Читати книгу - "На Зеландію!"

На кредитці було достатньо коштів, щоб купити квиток, проте мене аж викручувало від злості через те, що через якусь дурнувату гаянку доведеться переплачувати цілих п’ятсот баксів. Хоча діватись не було куди. Надалі білети тільки дорожчатимуть.

Насупивши брови, перейшов на сторінку оплати і взявся вводити дані платіжної картки: прізвище, ім’я, номер, термін дії і CVN-код. По тому на мить затамував подих. Воно так завжди, аж серце стає, коли усвідомлюєш, що за секунду світова Мережа висмокче з твоєї кредитки кількадесят сотень баксів і пошпурить їх у невідомому напрямку.

Зрештою клацнув по кнопці «Purchase».

Невдовзі на екрані заблимало заспокійливе «Your payment is confirmed[45]». Від серця відлягло. Через кілька секунд на мій e-mail надійшли два листи: підтвердження про успішний платіж через Інтернет і електронний квиток з датами рейсів і кодом бронювання ZMO6RT.

…Виходячи з книгарні «Є», я несподівано усвідомив, що тільки-но спалив за собою останній міст. Відтепер вороття назад реально немає.

* * *

Діаспору відшукав з першого разу. Ввів у «Google» фразу «українці Нової Зеландії», і одним з перших результатів, виданих пошуковим сервером, виявилось посилання на сайт Об’єднання українців Нової Зеландії (www.nzukrainians.org).

Сайт був простим, але змістовним і, якщо можна так сказати, доглянутим. На першій сторінці мене зустрічала фотографія усміхненого сімейства новозеландських українців. Усі до одного у вишиванках. Далі йшло привітання і смуга новин про діяльність Об’єднання.

Я прочитав вітальне слово, написане українською і дубльоване англійською, поблукав сайтом і скоро втямив, що в Об’єднанні всім заправляє симпатична синьоока білявка Наталя Пошивайло-Таулер. Її ім’ям були підписані більшість статей, вона відповідала на запитання, залишені відвідувачами на форумі сайту. Дивлячись на фото Наталі, чомусь подумав, що ми легко знайдемо спільну мову.

На форумі (www.nzukrainians.org/webapps/site/82049/168071/chat/forum.html) надибав кілька тем, що стосувалися конкурсу «Win a Ukrainian Wife». Було приємно усвідомити, що не лише Притула з Кідруком переймаються через ту капость. Причому в обговоренні траплялися повідомлення не тільки з України, а й з Канади і Зеландії. Побіжно проглянувши теми, дізнався, що Наталя Пошивайло вже надсилала скаргу в Broadcasting Standards Authority. За тиждень перед тим у BSA надійшов офіційний протест від пана Адомайтіса, посла України, і ще один лист від представника Конгресу українців Канади.[46] Керівництво «The ROCK FM» було змушене реагувати, однак усе, що вони зробили, – це поміняли формулювання. За два чи три тижні до завершення конкурс перейменували з «Виграй дружину з України» на «Виграй незабутню подорож до України». Формально проблему розв’язали, проте суть розіграшу анітрохи не помінялася.

Я вперше почув про те, що назва конкурсу змінилася. Це стало для мене відкриттям. І тоді в голові зринула цікава ідея: пошукати інформацію про розіграш, Ґреґа та радіостанцію через новозеландський «Google» (www.google.com.nz). Річ у тім, що, запускаючи пошук в Україні (через www.google.com чи www.google.com.ua), ви автоматично даєте команду для «Google» у першу чергу передивлятися українські (або російські) сайти, навіть якщо ключове слово було англійським.

На початку березня українські ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що Ґреґ Морґан нібито відмовився їхати в Україну. Підтвердження на англомовних ресурсах я не знайшов, тому повідомлення вважав підозрілим. Уже тоді припускав, що ініціаторами цих чуток стали організатори конкурсу. Вони запустили побрехеньку, щоб уникнути агресивної (але цілком адекватної) реакції українських чоловіків на появу товариша Морґана. Сумнівно, що рейтинг «The ROCK FM» піднявся б, якби хлопця, якого відправили на гульки в Україну, привезли назад у дерев’яному ящику, білих капцях і з унітазом на голові.

Саме через www.google.com.nz я довідався, що Ґреґ таки прилітав до України. Тільки замість Києва він відвідав Запоріжжя (летів через Донецьк). Чувак відпочив, порозважався і спокійно звалив назад до своїх кіз, овець і кислих виноградників. Проте цим справа не обмежилась. У себе вдома доблесний фермер дав інтерв’ю для газети «New Zealand Herald», у якому повідав, що «жінки в Україні дуже гарні, але тупі – з ними нема про що говорити», а коли журналіст запитав про чоловіків, розумашка Ґреґ чвакнув: «Жодної конкуренції – одні пиятики та алкоголіки». У той момент я забув про все на світі і хотів одного: зробити з тим вискочкою те, що Сергій Притула планував зобразити на наших плакатах…

У розділі «Контакти» сайту nzukrainians.org містилася форма, через яку можна було написати лист Об’єднанню українців і залишити власні координати для зворотного зв’язку. Я здогадувався, що мій лист, швидше за все, читатиме Наталя Пошивайло, та все ж на перших порах вирішив не звертатись ні до кого персонально.

Все ще перебуваючи під враженням статті з «New Zealand Herald», настрочив такого листа:

Добрий день!

Мене звати Макс Кідрук. Я український письменник і мандрівник. Пишу Вам через той дурнуватий конкурс «Win a Ukrainian Wife». Я слідкував за всіма перипетіями, що супроводжували це паскудство, і дуже радий, що завдяки втручанню посла України в Австралії та Новій Зеландії, а також завдяки Вашій активності новозеландці поміняли формулювання. Проте неприємні висловлювання Ґреґа Морґана, переможця, лишилися (зокрема його заява в пресі про те, що всі українські чоловіки є алкоголіками, а жінки красиві, але не вирізняються розумом).

Протягом останніх місяців українські ЗМІ, як друковані, так і ТБ, часто згадували про конкурс. Були статті в журналі «Корреспондент», найбільш тиражованій газеті «Факты» та інших виданнях, проте на офіційному рівні ніхто не відреагував. Серед громадськості також не було помітно хоч якої-небудь серйозної реакції. Україну на весь світ обізвали борделем, і майже всі змовчали.

Два місяці тому мій товариш, ведучий ранкового шоу «Підйом» на «Новому каналі» Сергій Притула, задумав здійснити акцію у відповідь. Метою цієї акції є не пошук дружини чи дівчини в Новій Зеландії – це було б надто банально і тупо, – а донесення до новозеландців інформації, що Україна – не бордель, причому максимально дохідливим способом, після якого, я сподіваюсь, у них щезне бажання проводити подібні конкурси. Для цього в Нову Зеландію направляється посланець, чию роль на себе узяв я, оскільки володію англійською мовою, а також маю мандрівний досвід.

Серед планів: занесення офіційного листа до NZ Broadcasting Standards Authority (знаю, що вже робилося, але, коли це зробить чувак, що пролетів задля цього 15 000 км, гадаю, ефект буде кращий); спроба потрапити на який-небудь канал чи хоча б прорватися на радіоефір і донести власну позицію; також, можливо, парад у вишиванках.

Власне, через останнє я пишу Вам цього листа. Я в жодному разі не вимагаю від Вас якихось дій. Проте, якби Ви могли б зібрати народ для