчика та поклала спати. Мій телефон завібрував, коли ми з мамою пили каву на кухні.
– Так, коханий! Вдалося щось дізнатись про Вероніку? – схвильовано запитала я.
– Все добре, Златочко. Жива й здорова. Скоро я привезу її до нас, можна?
– Яке ж ти в мене диво! Звичайно можна. А де вона була? – невідкладно хотіла все знати я.
– Вона тобі сама розповість. До зустрічі й цілую! – прошепотів мій сором'язливий коханий, бо відчував мабуть, що теща поряд.
– Які ж ви змовники! – відреагувала моя матуся. А Богдан уже мчав на квартиру до Веронічки.

Вона дійсно вже була вдома. Під оком у бідної дівчини сяяв гарний синець, а на зап’ястках залишились сліди від зв’язування та вона весело запросила Богдана зайти й навіть не знітилась свого вигляду.
– Заходь, Богдане. Я тут трішки заслабла... Як почувається твоє прекрасне сімейство?
– Хто вони й чого від тебе хотіли? – роздратовано, питанням на питання відповів Богдан, бо призвичаюватися до таких столичних реалій бізнесмену Шеремету було неприйнятним.
– Облиш, Богдане. Все нормально. Хіба я вперше бита, чи що? – прибирала зайві речі з дивану дівчина. – Сідай, будь ласка.
– А не вперше? – знову допитувався цивілізований чоловік, що не міг зрозуміти: як це можна бити жінку.
– О, містере! Як Ви відстали там у своїх Америках від звичайного життя. Мене й рідний таточко не гребував тицьнути кулаком, коли бував зовсім п’яний. А потім у клубі. Та нічого, жінка створіння живуче. Каву будеш? – ховала синці на спині під халатиком Вероніка.
– Ні, дякую. Поїхали до нас. Там моя теща з Катару зненацька прилетіла і в нас весело! Та й Мірчик скоро прокинеться, він за тобою сумує. Але з синцями щось зроби будь ласка, бо ти ж знаєш Златку. Вона в нас така жаліслива, що затаїться у своїй журбі, а потім маленький без молока залишиться.
– Зараз-зараз, я це добре вмію, ніхто й не помітить. Піду пошукаю одягти щось закрите. А спати треба більше, пане Шеремет. Синці навколо очей гірші, ніж у мене! – жартувала дівчина та переодягалась за дверцятами шафи.
– Та яке там! Ми зі Златочкою всю ніч, наче вартові на посту. Але за це щастя, я тобі вік буду вдячний! – знову яскравіше засяяли очі Богдана, бо саме Вероніка була рукою нашої Долі.
– Ой, до чого тут я? Ти ж розумієш, що ви зі Златкою повинні були зустрітись. А в моєму клубі, чи де інде – байдуже. Головне, що результат правильний! А ну дивіться, містере, як я? – показала личко дівчина й Богдан тільки повів головою:
– Ну ти ас в майкапі! Гарно замалювала. Але ж Златка все одно побачить. Вона неймовірна...
– Це так. Шевчук у нас з першого класу була такою. Якби ти знав: скільки хлопців за нею впадало, а вона дочекалась саме тебе...

Богдан солодко зітхнув і подумав про щось своє, але прониклива дівчина, що донедавна жила у підвалі нічного клубу посміхнулась і весело додала:
– Та потерпи ще трішки. Вона скоро одужає, тоді й розв’яжете всі свої проблеми.
– Про що ти? Я ж нічого не сказав! – зашарівся Богдан.
– А навіщо? Ти б себе бачив зі сторони. Вигляд, наче у кота в березні. Я на такі очі надивилась, згадувати не хочу.
– А знаєш, Вероніко, тобі треба підписати з компанією контракт. Бо твій талант психолога просто вражає. У тебе будуть гарні продажі. Ти ж людей наскрізь бачиш. Ну, пішли, бо Златка ще нас Бог знає в чому запідозрить. Вона страшенно ревнива.
– Це ти зараз про свою чорняву згадав? Але ж воно й не дивно. Ти ті фото бачив? – примружила свій погляд солідарна жінка.
– Бачив. Просто я знав, чого від Леслі чекати, а Златочка – ні. Але ситуація була страшна, я ж мою крихітку ледве не втратив, – відчайдушно жалівся майбутній кумі Шеремет. Вони вже сіли до авто та помчали в бік нашого дому.
– Та ні фіга б ти її не втратив! По-перше, вона тебе вже тоді божевільно кохала; а по-друге, ваша доля бути разом, хоч би яка Леслі не влізла між вами. А скільки дозвольте поцікавитись, пане, у Вас було дружин? – забула про свої нещастя весела дівчина.
– Одна-єдина, на все життя. А то так, доля потренувалась на мені трохи, – розфілософствувався Богдан та вже заїхав на підземну стоянку в житловому комплексі на Лумумби.