Читати книгу - "Неонова, Юлія Богута"

«Бога немає» — сказала в думках Джавеліна, почувши уперше тривогу вночі. 
Коли ледь прокинувшись, швидко будила сина, шукала свій паспорт й стискала у пальцях ключі.

«Бога немає» — сказала вона у підвалі, коли їх будинок здригався від чортових бомб.
«Бога немає» — хрипіла вона через сльози, коли відірвався у сина між ребрами тромб.

«Бога немає» — скулила вона на могилі, коли хоронила єдину сім'ю в чорний рів. 
«Бога немає» — молилась вона на себе, коли її руки загарбник за спину сутулу завів.

«Бога немає» — кричала в сльозах Джавеліна, коли її тіло хтось рвав на маленькі шматки. 
«Бога немає» — під нос вона тихо шептала, коли хтось брав свій пістолет до руки.

«Бога немає» — востаннє вона прокричала, коли їй у спину поцілив гарячий кривавий метал. 
«Бога немає» — сказав їй у відповідь дурень, бо знав, що це правда, хоч богом себе і вважав.

А бога й не було. Не чув він ні криків, ні болю. Не бачив як та Джавеліна молилась йому ці роки. 
Не знав, як померла вона і маленька дитина. Не було кому знати цього, і зрештою бачити всі ці гріхи.

Пізніше, її віднайдуть десь у братській могилі. Побачать мотузку, яку вготувала для неї війна. 
Дістануть, розв'яжуть, і плакати будуть з годину. А потім промовлять про себе — «У Бучі, Бога нема».