Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це повна фігня, і ти це знаєш. Те, що ці події записуєш ти, не дає тобі особливих переваг або алібі. Це реальне життя: воно не відбувається за правилами детективного роману. Ти збираєш зачіпки, ніби непереможний, і це призведе до того, що тебе вб’ють. Ройс теж це записує, генію, і, б’юсь об заклад, він теж не лиходій у своїй книзі.
— Я просто ставлю запитання. Ця справа важлива.
— Справа? Справа?! Ти не детектив, Ерне. — Вона похитала головою. — Я відчувала, що мені не варто було приїздити.
По її щоках покотилися сльози, і вона похапцем витерла їх тильним боком долоні. Що дратувало навіть більше — це викликало овації одного захопленого глядача, який прийняв це за сльози щастя. Спрацював спалах камери.
— Ти не хотіла приїздити? — запитав я, здивований тим, як це боляче.
— Не знаю, як тобі це пояснити. Ти був у розпачі з моменту тих убивств. Я розумію, правда. І ти думав, що ця книга, яку ти написав, визначила тебе, надала тому, що сталося, певного значення. Ти повністю себе через неї ідентифікував. Я думала, приїзд сюди поверне тобі трохи впевненості. А ти не приділяєш і п’яти секунд свого дня, щоб оцінити це.
— Що оцінити?
— Не тебе запросили на цей фестиваль, Ерне. Вони запросили мене.
Зорі ніби згасли. Картинка перед моїми очима попливла, потемніла. У пам’яті промайнула розмова з Мейджорс: який вигляд вона мала, коли я подякував їй за запрошення. «Я вас не запрошувала».
— Але Мейджорс…
— Запросила мене. Це своєрідна «послуга за послугу» за той схвальний відгук, який вона хотіла. Я відмовилась і запропонувала тебе. Я думала, тобі це потрібно, думала, це допоможе тобі почуватися цінним. А натомість дістала коротку роль у «Шоу Ернеста Каннінґема», наче я побічна персонажка у власній історії. Ти постійно всім кажеш, буцімто я чекаю своєї наступної пригоди, але коли я тобі про це казала? Можливо, я хотіла б відкрити новий курорт. Можливо, я хотіла б написати ще одну книгу. Але ти ніколи не питав, тому що ми завжди говоримо лише про тебе. І я знаю, що те, через що ти пройшов, зламало тебе, і знаю, що це було тяжко пережити. Але торік мій дім згорів. Я втратила свої засоби до існування. Однак віддала це запрошення тобі. Я не байдики б’ю «в очікуванні наступної пригоди», я чекаю на тебе. Але тепер я бачу, що це й усе, чим я для тебе є. Лише частиною твоєї історії. — Вона перевела дух. — Це мене лякає.
— Вибач, — сказав я просто тому, що не знав, що ще сказати. Мене навіть ніколи не запрошували в цю подорож. Вона зробила цей величезний, невимовно величезний жест для мене, і ось як я до неї поставився? Сором пік мені шлунок. Коліном я відчував тверду землю. Шум натовпу гучнішав, вони починали думати, що це найдовша пропозиція, яку вони коли-небудь бачили. У питанні бажаної тривалості пропозиція протилежна до сексу: що швидше, то краще.
— Уже пізно вибачатися, — сказала Джульєтт. — Ти думав, що я на це здатна.
— Я не…
— Хай на мить. Але навіть того, що це спало тобі на думку… досить. — Вона шморгнула носом. — Потіш мене. Чому б я це зробила?
Розуміти, коли запитання риторичне, — велика чеснота. Я зрозумів, що цієї чесноти не маю.
Я мав би зупинитися.
Мені точно не варто було слухати Симонин голос у голові: «Ніби ти анітрохи не вдячний… Та вони тобі просто в руки звалилися…».
— Можливо, ти хотіла допомогти мені… — ви хочете, щоб я зупинився, але, на жаль, я цього не зроблю. Зараз це звучить так само безглуздо, як і тоді, — написати книгу.
Вона подивилася на мене, як на офіціанта, що помилився із замовленням.
— Гадаєш, це мотив для вбивства?
Не знаю, чому я ще ворушив ротом. Здригнувся, коли сказав:
— І він дав мені поганий відгук.
— Це якесь старомодне сексистське лайно, Ерне. Не всі жінки вбивають лише тому, що гордість їхнього хлопця трохи понівечена. — Тепер вона сміялася. — Я вбила Генрі Мактавіша, бо ти отримав поганий відгук. Вау. Ти й справді думаєш, що це твоя історія.
— Будь ласка, Джульєтт. — Я глибоко вдихнув. — Мені шкода. Я не думав. Я нервував. Мій язик живе своїм життям. Будь ласка. Просто дозволь мені почати заново.
Я витягнув коробку з кишені, відкрив її і підніс обручку.
Натовп аплодував.
Розділ 20
Вона сказала «ні».
Розділ 21
Це виявилося складніше, ніж здавалося.
За критерієм безглуздості пропозиція, під час якої ти звинувачуєш свою дівчину в убивстві посеред подорожі, назавжди залишиться поза конкуренцією. Раніше я казав, що лише ідіот звинуватить Джульєтт у вбивстві. Цим ідіотом виявився я.
— Я їду додому, — сказала вона.
Я досі стояв на одному коліні, з піднесеною обручкою. Мої підколінні сухожилля напружилися: я не планував бути внизу так довго. Порада для тих, хто робитиме пропозицію: спершу зробіть кілька присідань.
— Що? Зараз? Ти не можеш просто поїхати.
— Це не шкільна екскурсія. Я можу робити те, що вважатиму за потрібне.
— Але потяг…
— Сьогодні ввечері я зніму кімнату в мотелі, а завтра полечу додому.
— Будь ласка, не їдь.
— Це не «ні, ніколи». Це просто «не зараз».
— «Не зараз», — повторив я. — А коли?
— Тобі потрібно з’ясувати для себе багато речей звідси й до Аделаїди. І я зараз кажу не про вбивство. Щойно ти дізнаєшся, чия це історія. Ось коли. Але зараз, — вона схопила мене за руку й підтягнула вгору, — позбудьмося ніяковості. Усі на нас дивляться. Тож дамо їм те, що вони хочуть.
Вона поцілувала мене, і довкола вибухнули радісні вигуки, заблискали спалахи камер. Сухі й холодні губи Джульєтт притиснулися до моїх, наче ми позували для папараці. Вона навіть підняла ногу, тож у виставі взяли участь і її стегна.
Пишу це зараз — той поцілунок застиг у часі завдяки цим словам і фотографії, яку Ліза Фултон надіслала мені електронною поштою перед тим як… добре, до цього ми ще дійдемо, — і я знову замислююся над запитанням Джульєтт: чия це історія?
Не буде спойлером сказати, що я спроможний усе це записувати, тому що винні були виявлені і з ними розібралися.
Це приводить до основного правила, якого я так наполегливо дотримуюся: оскільки я пишу від першої особи, то пережив події історії. Але те, що я це пишу, не означає, що історія моя
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон», після закриття браузера.