Читати книгу - "Омріяний Рим"

Після падіння італійського Рима Константинополь став одноосібним центром середземноморської зони вільної торгівлі. До його велетенських складів на березі затоки Золотий Ріг спливались усі багатства Азії та східного Середземномор’я. Окрім того, що розташування й так було стратегічно вигідне, V ст. Феодосій II спорудив довкола міста колосальний потрійний мур, у такий спосіб захистивши його як з моря, так і з суходолу. Навіть сьогодні можна прогулятися руїнами цього укріплення й помилуватися викладеними, ніби конструктор, шарами рожевого й бурого каменю. Дивлячись на турецьких дітлахів, що ганяють у футбол на дні рову, неважко уявити собі впевненість, яку надавав той мур мешканцям Царгорода. Ці стіни захищали місто аж до часів винайдення вогнепальної зброї.

Саме в затишку цих мурів виник неповторний візантійський стиль, який Роберт Байрон описував як поєднання римського тіла, грецького розуму й загадкової східної душі. Хай які лиха траплялися на бойовищі — а їх траплялося чимало, — мури Константинополя перетворили місто на найбільшу та найстабільнішу потугу середньовічного світу. Ціле тисячоліття в цих укріпленнях плодились і зберігалися всі літературні тріумфи класичної цивілізації, аж доки їх зерна знову не потрапили на Захід у добу Відродження.

VI ст. Римська/Візантійська імперія відродилась. А за правління Юстиніана римляни відвоювали в готів і вандалів Італію й частину Іспанії та Північної Африки. Саме Юстиніан дав нам римське право, що до сьогодні слугує основою правових систем країн Західної Європи. Це він збудував найбільшу будівлю тих часів — собор Святої Софії.

— О, Соломоне, — промовив він на відкритті собору 26 грудня 537 року, — я перевершив тебе.

Навіть VII ст., коли місто знову потрапило під тиск аварів, болгар та інших балканських племен, імператор Іраклій зумів записати на свій рахунок приголомшливий успіх, 627 року розбивши парфян — Перську імперію, головного ворога Риму протягом ось уже кількох віків — поблизу міста Ктесифон, що неподалік сучасного Багдада. Дивлячись на римський світ початку VII ст., ніхто б нізащо не повірив, що його невдовзі спіткає катастрофа, а надто, що все станеться так блискавично.

О 10:30 ранку 4 травня 1935 року на мальовничій околиці Уккелу в оточенні букового лісу бельгійський історик Анрі Піренн, лежачи на смертному одрі, завершив свою останню працю. Вона дала відповідь на запитання Гітлера. У ній пояснено причини падіння античного світу. Називається його розвідка «Магомет і Карл Великий», і хоча сьогодні мало хто повністю підтримує наведені в ній аргументи, вона досі лишається однією з найвпливовіших історичних праць нашого часу.

Анрі Піренн дослідив вторгнення варварів у Західну імперію, і там, де решта істориків уздріли погибель і руйнацію, він чудувався дивовижній спадкоємності імперії. Ми з вами вже встигли посміятися з тих варварів, порівнюючи з мавпячим чаюванням їхні спроби романізуватися. Однак Анрі Піренн вважає за непересічний факт оце бажання долучитися до вищої культури шляхом її мавпування. Усупереч своїй немилозвучній назві вандали не руйнували римських вілл. Їм подобалось оселятися в них, хай на даху й бракувало кількох кахлів. Їхня аграрна система також була напрочуд римською. Вони зберегли податок на землю, як і ті-таки latifundia — великі ферми — й данину за право торгівлі на ринку. Так, мости були вже не в тому гарному стані, як колись, проте їх регулярно ремонтували й ставили понтони, до того ж влада далі дбала про очищення берегів, щоб до них могли приставати баржі та щоб тривала торгівля.

Попри свої чудернацькі германські імена на кшталт Ґундобад або Клодомір, германські царі залишили латину головною мовою спілкування, а оригінал славнозвісної «Розради філософією» Боеція (480–524) написаний саме латиною. Анрі Піренн твердить, що найцікавішим фактом про германців є те, наскільки незначний їхній внесок в інтелектуальне життя. Вони прагнули бути римлянами, тому вважали себе їх новим видом. Найбільше ж вони виграли від старої-доброї римської економічної єдності — економічної системи, об’єднаної довкола Mare Nostrum, Середземного моря.

Вплив Константинополя простежувався в позолоті бань барвистих церков по всьому римському світі, і у світі тому досі панувала єдність завдяки спільній валюті — Костянти-новому соліду, який містив 4,55 грама чистого золота. Навіть германські королі далі карбували монети з портретом імператора. Колись давно Геродот придумав гарну метафору на позначення грецьких міст на узбережжі Середземного моря: він сказав, що вони подібні до жаб навколо озера. У багатьох сенсах цей опис досі лишався влучним, щоправда, жаби встигли трошки підрости й більше не були римськими чи греко-римськими. Однак вони лишалися жабами, що перекумкуються через щедре внутрішнє море.

У своїй новій столиці Костянтин запровадив видачу зерна за римською схемою, завдяки якій 80 000 громадян харчувалися коштом імператора. Звідки ж бралося те зерно? Звісно, з Північної Африки, як і те, що годувало колишню столицю імперії. До речі, це римляни привезли до Північної Африки верблюдів, спричинивши там справжню транспортну революцію, рівнозначну хіба що винайденню залізниці в Західній Європі. Саме на горбах римських верблюдів до Константинополя доставляли оливкову олію, без якої світло цивілізації давно б згасло в прямому сенсі цього слова.

Щоб ви краще розуміли, наскільки завантаженими були тогочасні морські маршрути, ось вам лист Папи Григорія І, який він надіслав 597 року своєму єгипетському другові єпископові Александрійському. У листі Папа просить доправити йому улюблений напій: «Colatum і viritheum я п’ю без будь-якого задоволення, — пише Папа про ці два загадкові напої, — тому й наважуся попрохати вас надіслати мені cognidium, який, за словами Вашого преосвященства, знову з’явився в місті після тривалої відсутності». Що ж, сьогодні про cognidium відомо небагато, оскільки рецепт улюбленого трунку Папи Григорія І загубився в Темні віки. Причину тому ви ліпше збагнете, побачивши, як змінилося ставлення до алкоголю в Єгипті.

Серед усіх документів, наритих Анрі Піренном, певно, найцікавішим є лист короля франків Хільперіка II, надісланий 716 року в абатство Корбі, що в провінції Пікардія. По суті, це список продуктів і товарів, які ченцям дозволено брати з державних складів. Ось він:

10 000 фунтів олії

30 гогсгедів[108] гаруму

30 фунтів перцю

150 фунтів кмину

2 фунти гвоздики

1 фунт кориці

2 фунти нарду[109]

30 фунтів костуму (ароматична трава)

50 фунтів фініків

100 фунтів інжиру

100 фунтів мигдалю

30 фунтів фісташок

100 фунтів оливок

50 фунтів hidrio (приправа)

150 фунтів нуту

20 фунтів рису

10 фунтів духмяного перцю

20 шкур (імовірно, seoda — змащених олією шкур)

10 кордовських шкур

50 лібр[110] папірусу.

Саме час поговорити про середньовічну торгівлю. У цьому списку екзотичних продуктів