Читати книгу - "На запах м’яса"

— Та я б вдавилася, якби в мене така мати була! Кажу — забирайся!

— Куди? Може, до себе візьмеш?

— Краще пса бродячого підберу! Бо ти… Ти не людина! Тварюка огидна!

— Дай гривню, не жлобися! — Волоцюжка знов налилася агресією, пішла на Майку, палицею розмахувала.

Та пропади ти зовсім! Майка бігла до зупинки маршрутки, дратувалася: Андрієві розказати!

Вони тепер говорили… Після лазаньї в італійському ресторані до ранку не розтискали обіймів, Андрій дивився на схудлу за тиждень розлуки на пару кіло сірооку Майку, розправляв пальцями русяве її волосся, напускав на Майчине обличчя.

— Сховай свої безсоромні очі…

— Навіщо?

— Тиждень не відгукувалася…

— Я не знала, що я Рита.

— Не виправдовуйся!

— Чому… я Рита?

— Не знаю. Зазвучало. Андрій-Маргарита… Квітка. Булгаков. Королева Марго. «Фауст». Читала?

— Ні…

— Кохана Фауста. Перша спокуса, запропонована йому Мефістофелем.

— Вони… були щасливі?

— Фауст звабив набожну дівчину. Вона народила позашлюбне дитя, за те її засудили на смерть.

— Жах…

— Годі, Рито. Ми ж не в Середньовіччі… — цілує Майку в очі. — Поспи… До роботи ще є пара годин.

— Прокинуся… А тебе нема.

— Тоді чекай на СМС, — відповідає без іронії.

Так просто — жити, дихати, колупатися з тими сертифікатами, битися над іспанською, тихцем класти в кишеню викладача черговий хабар, не помічати холодного Русьчиного погляду, бо знати — усе те околиці головної події дня: мобільний маякне — СМС… «Сьогодні до Славка. Чекатимеш, Рито?»

Славко — хірург. Дужий чолов’яга під сороковник із сильними руками. У вільний час малює чудернацькі натюрморти в майстерні на Ярославовому Валу, збирає там таких же затятих, як сам, прихильників лівої ідеї і Троцького, полюбляє міцні напої, тверезі розмови й дружину Богданку, що вона ходить у чорному.

— Чому ви увесь час мовчите? — питає Майку, коли вони з Андрієм приїжджають на дружні зібрання, де іноді суперечки про реальні перспективи соціальних змін у планетарному масштабі переростають у непримиренні інтелектуальні битви. — Не маєте думки?

— Хочу зрозуміти спочатку… — відповідає Майка. — …Що є головним. У чому м’ясо.

— Головне те, за що ви ладні померти! — стверджує Славко. — Ви б померли за можливість мати… «мерседес»?.. Чи за те, щоби власним тілом перекрити наркотрафік з Афганістану? Чи за те, щоби повесні бурульки не вбивали перехожих?..

Майка тихцем косує на Андрія — хіба вона винна, що всі вигоди й біди світу для неї тьмяніють у порівнянні з тим одним, за кого вона ладна… померти?

Іноді в майстерні Славка з’являється Руслана. Збуджено торочить про мілітаризацію праці й невідворотне насилля над мирним населенням під час громадянської війни. Майка не розуміє, Майці просто страшно, та поряд Андрій — і вона заспокоюється, намагається відволікти войовничу Вирву…

— Як твоя іспанська?

— Знову не ночуватимеш, — відсторонено констатує та.

— Ну… Як вийде…

Усе відбувається спонтанно й непередбачувано, та Майку не бентежить Андрієве світосприйняття: шлюб — фігня, кохання — союз вільних, претензії руйнують почуття, а гроші — то тільки засіб забезпечення відповідного рівня свободи, яку бажано витрачати на творення й пізнання, ніяк не на смертні гріхи… Зустрічалися на світанку до роботи, щоби хоч годину поніжитися в обіймах одне одного, чи надвечір, щоби розкошувати всю ніч. У вихідні Майка залишалася в Андрія на два дні, старанно повторювала завдання з іспанської, він підказував, підправляв вимову, бо знав не тільки англійську…

На початку листопада пили червоне терпке вино на низькій канапі. Андрій поклав Майці на коліна згорток.

— Що це? — усміхнулася.

— Подарунок. Сьогодні — рівно два місяці з часу нашої першої зустрічі у Славка…

Майка знітилася: от дурепа! І не згадала. І подарунка не має ніякого.

Зняла обгортку — книга.

— «Фауст» у перекладі Пастернака, — пояснив Андрій зі значенням.

— Про Маргариту?

— І про неї…

Майка згадала про несправедливо скривджену бідаху Маргариту за два тижні, у середині листопада. Холодно стало — вогкий сніг навалився на Київ, зледеніли шляхи, перехожих на вулицях поменшало.

Майка бігла до офісу, тривожилася: низ живота болить якось дивно. Паморочиться. Заскочила в аптеку, купила «Но-шпу» і тест на вагітність — до сумки вкинула і забула: відпахала в «Гібралтарі», де вже точилися розмови про новорічні сюрпризи і премії, відбарабанила пані Пілар про Мадрид і Сарагосу, помчала на кафедру, де зголоднілий науковий керівник очікував на чергове фінансове вливання. Віддала майже всю зарплатню — лишила собі тисячу. На два тижні вистачить на проїзд і бутери. Втомилася до смерті. Притяглася до гуртожитку, тільки впасти й відрубатися, та живіт пульсував. Знайшла тест і пігулки. «Но-шпу» заковтнула, з тестом до туалету попхалася.

До кімнати повернулася — ні жива ні мертва.

— Що з тобою? — спитала Руслана, побачивши у дверях бліду, розгублену Майку.

— Русь… Я вагітна, — прошепотіла ошелешена Майка.

— Андрій знає? — спитала Руслана, витримавши чималу паузу.

— Ні…

— І не кажи. Зроби аборт по-тихому і — прошу! — якось уже дбай про себе надалі!

— Дурня! Що ти кажеш? Я… Я ще не вірю, що в мене дитина буде, а ти вже — аборт! Чому Андрієві не казати?

— Андрій не хоче дітей.

— Ти звідки знаєш?

— А ти й досі його не зрозуміла?

— Не знаю, — геть розгубилася Майка. — Може, просто зателефонувати й запитати…

— Навіщо тобі ті розчарування?

— Та припини!

— Ми якось з Андрієм говорили… Про дітей.

— Коли це? А я де була? — Майка підозріло зиркнула на чорнявку.

— А тебе ще не було… поряд з Андрієм! Не намалювалася!

— І що він…

— Андрій… Він же особливий. «Якщо чоловік і жінка планують мати дитину разом, то й відповідальні за неї обоє, — сказав. — А якщо жінка чоловіка про те не питає, а просто ставить перед фактом — я вагітна, то це її власне рішення й вона має одноосібно нести за нього відповідальність».

— Так то ж до мене було, Русько! — зухвало вигукнула Майка. — Невже сама не бачиш? Андрій мене любить! І дитину від мене хоче!

— Помиляєшся, Гілка, — відказала Руслана холодно. — Проте…