Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Ранок був сонячним і спекотним. Я потягнулася на ліжку, акуратно, щоб не розбудити чоловіка, але замість мене це зробив Роман, постукавши й обережно увійшовши до нас.

- Там уже час, збирайтеся потихеньку і снідайте.

Він так само тихо вийшов, як і увійшов, а Віт потягнувся, широко позіхаючи.

- Поцілуй мене. Потрібно, - підвелася я і трохи посміхнулася. Віт усміхнувся і поцілував, ніжно, ледь торкаючись губами.

Зібралися ми швидко, вдягнувши чорний одяг - я джинси й футболку з кофтою, а Віт штани та сорочку. У вітальні мами та Роман збиралися, вже одягнені й з готовими вінками та квітами. Я прикусила губу, і Віт вивів мене на вулицю і посадив у свою машину. Я відкинула голову на спинку крісла та прикрила очі, збираючись із думками.

До потрібного місця ми їхали довго, за місто, Віт зупинився біля самих воріт, а машина тата Віта проїхала трохи далі, всередину цвинтаря і зупинилася. Я вийшла з машини, сперлася об капот і знову закусила губу, бовтаючи "змійку" на кофті. Віт підійшов до мене і теж присів на капот.

- Віте, - покликала я хвилин за десять чоловіка, повернувши голову.

- Так? - моментально зреагував Віт, зустрівшись із моїм поглядом.

- Віте, можеш піти й попрощатися? Від мене. І від себе. Будь ласка, - попросила я, розглядаючи його обличчя.

- Будеш тут? Точно? - суворо запитав він, а я кивнула. Він мовчки встав і зайшов на територію, швидко йдучи до того самого місця.

Нікого, крім близьких, так і не приїхало, та я і не хотіла, щоб це виходило за межі сім'ї. Я слухняно простояла на місці, здалеку спостерігаючи за моторошнуватим процесом.

Віт прийшов раніше, ніж усі інші, він був сумним і похмурим, що було зовсім не дивно. Він мовчки обійняв мене, притиснувши до своїх грудей.

- Хто б не говорив, він був хорошою людиною. Він бажав тобі добра і щастя, тому я зроблю все можливе й неможливе, щоб ти більше нікого не втратила завчасно, - промовив чоловік, погладжуючи мене по голові та цілуючи в маківку.

- Дякую, Віте... спасибі, коханий, - прошепотіла я, не плачучи, але почуваючись паршиво.

Вдома ми тихо посиділи, згадуючи батька, Роман плакав, що на цвинтарі, що вдома, крізь сльози сміючись над другом і трохи випиваючи. Та й жінки не особливо добре трималися. Мама плакала, витирала ніс хусточкою і терла очі, від чого вони ставали червонуватими. Євгенія мовчала, зрідка кивала, але була тихою. Віт пив із батьком щось високоградусне, я розуміла його і не звертала на це увагу, попиваючи сік і колупаючись у салаті. Їсти не хотілося, відповідати кому-небудь, і слухати співчуття взагалі було нестерпно, тому ми всі ігнорували часті сигнали вхідних дзвінків на п'яти телефонах. Вони всі лежали у вітальні, тому звук був приглушений.

Поминки були до ночі, ми сиділи й тихо говорили, згадували, я багато чого дізналася про дружбу моїх батьків і батьків мого чоловіка. Згадали, як сиділи колись учотирьох вони в альтанці, молоді, з Віталіком і зі мною маленькими, як я з Вітом у пісочниці щось будувала... Я навіть уявила цю картину. Було мило і невинно. І так чисто.

А потім у подробицях розповіли, як виникла ідея з нашим весіллям, як наші мами ультиматум поставили, вирішивши, що нам потрібно буде нагулятися, як їхні чоловіки та наші батьки погодилися і склали договір. Але доля настільки непередбачувана, що вони навіть не зрозуміли, коли ми з Вітом нагулялися і зрозуміли, що не можемо одне без одного. У цей момент я згадала, як уперше зізналася Віталіку в коханні та що він мені відповів тим самим.

Я відвела Віта спати пізно вночі, у спальню, де посадила його на ліжко, абсолютно п'яного, але дуже спокійного, зняла капці та шкарпетки, присівши навпочіпки, потім на підлогу полетіли й штани з сорочкою. Поки я його роздягала, він весь час говорив, як він мене кохає, заплітаючись язиком, і повторював це постійно. Він слухняно ліг під ковдру і замовк, а через хвилину вже хропів на всю, а перегар стояв по всій кімнаті. Але він не був мені огидний навіть зараз, щоправда, організм так не думав, і мене різко почало нудити від запаху. Я вийшла, щільно прикривши двері, до того моменту я встигла скинути одяг і вдягнути короткий халат. У вітальні спали батьки Віта, там і хропіння, і запах були такими самими, а от у батьківській спальні пахло лише маминими парфумами, а сама мама лежала на ліжку і, мабуть, спала, бо коли я підлізла під її руку, вона лише міцніше притиснула до себе, ніяк не відреагувавши більше. Так я й заснула - з мамою в ліжку, обійнявшись.

Вранці я прокинулася від знайомих запахів чоловічих парфумів, гелю для гоління, або після, запах однаковий був, шампуню з чайною трояндою і гелю для душу. Усе це було зовсім поруч, обіймало мене міцно і дихало в шию.

- Доброго ранку! - весело промовив Віт, коли я повернулася на спину, і дихнув на мене м'ятою. Він уранці вирішив виконати чистку всього себе, чи що?

- Чудовисько! - потягнулася блаженно я, глянувши на годинник. Ще б пару годинок поспати...

- Вибач мені за вчорашнє... Я хоч не чіплявся? Чи ти вчасно втекла?

- Ти поводився добре. Я роздягла тебе і поклала в ліжко, де ти відключився. Не залишилася я, бо мене стало нудити від твого перегару. Та й через хропіння я не змогла б заснути.

- Треба ж було так накидатися! - він звалився на подушку, а я мимоволі хихикнула:

- Ти всі чоловічі пахучі рідини на себе вилив?

- Ой-ой-ой! - передражнив мене чоловік, знову обіймаючи мене. - Я говорив, як сильно кохаю тебе?

- Так, учора разів п'ятдесят, поки я тебе роздягала. Не замовкав ні на секунду, а потім швидко відключився. "Я так кохаю тебе, що б ти не говорила, кохаю... як же сильно кохаю, і нашу доньку кохаю, хоча й не знаю кого більше, але кохаю, ти мені віриш? Я правда-правда кохаю тебе, нікого так не кохав, тільки тебе!" - переказала його монолог схожим хрипким басом, від чого Віталік усміхнувся.

- Я ніколи не відповідаю за свої слова у п'яному вигляді, кошенятко.