Читати книгу - "Омріяний Рим"

Сьогодні багато хто вважає блискучу роботу Піренна за грубо спрощене подання історії. Сучасні дослідники твердять, що відновлення піратства відіграло не менш важливу роль у зниженні торгівлі, ніж арабська перебірливість. Та хай навіть Піреннова розвідка правдива лише наполовину і його критики мають право казати, що переміни, про які він пише, почалися ще задовго до навали мусульман, неможливо не засумніватися в емоційній і психологічній привабливості його слів. Припускаю, на Піренна неабиякий підсвідомий вплив мало ставлення Західної Європи до ісламу, оскільки його слова досі живо відлунюють у нашій колективній пам’яті.

Хай де ми будемо на середземноморському узбережжі, купаючись у морі й кинувши погляд на дальній пляж, що побачимо там, на мисі? Форт, який збудували європейці для захисту від маврів, або маври — щоб оборонятися від християн.

Сотні років уздовж берегів колишнього внутрішнього моря Риму точилися запеклі сутички. Часом гору брали римські нащадки, іноді — мусульманські загарбники.

717 року візантійці здобули блискучу перемогу над мусульманами. Поки одні рубали їх під неприступними мурами Феодосія, римський флот поливав супротивника нищівною сумішшю — грецьким вогнем. Рецепт грецького вогню загубився в історії, однак його аналог пізніше Пентагон застосував у В’єтнамі. Сицилія здалась арабам близько 902 року, а 1071-го турецький султан Алп-Арслан здобув перемогу біля Манцикерта, і навколо Візантії почав затягуватися зашморг. Сельджуки закріпилися на 30 000 квадратних кілометрів колишньої римської Анатолії. Своє нове королівство вони назвали Румським султанатом (тобто Римом), і собі взявши на озброєння найперший політичний бренд. Одначе цей Рим таки лишався турецьким Румом.

XII ст. Візантія заново розцвіла за правління династії Комнінів. Зросло населення, сягнувши, за деякими оцінками, півмільйона людей. Візантійські стиль мистецтва й цивілізація заново проявили себе по всьому Середземномор’ю, в Іспанії, Венеції та на Сицилії, де й досі можна побачити чарівні мозаїки із зображенням Христа Вседержителя, як дві краплі води схожого на Баррі Ґібба з гурту Bee Gees. Утім, вже за династії Палеологів скрута повернулася.

Усе своє правління Мануїл II провів у турецькому підданстві, а Константинополь уникнув цілковитого зруйнування лише тому, що армію Баязида розбило значно могутніше військо Тамерлана під час Ангорської битви 1402 року. Читачі Марлоу пригадають, яке поетичне покарання спіткало султана Баязида за його ставлення до Мануїла: їх із дружиною замкнули в клітці, й він доволі сміховинно розбив собі голову об ґрати.

Проте найгірше було попереду: за наступника Баязида тиск турків став нестерпним. Чимало людей досі підсвідомо пригадують події вівторка 29 травня 1453 року. Ця ганебна дата навіки увійшла в історію.

Щоб збагнути, як низько впала насамкінець Візантія, слід ознайомитись із портретами східних римських імператорів на монетах, які карбували впродовж 1100 років. Ранні імператори круглолиці, гарно зображені — просто-таки бездоганний приклад римського карбування. А на монетах Мануїла II Палеолога ми спостерігаємо чудернацький банькатий портрет імператора, мовби намальований першокласником. А щодо його сина Костянтина XI, то той взагалі випускав якісь несміливі кавалки металу з карлючками.

Щоправда, неважко уявити, як він засмучувався, коли дивився на землі, що за його життя вже перебували під цілковитим контролем турків. Чув він і страхітливі розповіді про гармату, яку Мехмед II конструює в Румеліхісарі. Зброю розробляв угорський зброяр-перебіжчик Урбан. Вона мала 8 метрів завдовжки й могла стріляти 250-кілограмовими ядрами на цілу милю. Після сторіч експериментів турки нарешті знайшли те, що зможе пробити той славетний шістдесятиметровий мур Феодосія.

Поворотний момент облоги настав, коли Мехмед перевів свій флот по суходолу й пустив у Золотий Ріг, щоб мати змогу вести морський обстріл Константинополя з обох боків. Урешті, не керуючись чимось іншим, окрім агресії й бажання стерти з лиця землі невірних в ім’я Пророка, турецькі башибузуки прорвалися в місто та зруйнували останні залишки Римської імперії. Цей день дістав назву найтемнішого дня в історії світу. Кров лилася вулицями й стікала в Золотий Ріг.

Турки вламувалися в церкви й забирали людей, що ховалися там. Над жінками чинили немислиму наругу, а молодих дівчат і хлопчиків ґвалтували просто на вівтарях. У воді плавали сотні відрубаних голів, які венеціанцеві Барбаро нагадали гнилі дині в каналах його рідного міста.

Розуміючи, що місто втрачене, Костянтин XI скинув свої імператорські шати й кинувся в бій. Кажуть, що коли знайшли понівечене тіло імператора, Мехмед наказав настромити його голову на палю.

Дев’ять століть на величному куполі собору Святої Софії височів золотий хрест. Проте в самісінький розпал битви, поки довкола різали горлянки й трощили ікони, Мехмед звелів старшому імаму піднятися на кафедру й оголосити в ім’я Аллаха Милостивого й Милосердного, що немає іншого Бога, крім Аллаха, а Магомет є пророком його.

Без сумніву, цей день став одним із поворотних моментів історії. Крім того, Мехмед II прекрасно усвідомлював, чий спадок він завоював, тому й невдовзі оголосив себе «кайзер-і-румом», себто римським цезарем. Його спадкоємці мали цей титул аж до падіння Османської імперії 1922 року. Правдою є також те, що він був певною мірою людиною освіченою, знайомою з творчістю Гомера, мав власні портрети від Джованні Белліні й любив послухати, як йому читають Лівія та інших класичних істориків.

Поїхавши сьогодні до Стамбула, ви знайдете безліч людей, які гордовито наголосять на візантійській спадщині Османської імперії. Великі мечеті Сінана навіть попри мінарети явно скопійовані з багатокупольної структури собору Святої Софії. А в самому соборі кожен турецький гід не без гордощів розповість вам, що будівля Юстиніана давно упала б, якби не підпори, поставлені турецькими завойовниками.

Якоюсь мірою, я б залюбки вдав, ніби вірю в цю спадкоємність. Сказав би навіть, що турки розвинули й удосконалили перейняту традицію та що не сталося глибокого культурного розриву. Сьогодні так навіть політкоректніше. От тільки це не має жодного стосунку до дійсності. Коли дивитеся на сучасний Стамбул зі старої Ґалатської вежі, скрізь в око впадають мінарети, що вистромилися в небо, мов ракети. Примруживши очі й згадавши, що сталося з римською цивілізацією Середземномор’я, потому як море з римського перетворилося на мавританське, ви починаєте розуміти, що старий Піррен мав слушність.

Щось дійсно сталося. Щось змінилося, і цей контраст проглядається в переміні, яка сталась у мистецтві колишнього римського світу.

Коли 1453 року Візантію покинули грецькі вчені, вони забрали із собою «насіння» найпрекраснішого квіту мистецтва й культури, яке колись знало людство. У Флоренції XV ст. спостерігається відродження класичного ідеалу незалежного