Читати книгу - "Том 11"

виключити скілька дуже вдатних жестів, оригінальних сценічних tours 1 і проникаючих в душу інтонацій, то можна сказати, що гра його в сій трагедії світить, та не гріє. Багров зробив з Феодора такого вже слабоумного, що йому одна дорога — в Творки, а не в драму. Врешті, й сама п’єса мені не сподобалась, старомодна і важка (9 одмін! І монологи, монологи...), і якось нічим не вражає. Буда ще я на двох концертах: Сливин-ського і Єсипової, обоє чудово грають, але Єсипова краще: тонка, інтелігентна, розмаїта і повна чуття гра. Як де почуєш, що Єсипова дає концерт,— конечне йди слухать, бо таки варто. Ходила теж на деякі четверги в Літер[атурне] общ[ество], на одному, як тобі вже відомо, сама читала. Один четвер уряджувала мама і читала там про 'свою чигиринську подоріж; кажуть, вечір був дуже удачний, та я на ньому пе була, бо саме пішла на Муне-Сюллі.

Був недавно Людіп вечір, з досить случайпою і для самої ініціаторки лосподіпапою програмою, однак все ж пройшов нічого собі. На тому вечорі Стар[ицький] читав «Дякову помсту» М. Ф. Левицького, і публіка пе заспокоїлась, поки пе визвали самого «автора» на естраду; мусив вийти, хоч мало не вмер од смущения (недаром він Модест та ще й син Модести Модестовни).

Тепер в Києві і другий Левицький (Левитський М. В.), але я його ще дуже мало бачила, на вулиці на одну хвилину, казав, що прийде до нас. Dr Лев[ицький] хутко виїздить (позавтрьому), око його вже починає приходити в норму, а намучився він, бідний, з ним немало. Сестра пані Лев[ицької] Віра поїхала у Умань телеграфісткою, я її рекомендувала нашим. A propos, тетенька Саша недавно об’явилась в Одесі у гостях в Мал[аньи] Фом[и-ничны]. Про се сказала нам панна Клименко, що верталася звідти і була проїздом у пас. Се т[ьотя] Саша так собі «подхватилась и зашумела» зовсім несподівано (може, й для самої себе), бо недавно писала і нічого не згадувала про збори в дорогу. Та се вона добре робить, я сей її звичай люблю. Паша і Тося все міняють свої плани; оце хочу запитати Тосю, на чому вони стали врешті. Хотять продати Луци — жаль, по-моєму, та хто його зна, може, інакше не можна.

Кінчаю вже «книгу», бо спать пора, та й довга вона, тобі, може, й ніколи читать таких книг. В один час із нею посилаю тобі завтра свою статтю «Два направлення в нов[ейшей] итальянской литературе» і три твоїх переклади з К[обилянської]. Переклади затримала мама, бо нікому, навіть мені, не хтіла дать переписувать, а сама вона завжди не хутко збирається. Мій же реферат запізнився через те Літерат[урне] общ[ество], бодай його! Довго розказувать, як іменно було, і не варт, а тільки факт той, що давно скінчена робота валялась бездаремне по всяких конторках, а я думала, що вона друкується.

Тепер я роздумала давати статтю до «Вестн[ика] Ев-р[опы]», там вона навряд чи «ко двору», дай її через Сла-винського в «Жизиь», мама запевняє, що Сл[авинський] дуже запрошував, бувши тут, мене і маму писать в «Жизни», коли так, то нехай зважить, чи ся робота годиться туди; коли годиться, то я б хотіла якнайшвидше знати рішенець редакції (мені багато залежить, щоб се було швидше). Якщо робота буде прийнята, то скажи Слав[инському], що я не хотіла б друкувати її gratis, але ціну їй, прошу його, нехай він сам визначить, бо я їх звичаїв не знаю. Нарешті, якби ти побачила, що він не має охоти зайнятись моєю роботою, то не нав’язуй йому її, а вже, будь ласка, однеси чи й одішли сама в «Жизнь» чи там куди інде, порадившись з добрими людьми або з власним розмислом. Спитай тільки Слав[инсько-го], як умовлятись про гонорар. Я, нарешті, не думаю, щоб він так-таки рішуче не мав охоти помогти мені в сім ділі, бо я і тепер, як було перше і як буде завжди, рада йому помагати, в чім тільки можу (се можеш йому навіть сказать, коли прийдеться до слова). Чому ти не спитала його, як думає він з коректурою перекладів з Гейне? Чи маю я тримати її, чи він доручає лисам? «Атта Троля» я, у всякім разі, корегуватиму сама. Слід би зважити так чи інакше сю справу, бо видання, либонь, хутко почнеться.

Вибачай, що завдаю тобі клопоту. Та в редакцію посилати з провінції від невідомого автора — марний клопіт, а Слав[инського] адреси я не знаю. Ти можеш списатись з ним, коли ходить ніколи.

Бувай здорова, Лілея моя! А скоріш до побачення, бо, либонь, через місяць побачимось. Ти там не сумуй, час хутко пробіжить. Не сердься, що рідко пишу, далебі, тут злої волі нема, се навіть не лінощі. Одкриток я взагалі не пишу, а на «книги» не завжди є час і сила. Однак писатиму ще за сей місяць. Ти ж, моя Лілея лілейная, не хили головки на чужині, а держи її стрімко і гордо, як годиться лілеям огнистим.

Цілую тебе дуже міцно.

Хом’яковій поклон і знайомим.

Твоя Леся

88. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ

11, 12 грудня 1899 р. Київ 29. XI

Бідненька моя товстенька Лідочко!

Отже я таки зібралась писати тобі, невважаючи на те, що хочу спать (я тепер завжди хочу спать цілий день і тільки ввечері вертається мені енергія), і що перебивають кожну мить, і що з Дорою от-от заніматься треба, але я таки хоч почну тепер, та, може, дасть біг увечері скінчити. Рада, певне, писала тобі, що я була увесь цей час дуже зайнята, і се правда, остатній тиждень я була так зайнята, що наближалась до Ваииного ідеалу («человек, который работает»), хоч, звичайно, його не досягла, бо я все-таки вмивалась, чесалась, пе сиділа в пальто, а надівала плаття, говорила часом з людьми і їла не з книжкою, а з хлібом. Але все ж роботи було чимало, треба було зложити одну conference ргіѵёе !, і не стільки прийшлось писать, скільки читать всяких пре-скучних речей. Та ще у мене звичай серйозно братись до роботи in der zwolften Stunde, т[о] є[сть] коли вже не можна далі ждати. На сей раз хочу змінити свій звичай, через півтора тижні (9 дек[абря]) маю знов conference, тільки не privee, a publique124, в Літературному] общ[єстві], про буковинських белетристів, так от почну писать завтра, щоб писать не «форсированим маршем», а