Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

МАКСИМ. 
Зараз зі мною відбуваються якісь дивні речі. Де б я не був і що б не робив, я весь час думаю про Настю. Вона навіть почала снитися мені в ночі. Ця дівчина повністю заполонила мою голову. Напевно, ще ніколи в житті я так не чекав понеділка. Тому що знав, що побачу її. Протягом вихідних я намагався себе якось відволікти - сходив в зал, поїхав в гості до батьків, зустрівся з друзями та навіть прибрав у квартирі. І все це, тільки щоб перебороти бажання, і не подзвонити до неї. Тому що вагомої причини для дзвінка у мене не було. Я напевно сотню раз писав смс і видаляв їх. У мене навіть були думки поїхати до неї додому. Мені не хотілося виставити себе повним ідіотом, тому, я все ж таки опанував себе. Насправді такі почуття були для мене в новинку. Я завжди отримував те що хотів. По суті мені навіть не приходилося напружуватися. Дівчата самі робили все за мене.
З Настею все по іншому, вона ніби і поруч, але водночас не моя. Я не можу коли захочу просто підійти, обняти, поцілувати. Для цього, завжди потрібна причина і це зводило мене з розуму. Проте в понеділок, я точно знав, що просто так, її в гуртожиток не відпущу. 
Після першої пари я пішов у бібліотеку, мені потрібні були книги для курсової роботи. Взявши все необхідне я вирішив присісти на підвіконні не далеко бібліотеки і переглянути, чи в цих книгах є весь необхідний мені матеріал. 
Від читання мене відволікати голоси студентів, які сиділи за рогом. Я старався не реагувати на тих, та коли почув знайоме прізвище, почав уважніше прислухатися до розмови. 
З почутого я зрозумів, що зовсім поруч сиділа група Насті. І напевно одна з одногрупниць дівчини, намагалася дізнатися щось, про наші з нею стосунки. Мушу визнати, що Настя поводила себе досить стримано. Я розумів, що вона не збирається хвалитися і розповідати бодай щось про наші стосунки. Чим не аби як мене порадувала. Можу по сперечатись , що була б на її місці будь-яка інша дівчина, про наші стосунки знала б не тільки її група, а і весь університет. 
І навіть коли в їх розмову втрутився якийсь придурок, і почав відверто глузувати з дівчини, натякаючи що вона не ватра мене. Дівчина не повилась на провокацію. Про те, мені страшенно захотілося набити морду цьому му*акові. Та як голова студентської ради, я дозволити собі такого не міг, принаймні в стінах навчального закладу. Це справді було не приємно слухати, а як в цей час почувала себе Настя і представити важко. 
Тому я вирішив піти іншим шляхом, я підійшов і привселюдно поцілував дівчину. Тим самим і вбив два зайці одночасно. Закрив роти тим придуркам, тепер вони точно до неї і кривого слова не скажуть. І зробив те про що мріяв всі вихідні, правда поцілунок був зовсім маленький і не винний, та все ж я і цьому був радий. 
Дівчина звичайно не очікувала такого повороту подій, а її розгублене обличчя було таке миле. Проте, я собою був задоволений. 
Після пар я чекав її на першому поверсі і коли до мене підійшла Настя, я взяв її за руку і направився до виходу. На нас напевно не дивився тільки лінивий. Мені подобалося це відчуття, просто тримати її за руку, іти разом, і навіть не важливо куди.
Та як виявилося, моя витівка дівчині не дуже сподобалася. Що неабияк мене здивувало. І що найдивніше, вона ще й вважає, що цей білявий придурок правий. Це мене вже зовсім вивело з себе. Я звичайно розумію, що до цього часу я дійсно не звертав на дівчину жодної уваги. Та що там, скажу навіть більше я навіть не знав про її існування. Просто доля нас раніше не зводила разом. Та варто мені було тоді, біля входу в універ глянути в її зелені очі, я розумів що ще скоро їх не забуду. Я зараз і справді вдячний цій дурній ситуації, що дала змогу познайомитися з нею. І навіть якщо б Свят не придумав цієї історії з фотографією, я б все одно знайшов можливість пізнати її краще. 
Та коли дівчина заговорила про те, що через деякий час нам прийдеться розстатися. Я зловив себе на думці, що навіть не думав про це. Насправді я і сам не знаю, чим закінчиться ця гра в кохання. Проте, чудово розумію, що відпустити її, я поки що не готовий.
Сьогодні мені захотілося провести з нею час на одиниці. Ми практично завжди були разом тільки на публіці і на показ. А мені хотілося просто спокійно десь посидіти, розслабитися не граючи жодних ролей. Я привів її в мою улюблену кав'ярню, в якій готують дуже смачну каву. Разом із тим, там є багато десертів і шоколаду в меню. А як відомо дівчина дуже їх обожнює. Тому я вирішив, влаштувати так зване наше перше побачення. І можливо дівчина навіть не здогадувалась про це. Та це не важливо, головне бути поруч. 
Я бачив не розуміння в її очах. Та на щастя, Настя нічого не питала. Що дозволило нам просто розслабитися і спокійно провести час.
