Читати книгу - "Астальдо"

— Мамо, — умовляла Арельде, — рушаймо з нами! Як же ви будете жити самотою… Дивіться, навіть Еленве іде за Турондо!

— Я не зможу, — прошепотіла княгиня, — не страх тримає мене тут — але слабкість hrоа. Довга дорога пішки, переправа через море… Я цього не перетриваю. Але ж донечко… Зостанься хоч ти на втіху матері!

До двору швидко увійшла вбрана по-чоловічому усміхнена Нолде, схожа з обличчя на Нолофінве, але без тої крижаної суворості, що скувала риси князя Другого Дому.

— Рушаємо? — спитала вона, сміючись, — О, а це що за солона вода, подруго Анайре! Подивись, я вже зібралася, і готова до бою!

— Вуйна Іріме! — радісно мовила Арельде, — мамо, подивіться! Навіть татова сестра іде з нами!

— О, так, — засміялася Іріме, — я просто не маю бажання переселятися до Валмару, а саме цього бажає матуся Індіс та мої сестри. Уявіть собі — вічність співати в хорі! Ні, я люблю Маяр, і шаную Валар, але ж — вічність! Я стільки не витримаю!

— О, Лалвенде — мовила Анайре докірливо, — не можна насміхатися над Вишніми, і… і як ти взагалі можеш сміятися опісля того, що сталося?

Іріме, здавна прозвана Лалвенде, споважніла.

— Люба подруго, — мовила вона, — я любила свого батька Фінве може і більше за його синів. Брати Фінвіони дуже рано вийшли з батькового дому і почали вести своє життя. Фіндіс та Фаніель були ближчими до матері… А я… Я завжди була татовою донькою. Я слухала, як промовляв Феанаро і чула лише одне — Сильмарили. З сина Міріель гарний винахідник та майстер, але поганий князь для Нолдор. Я, Іріме, донька Великого Князя Фінве, рушаю мстити за батькову смерть, і нікому мене не спинити! Та коритися я буду лише моєму брату Нолофінве, який тільки і здатний очолити рушення. До речі, так говорить більшість Ельдар Тіріону.

Фіндекано, котрий поспішно, але методично збирався, прислухався до цих розмов краєм вуха. Його вразило, що ненька не йде з ними — княгиня зоставалася сама в спорожнілій садибі. Жаль торкнувся серця юнака, але він потішав себе тим, що мине час, і вони зроблять Середзем’я безпечним, та заберуть туди, в Оновлену Арду, всіх позосталих.

Сакви юнак нав’ючив на Моретінде. Напіврозумна тварина нервувалася — чотириногому приятелеві Фіндекано не подобалися ці поспішні збори. На його іржання заспокійливо відповідав Рогаллор, білий огир князя Нолофінве.

Фіндекано взяв у дорогу лише найнеобхідніше. Він ще не уявляв, як вони будуть переправлятися, але вважав, що про це має подбати Феанаро — на те він і вождь. Власне, було два шляхи — обхідний, через далеку північ та замерзлий пролив Гелькараске, і другий, коротший, через пустища Араману до того місця, де пролив поміж Ендоре та Аманом звужувався так, що було видно протилежний берег. Однак, для переправи потрібні були кораблі, отже Феанаро мав умовити князя Ольве перевезти рушення Нолдор на той берег. Нолофінвіон хмикнув, уявивши, як бундючний вуй умовляє холоднокровного та розсудливого Ольве Альквалондського допомогти Нолдор… Атож… Можливо у вождя поменшає пихи, і побільшає здорового розуму.

Зрештою, все було готово. Коней було вирішено взяти трьох — для жінок. Іріме обрала Куілуна, коника золотистої масті. На Рогаллора посадовили Еленве з малою Ітарільде, а на Моретінде скочила Арельде. Так вони й рушили на місце збору — Нолофінве та його троє синів, ведучи коней в поводу. Анайре йшла поруч і все намагалася покласти Фіндекано до наплічника ще один згорток з дорожнім хлібом, шматочок якого давав змогу зоставатися ситим зо два кола світла. Юнак взяв згорток і обійняв неньку, нашіптуючи заспокійливі слова, цілуючи заплакане лице. Та Анайре продовжувала плакати.

Біля брами Тіріону вже вирував натовп. Нолофінве звелів розгорнути блакитний стяг зі своїм гербом, і довкола нього почали гуртуватися Нолдор Другого Дому. Неподалік Фінарато збирав таким же чином Нолдор, спокревених з Третім Домом. Князь Арафінве стояв поруч, заглибившись в себе, і не приймаючи участи в шамотанині, яка супроводжувала шикування.

Перший Дім вже вишикувався колонною і очікував сигналу до виступу. Фіндекано відшукав очима Руссандола — Майтімо тримав багряний стяг з Зорею Феанаро. Високий на зріст, він вивищувався над натовпом, і волосся його майоріло, ніби ще одна корогва.

— Тут уже почалися сутички, — мовив Арафінве, котрий підійшов до братового стягу, — більшість Нолдор бажає мати проводирем тебе. Вони не довіряють Феанаро, і це може викликати нові заворушення.

— Перед обличчям Валар, — сухо відказав Нолофінве, — я пообіцяв своєму брату, що йтиму за ним, не домагаючись влади. Однак, своїх Ельдар я вестиму сам, якраз для того, щоб уникнути заворушень. Думаю, що Феанаро це розуміє. А ось, до речі, і він…

Дійсно, Феанаро вийшов наперед, супроводжуваний вітальними вигуками.

— Еарвен зостається, — сказав Арафінве смутно, — бо зостається Нерданель. Анайре?

— Зостається теж, — коротко відповів Нолофінве.

— Я думав, — втрутився Фіндекано, — що дочка Магтана піде за родом своїм…

— О, Феанаро зоставив вдома все зайве, — гірко мовив Арафінве, — навіть свою жону. На відміну від наших ніжних квіток, Нерданель похід по силам, однак наш брат давно приніс її в жертву Сильмарилам. Він не хоче, щоб вона йшла за ним…

— А я чув, — сказав Аракано, підійшовши до них, — що пані Нерданель заборонив іти її батько Магтан під загрозою прокляття. Рід Магтана є улюбленим родом Ауле, і коваль не хоче йти проти волі Валар…

— Воля Валар, — сказав Арафінве гірко, — подивіться, Ельдар, онде Еонве, вісник Великого Манве. Зараз ми почуємо волю Богів!

Мая Еонве став перед рушенням, і мовив глибоким голосом:

— Манве Сулімо радить вам, о нерозумні послідовники Феанаро, — не виступайте! Шлях цей приведе вас до великого лиха! Валар не затримуватимуть вас — вільними ви прийшли сюди, вільними й підете геть, але не очікуйте від них і допомоги. Зостаньтеся в Тіріоні всі, окрім Куруфінве Феанаро Фінвіона, бо його зробила вигнанцем його Обітниця. Ти зрозумієш, Феанаро, що піддався лжі Мелькора, але зрозумієш це запізно! Ти говориш — він є Вала, а ми його родичі? Тоді ти присягав даремно, бо не дано Ельда здолати жодного з Валар, принаймні у цьому світі, навіть якщо Всевишній, чиїм іменем ти присягав, дасть тобі сили втричі більше, ніж ти маєш нині!.

Тишу, що настала опісля цих слів, розтяв голосний сміх Феанаро:

— Відважні Нолдор, невже ви відправите мене, нащадка Фінве, на вигнання разом з родом усім, а самі повернетесь у рабство? Ті, хто йде за мною — слухайте! Нам пророкують лихо? Але ж ми зазнали його тут, в Амані!