Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Тюки з крамом займали окрему фанзу. Вони були в мене дібрані так, що в кожному тюку були всі сорти мануфактури — ситець, сатин, міткаль, фланель, даба, сукна різних сортів по 1–2 сувої, щоб не треба було розпаковувати відразу всі тюки. Через це ми перенесли в фанзу, де жили самі, лише два 'тюки, тобто один верблюжий в'юк, і розгорнули їх.

Незабаром після обіду приїхав купець, передивився розкладений крам, відібрав усе, що йому було треба, сторгувався за чаюванням і припущенням і поїхав до міста за грошима, обіцяючи повернутись увечері з кількома ішаками, на яких він хотів перевезти крам до міста.

Та годин через дві до нас у фанзу прибіг переляканий хазяїн і повідомив:

— Сюди їде сам амбань. Він, либонь, якось довідався про приїзд російських купців'з крамом і хоче подивитись його. От лихо!

— Ти не кажи про крам у другій фанзі, — попрохав я. — Нехай він побачить тільки той, що розкладений тут.

Наші верблюди, на щастя, були не на заїжджому дворі, а паслись в степу під наглядом хлопчаків. За їх кількістю амбань міг би, звичайно, зробити висновок про велику партію, зажадав би показати увесь крам, і скільки б він не захотів взяти собі дешево або безплатно, я б нічого не міг зробити.

Трохи згодом у ворота заїжджого двору в'їхали два верхових солдати, за ними парадні носилки у вигляді будки на довгих палицях, яку несли чотири чоловіки, і ще двоє вершників, слідом за якими насунули всі жителі селища — чоловіки, жінки та діти. З будки виліз амбань — огрядний китаєць середніх літ у парадному халаті і курмі з вишитим на ній фантастичним тигром, в чорному капелюсі з синьою кулькою відповідно до його рангу начальника повітового міста. Хазяїн зустрів його глибоким поклоном. Ми стояли коло дверей фанзи і теж вклонились.

Амбань зайшов у фанзу, де вже було приготовлене крісло, в яке він і сів; його Супроводив один з вершників, що був, мабуть, секретарем, бо він приніс сувій паперу, пензель і пляшечку з тушшю. В фанзу зайшов також хазяїн і зупинився біля дверей, які знадвору заслонили собою солдати, носильники і натовп цікавих, так що стало майже темно — в фанзі вікна не було. Почався допит:

— Хто ви такі і чого сюди приїхали?

Я подав наші китайські паспорти і заявив:

— Ми торгували в Урумчі і Гучені і продали там майже весь крам. Залишки привезли сюди, щоб збути їх і їхати по монгольських кочівлях закуповувати сировину.

— Чим ви приїхали? Де ваші тварини?

— Ми привезли крам на китайському возі з Гучена, а наші двоє коней тут надворі.

— Чи ж правда це? — звернувся амбань до хазяїна.

— Чистісінька правда, далоє (вельможний пан), вони приїхали вчора ввечері, а віз сьогодні вранці поїхав назад.

— Чому ви не приїхали до міста, а розташувались з крамом тут, в селищі?

— Ми думали, що продамо частину тут, а решту привеземо до міста.

— Хто купить тут дорогий російський крам? Може, 10–20 ліктів куплять, а в місті ви можете продати все. А покажіть-но, що у вас є!

Ми почали підносити амбаню по одному сувою всіх сортів тканин. Він мацав і оглядав кожний, питаючи, скільки аршинів в кожному сувої і яка ціна, вважав, що ми занадто дорого хочемо, що крам абиякий.

— Нехай буде так, я допоможу вам розторгуватись тут, — заявив амбань нарешті. — Відкладіть мені по два сувої кожного сорту. За привіз краму до міста треба заплатити 10 % його вартості і ще 10 % ви повинні спустити мені.

Амбань сів у крісло.

— Підрахуй, скільки треба заплатити зі знижкою на 20 %, — сказав він секретареві.

Той почав записувати. Я приносив по два сувої кожного сорту і говорив, скільки в кожному аршинів і яка ціна. Загалом він вибрав 12 сортів тканин, що становило 24 сувої — половину в'юка верблюда, причому дешевші сорти бракував. Із знижкою на 20 % секретар нарахував 400 китайських лан (тобто унцій срібла), або на наші гроші трохи більше 800 карбованців.

— Гроші я пришлю завтра вранці, а крам візьму з собою, — заявив амбань, підвівся з крісла і велично повільною ходою вийшов з фанзй. Секретар сказав солдатам:-Забирайте крам, вибраний амбанем.

У солдатів знайшлись мішки і мотузки, і вони швидко склали три легких в'юки по два мішки з крамом в кожному і перекинули їх через сідла коней. Амбань, стоячи біля носилок, прослідив за цим, розмовляючи з хазяїном, потім сів у будку. Носильники підняли її на плечі, і процесія попереднім порядком виїхала з двору. Цікаві ще залишились і жваво обговорювали подію, розпитуючи хазяїна про нас.

Лобсин у фанзі півголосом висловлював своє обурення свавіллям амбаня, а я заспокоював його тим, що ми ще дешево відбулися.

— А що як цей шахрай та не пришле грошей?

— Я думаю, що пришле, побоїться скривдити російських купців, які через консула можуть поскаржитись генерал-губернаторові в Урумчі.

Надвечір приїхав з чотирма ішаками китаєць, з яким ми сторгувались. Він вже знав про відвідини амбаня і здається мені, сам повідомив його по секрету про приїзд, російських купців з крамом, щоб мати в нього добру репутацію, тобто не терпіти від різних причіпок цього здирника. Частину відібраного ним раніше краму забрав амбань, але він погодився купити все, що залишилось, з невеликою знижкою. Присмерком він поїхав, навантаживши своїх ішаків, і сповістив мені на вухо, що коли стемніє, провезе крам до міста, давши хабара вартовим на воротях, який, звичайно, менший від мита, що стягується вдень, коли біля воріт чергуй китайський чиновник.

До ночі повернулись з пасовища наші хлопчаки з. верблюдами, і після тривожного дня ми спокійно повечеряли пельменями з підливою китайського чорного гострого соусу, що готується з сойових бобів.

Вранці амбань прислав з своїм секретарем гроші, але не срібло, а папірці. В той час в Китаї державних паперових грошей не було, але в багатьох містах великі торгові фірми і банки випускали самі паперові гроші, які ходили тільки в даному місті і найближчих околицях; нерідко серед них траплялись фальшиві. Лобсин був обурений, але я поставився спокійно до цього вчинку здирника, бо був майже впевнений, що він нічого не пришле.

Паперові гроші треба було витратити в місті. У нас