Читати книгу - "Омріяний Рим"

П’ятдесят лібр папірусу — це одна тисяча двісті аркушів. Удосталь для задоволення письмових потреб ченців на деякий час, але вже точно замало для ведення повноцінної канцелярії. Лишень поміркуйте, як важливо для Константинополя було мати стабільні поставки папірусу. Якби візантійські мудреці не мали змоги скопіювати грецькі манускрипти, ми втратили б більшу частину тієї грецької літератури, якою володіємо сьогодні. А якби в Константинополі не зберегли грецької традиції, то у Флоренції XV ст. ніхто не взявся б до грецьких учень і не сталося б ніякого Ренесансу.

А тепер пригадайте, яка країна мала монополію на виробництво папірусу, та уявіть, що було б із цивілізацією, якби в Єгипті сталася якась катастрофа або ж торгівля з ним обірвалася.

632 року помер Магомет, який шістдесят два роки тому народився в бідній, але шанованій родині з племені курайшитів. У віці двадцяти п’яти років, проявивши неабияку кмітливість, юнак одружився із вдовою, за чиїми верблюдами доглядав, а в сорок збагнув, що він Пророк.

— Читай! — наказав йому голос, і він продекламував увесь Коран, слово Боже.

Після того протягом восьми років Магомет вів невтомну боротьбу, прагнучи вигнати політеїзм із Мекки та запровадити там істинну віру. 630 року він тріумфально увійшов до Мекки, і давній поганський камінь Кааба перетворився на священне місце нової релігії.

Незадовго до смерті Магомет планував нові походи на Сирію, а за дванадцять років після скону пророка його наступники Абу-Бакр та Омар провели такий собі релігійний бліцкриг. Мусульманські завоювання відрізнялися блискавичністю й успішністю. Зовсім скоро під керівництвом цих двох полководців була поглинута занепала Перська імперія, здалися Сирія та Єгипет; невдовзі після того в руках мусульман опинилися три оплоти християнства: Александрія, Антіохія та Єрусалим.

Хвиля мусульманства прокотилася Північною Африкою. Візантійська армія виявилася не готового до такого шаленого поступу. До речі, не зайвим буде нагадати, що семітські народи на тих землях не надто прихильно ставилися до грекомовних імперських господарів, тому й не дивина, що більшість місцевих проявили свої симпатії до ісламу в щонайважливіший спосіб: удалися в єресь і поставили під сумнів центральну ідею християнства — божественний статус Ісуса Христа. У нову віру вони навернулися добровільно або ж мечем із разючою швидкістю.

695 року впав Карфаген, що символізувало ґрунтовну зміну в геополітичному ландшафті стародавнього світу. Далекого 202 року до н. е. Карфаген перемогли римляни, здобувши одноосібний контроль над Середземномор’ям. Відтоді серед моряків-переможців існувала традиція бити веслами море й вигукувати: Mare Nostrum — «Наше море». А тепер Північна Африка повернулася до семітських рук, і ті руки були, крім того, не вельми дружніми.

Своєю військовою метою араби кардинально відрізнялися від германських племен, що прийшли з півночі й загарбали Рим. Араби не хотіли асимілюватися. Вони не бажали приймати прекрасну римську цивілізацію, не прагнули ставати римлянами, а християнами — і поготів. Авжеж, по всьому середземноморському узбережжю є приклади релігійного синкретизму, як-от поодинока мечеть на місці римського храму. Одначе попри все араби не бажали ставати римлянами. Натомість вони хотіли нав’язувати свою культуру й правити. Як писав Анрі Піренн, якщо германець романізувався, щойно ступивши на римську територію, то римлянин арабізувався, щойно на його землю потрапляв іслам.

Правда в тім, що іслам є юдейсько-християнською сумішшю та явно має коріння в Біблії. Однак, крім того, релігія Магомета ще й дуже пуританська: забороняє алкоголь та образотворче мистецтво й проголошує жіночу цноту непорушною істиною. А передусім арабське панування характеризувалося зневагою до невірних. Вони поділяли світ на дар аль-іслам (територію ісламу) і дар аль-харб (територію війни), а їхньою головною ідеєю було те, що територія ісламу воюватиме з дар-аль-харб, доки не наверне її у свою віру. Тим часом невірних до навернення називали принизливим прізвиськом зіммі, а за те, що їх терпіли, вони мусили платити вищий подушний податок (що саме по собі слугувало заохоченням до навернення).

Хоч куди глянь, скрізь панували мусульмани: вони підкорили Іспанію, потім, прорвавшись через Піренеї, захопили Анжу, Арль і територію, яку колись називали римським Провансом. Якби 732 року Карл Мартел не зупинив їх у битві при Пуатьє, то, як пише Ґіббон в одній зі своїх славетних шпильок, «можливо, що в Оксфорді викладали б тлумачення Корану, а проповідники демонстрували б обрізаному народу священство та істинність Магометового одкровення».

Коли ж вам здається, що Ґіббон перебільшує, подивіться на золоту монету мерсійського короля Оффи (755–796) — одного з британських правителів, який насипав славнозвісний вал[111]. Роздивіться її як слід і відчуйте, як спиною котиться хвиля ісламофобії. VIII ст. іслам був таким могутнім, що Оффа вирішив зробити напис арабською на своїй монеті. Ніколи не зайве перестрахуватися, еге ж?

У 876–877 роках мусульмани спустошили римську Кампанію[112] та остаточно поставили хрест на римському спадку після завоювання Іспанії й Північної Африки.

Мусульмани переслідували невірних так, як римляни ніколи не переслідували тих, хто не вірував, скажімо, у Юпітера. А мусульмани прагнули навернути всіх невірних, пригрозивши, що доки цього не станеться, з ними не торгуватимуть. Це спричинило катастрофу, що трапилася на початку VIII ст. у мирних водах Середземного моря.

Через мусульманське ембарго на торгівлю з невірними, а також завдяки їхньому контролю над Іспанією та Північною Африкою західне узбережжя Середземного моря перетворилося на сонне мавританське озерце, з якого пішов увесь морський трафік. Піренн цитує арабського науковця XIV ст. Ібн Хальдуна, який ніяк не натішиться, що, за винятком невеличкої смужки біля Константинополя, «християни не можуть пустити по морю навіть тріску».

У що ж це все вилилось? У знищення Римської економічної спільноти й колапс торгівлі. Зокрема, як зазначає Піренн, з ринку зникає папірус, а золото стає ще рідкіснішим. Щодо вишуканих заморських приправ, які були до послуг ченців у Корбі, то їх запаси також вичерпались.

З ретельністю детектива Піренн порівнює корбійські запаси з провіантом посадовців часів Карла Великого, який 829 року їм видавали в дорогу: хліб, свинина, дичина, яйця, сіль, трави, овочі, риба й сир, проте жодної дрібки спецій. Це була, як суто по-бельгійському вишукано зазначає великий історик, «простацька їжа».

Наслідком мусульманських завоювань стало те, що принаймні половина жаб довкола середземноморського болота прийняла іслам. І значно важливіше: вони вже навіть кумкали арабською й не мали нічого спільного з колишніми греко-римськими жабами. Піренн