Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вставайте снідати, — Макс кивнув в сторону столу, на якому вже пашіла гаряча кава, какао і гора з круасанів.
Соня сіла на ліжку і протерла очі. Це не сон? Макс тут і приніс їй сніданок у ліжко? І як вона не почула, що він вже прокинувся. У неї зазвичай такий чуткий сон. Проте сьогодні вона спала як ніколи міцно та солодко. І це була заслуга саме цього хлопця.
— Добрий ранок, — збентежено пробурмотіла вона. — Дякую за сніданок. І коли ти встиг?
— То дрібниці, — відмахнувся він. — Мені хотілося якось віддячити, що ви мене не вигнали вчора проти ночі.
— Можна подумати тобі було та-ак далеко йти додому, — усміхнулася Соня.
— Однаково було дуже приємно прокинутися разом з тобою, — Макс злегка торкнувся Соні та забрав пасмо її волосся, що спадало на обличчя, за вушко.
Такий простий жест здався Соня неймовірно інтимним і їй захотілося підсісти ближче до хлопця. Доторкнутися, обійняти, поцілувати… Та тут Михасик почав крутитися. Через хвилину малюк вже стрибав на ліжку, а через п'ять вже наминав ароматні круасани, сьорбаючи какао. Рідко йому перепадає вранці щось, окрім каші, то ж він був максимально щасливий.
— Я можу запросити тебе сьогодні на побачення ввечері? — запитав Макс після сніданку.
— Я запитаю Лару, чи зможе вона сьогодні пригледіти за Михасиком ввечері й напишу тобі, але я дуже хочу провести час з тобою. Вдвох, — прошепотіла Соня.
— Буду чекати з нетерпінням, — Макс коротко поцілував дівчину в губи та пішов у “Вовчу Колибу”. Як би не хотілося провести більше часу з Сонею, проте справ будо також вдосталь. То велика брехня, що власники бізнесу не працюють та тільки вершечки знімають. Насправді у керівника було роботи ще більше, ніж у всіх працівників разом взятих. І вихідний не візьмеш, бо відповідальність несеш не тільки за себе, а й за інших людей. Проте вечір він точно звільнить, бо планує його провести з коханою дівчиною вдвох. Нарешті.
**
Коли Максим пішов, Соня заглянула в кімнату Лари.
— Тук-тук. Можна?
— Заходь, совістю моєю побудеш, — пробурмотіла Лара, яка лежала на ліжку і розглядувала стелю.
— А де ти свою поділа? — усміхнулася Соня.
— Загубила вчора десь між восьмим і дев'ятим коктейлем.
— Буває. Я так розумію вчорашня прогулянка закінчилася у ліжку?
Лара промовчала і натягнула собі на голову ковдру.
— Ларисо Андріївно, невже щось у житті все ж змогло вас знітити? Чи правильніше сказати "хтось"? — грайливо заграла бровами дівчина.
— Бляха, Соню. Я не знаю як це вийшло. Для мене ж клієнти — це табу. А що ще гірше, я абсолютно не жалкую, — зізналася Лара.
— То, може, це й на краще. Може, з цього щось вийде. Я вчора теж, до речі, дала Максу зелене світло. Втомилася сама собі брехати.
— Я так і зрозуміла, коли зустріла його вранці в нас вдома. Це ти молодець, кожен заслуговує шанс на кохання.
— То може ти такий шанс і Довлатову дала б? — запитала Соня.
— Виключено! — відрубала Лара. — Та і взагалі, то просто була інтрижка, яка нічого не значила.
— Саме тому твій телефон безперестанку вібрує, скільки я тут знаходжуся?
Шах і мат. Довлатов дзвонить з самого ранку майже безперервно. І руки ж йому не болять. Причепився!
— Соню, з цього нічого хорошого не вийде, — голосно зітхнула Лара.
— Ти не знаєш напевне…
— Знаю. Відчуваю…
— Тебе щось налякало у ньому? — не відступала Соня.
— Мене налякало щось у мені. Ті почуття, які він зумів викликати всього за одну ніч. Я ніби знову школяркою стала. Ні-ні-ні. Якщо це чоловік має на мене такий вплив, то потрібно триматися від нього якомога далі.
— Ну, дивись сама. Але щось мені підказує, що ти сама навколо себе вибудувала колючий паркан і боїшся за нього визирнути.
— Сама давно така смілива стала? — підколола лара подругу.
— З вчорашнього вечора, — не образилася Соня. — І не знаю, як буде далі, але поки це моє найкраще рішення за дуже довгий період часу. Подумай про це. До речі, мене Макс на побачення вечері кличе. ти не могла б Михасика погледіти?
— Звичайно, я за ним подивлюся. Без питань. А ти не сильно спіши додому. Вирішила іти вперед, то йди до кінця.
— То ти вже квапиш події, але дякую, — усміхнулася Соня.
Вона вийшла з кімнати, залишивши подругу на одинці. Лара перевела свій погляд на мобільний, на екрані якого вкотре висвічувалося знайоме прізвище. Може відповісти на дзвінок? Ні. Йому скоро набридне і він відстане. По-іншому і бути не може.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щастя у спадок, Лія Стейс», після закриття браузера.