І як на мене вечір пройшов просто неймовірно. Мені було приємно спостерігати за дівчиною, слухати різні історії з її дитинства, розповідати про себе. Спостерігати як вона смачно їсть морозиво і п'є гарячий шоколад. Вона не старалася справити на мене враження, а просто була собою, такою справжньою, моментами смішною і неймовірно милою. Можливо саме це, мене так підкупило. 

Зранку я встав в хорошому настрої, сьогодні в ночі мені знову снилася Настя. Напевно я забагато про неї думаю. А хоча, я не проти, мені подобається бачити її ще й увісні.
Я вийшов на двір і сів у свою машину, телефон кинув на сусіднє сидіння. Та не розрахував сили і гаджет полетів на підлогу, я нахилився підняти його і побачив під кріслом студентський квиток на ім'я Бондаренко Анастасія. Поглянувши на фото дівчини я мимоволі посміхнулася. Навіть на цьому документі, вона виглядала надзвичайно красивою і дуже милою. 
Ну ось, є ще одна причина побачити дівчину - весело подумав про себе. Я швидко дістав телефон і написав до Насті.
По дорозі до університету, я потрапив у пробку, де простояв до години часу. І уже практично запізнювався на тренування. 
Зупинившись на стоянці, я швидко дістав телефон і повідомив дівчині, що вже на місці. Ми домовились зустрітися, на другому поверсі біля бібліотеки. 
На першому поверсі я зустрів куратора по курсові роботі, і їй саме зараз знадобилося обговорити деякі деталі мої роботи. Нарешті попрощавшись з викладачкою я поспішив на зустріч з дівчиною.
На другому поверсі було пусто і тихо. Тільки в кінці коридору, біля бібліотеки, долинали якісь голоси. Я підійшов ближче і впізнав голос Насті. Вона стояла з хлопцем, якщо не помиляюсь це був один з братів Соколовських. Ми разом на волейбол ходили, доволі популярні хлопці нашого вишу. Щось останнім часом, забагато хлопців крутиться біля неї. Цікаво, що йому потрібно? Я бачив що дівчина не сильно була рада зустрічі. А хлопцю здається не подобався цей факт, що ми зустрічаємося. Оце вже я не думав, що наші з Настею стосунки, приведуть до такого фурору.
І я вже збирався втрутитися в їх розмову, як слова дівчини мене зупинили... Значить вони зустрічалися і він... Охриніти, як можна бути таким козлом? Я відчував як тяжко було Насті, як важко давалося їй кожне слово. Мені було її дуже шкода. І я не міг зрозуміти, чому на шляху ТАКОЇ дівчини, траплялися самі му*аки? Вона справді цього не заслуговує. Я відчував як моє тіло охоплює страшна злість. А коли побачив, що хлопець схопив Настю за руки, то мені взагалі занесло дах. І чекати я більше не збирався. 
Користуючись розгубленістю хлопця, Настя вирвалася і побігла вниз. А мені так кортіло вмазати цьому козлу. Та викладачі які вийшли з бібліотеки, привели мене до тями. І я все ж вирішив, що зараз більше потрібен Насті. А з цим придурком я завжди можу розібратися пізніше. 
Я вибіг на вулицю слідом за дівчиною, і швидко наздогнав її. Я бачив як їй зараз погано, вона ледь стримувала сльози. Та старалася цього не показувати і що сили намагалася втекти від мене. Та я не міг залишити її в такому стані. Мені так хотілося заспокоїти її і хоч якось допомогти. В цей момент я зловив себе на думці, що готовий на все, тільки щоб більше ніколи не бачити її в такому стані. Я не знав чи правильно я чиню, та зараз, для мене це було єдине правильне рішення. Я підійшов ближче і притиснувши дівчину до себе, ніжно поцілував. Я дав час їй прийти до себе, а тоді притягнув ближче, даючи зрозуміти що не збираюся відступати. І Настя таки піддається і відповідає на поцілунок. В цей момент все розлітається на дрібні шматочки і я уже не можу стриматися. Її запах зводить мене з розуму, а тіло перестає бути моїм. 
Поцілунок закінчиться лише тоді коли нам обом уже забракло повітря. Мені знадобилося декілька секунд, щоб прийти до себе. Настя ж виглядала збентежено і розгублено, вона нервово поправляла волосся, опустивши голову в низ. Я взяв дівчину за руку і не кажучи ні слова потягнув в сторону стоянки. 
- Куди? Куди ти мене тягнеш? - здивовано питає дівчина. 
- До своєї машини - спокійно відповідаю я.
- Ти що, з глузду з'їхав? Для чого? Всі мої речі в аудиторії.. - кричить дівчина. 
- Нічого, подзвониш до старости вона забере - швидко відповідаю не зупиняючись.
- А як же твоє тренування? На яке ти до речі спізнювався? - скептично запитує дівчина. 
Я на секунду зупинився і 
прискіпливо глянув на дівчину, а тоді міцніше стиснув її руку і попрямував дальше. 
Ідучи до машини я, зловив себе на думці - на скільки життя не передбачувана штука. Якби, ще декілька тижнів назад, мені хтось сказав, що я проміняю тренування на дівчину, нізащо у світі не повірив. Та що приховувати, я завжди відверто сміявся з таких хлопців, називаючи їх підкаблучниками. А зараз сам, свідомо іду супереч своїм принципам. І що саме цікавіше, мене це зовсім не хвилює.