Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан"

Цю думку я виклав уголос лейтенантові. Пан Лєшек у суть вник і схвалив. При цьому виявив бажання очолити засідний загін, а на допомогу взяти своїх товаришів. По-перше, — про те, що вони більше не на службі фон Шварцрегена ніхто не знає, відповідно і не викличе підозри, якщо загін на шляху до Розіттен їх якийсь роз'їзд хрестоносців зустріне.

По-друге, — поляки мають лише легкий обладунок. У найзнатнішого з них, чи то пак пана Лєшека, і то лише поганенький колонтар* (*Кільчасто-пластинчастий обладунок — різновид обладунку з металевих пластин, з'єднаних один з одним за допомогою окремих кілець або вставок кольчужного полотна) без рукавів. Тому в бою всередині замку користі від них буде небагато. Зате зовні повз ніхто не пройде. Ляхи, з покоління в покоління воюючі з татарами, і стрілки відмінні, і наїзники не рівня решті найманців. Потім лейтенант зам'явся, але пояснив, дивлячись убік. Його люди та ландскнехти все ще не до кінця довіряють один одному. І краще не випробовувати долю, ставлячи їх у бою поряд, якщо можна обійтися без цього.

Резонно, загалом, але ухвалення рішення, відклали до повернення Лиса. Що б я не уявляв собі, з висоти прочитаних книг і переглянутих бойовиків, капітан ратний досвід набував не на м'якому дивані, лузаючи соняшникове насіння. Та й у політиці Фрідріх тямить. Загалом, з урахуванням того, що капітанові разом зі мною в лігво ворогів лізти, поганого він не порадить.

Потім пан Лєшек нагадав, що треба посилити палицю металевими обручами і резонно зауважив, що я не маю щита... У зв'язку з цим із наряду був терміново відкликаний один з кнехтів, який не тільки мав навички теслі, але навіть деякий інструмент.

Бітнер, колишній підмайстер бондаря, вислухав завдання, зняв на око з мене мірку, попросив якийсь час потримати лівою рукою на вазі відро з водою. Почухав за вухом... Потім оцінив запаси сухих дощок, у вигляді віконниць, прихопив палицю, стягнув зі столу велику тацю з полірованої міді і запевнив, що моя милість може не сумніватися, надвечір щит буде готовий. Дубина ще швидше.

«Залишитеся собі задоволені», — подумки закінчив я за нього класичну фразу, яка неодмінно промовляється кожним закрійником, що поважає стародавні традиції професії.

А той, уже стоячи у дверях, несподівано поцікавився з притаманною своєму народові кмітливістю:

— Перепрошую, пане бароне, на щиті ваш герб малюватимемо чи краще, щоб нас не впізнали? Тоді можна без малюнку. А можна також хрест зобразити. Чого-чого, а сажі вистачить на всю роту.