BooksUkraine.com » Гумор » Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка] 📚 - Українською

Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"

194
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]" автора Джером Клапка Джером. Жанр книги: Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 84
Перейти на сторінку:
вода. Єдине, що нам лишалося, — це сидіти й чекати, поки хтось нагодиться й побачить нас.

Погода була не така, щоб дуже вабити людей на річку, і минуло годин зо три, поки нарешті з'явився хтось. То був старий рибалка. Він на превелику силу стяг нас із обмілини, і ми якнайганебнішим чином вернулись до пристані на буксирі.

Дорого обійшлось нам те плавання: могорич рятівникові й плата за поламані весла та за чотири з половиною години користування човном поглинули наші кишенькові гроші за багато тижнів уперед. Зате ми здобули досвід, а недарма- ж кажуть, що за досвід ніяких грошей не шкода.

Розділ шістнадцятий

Редінг. На буксирі в парового катера. Обурлива поведінка малих човнів. Як вони заважають паровим катерам. Джордж і Гарріс знов ухиляються від роботи. Досить банальна історія. Стрітлі і Горінг.

До Редінга ми підпливли годині об одинадцятій. Темза там брудна й нецікава. В околицях Редінга надовго затримуватись не хочеться. Саме місто дуже старовинне, засноване ще в повиті млою часи короля Етельреда[19], коли датчани висадились із бойових човнів у затоці Кеннет і, ставши табором біля Редінга, плюндрували весь Уессекс. Тут-таки Етельред і його брат Альфред зітнулися з ними в бою й перемогли їх. Під час того бою Етельред молився, а Альфред бився.

Пізніше Редінг, видно, вважався підходящим місцем, куди можна було втікати, коли в Лондоні ставало непереливки. До Редінга звичайно давав драпака парламент, коли у Вестмінстері з’являлась чума; а 1625 року за парламентом подалось і правосуддя, і всі суди відбувались у Редінгу. Мабуть, лондонцям таки варто було час від часу перетерпіти невеличку чуму, щоб спекатись відразу і законників, і парламенту.

Коли парламент воював із королем [20], Редінг облягало військо графа Ессекса, а через чверть сторіччя принц Оранський розгромив там короля Якова.

В Редінгу похований Генріх І — у бенедиктинському монастирі, який він сам і заснував і руїни якого можна побачити ще й тепер. У тому самому монастирі великий Джон Гонт [21] вінчався з леді Бланш.

Біля Редінзького шлюзу нас наздогнав паровий катер, що належав одним моїм знайомим. Вони взяли нас на буксир, і так ми допливли майже до Стрітлі. Як гарно пливти на буксирі в парового катера! По-моєму, куди приємніше, ніж гребти. А було б іще краще, якби не безліч отих паскудних човнів, що раз по раз траплялись на дорозі в катера, і він мусив тоді стишувати хід і зупинятись. Страшенно неприємна звичка в отих веслярів — теліпатись на дорозі в кожного парового катера. Слід би заборонити таке неподобство.

А до того ж вони ще й такі нахабні! Доводиться свистіти, поки у вас ледь казан не лусне, щоб вони нарешті зволили взятись за весла й звернути вам з дороги. Якби моя влада, я б час від часу топив човен чи два, просто задля науки.

Трохи далі за Редінгом Темза знов стає дуже гарна. Біля Тайлгерста її трохи псує залізниця, але від Меплдарема до Стряглі вона розкішна. Трохи вище Меплдаремського шлюзу стоїть Гардвік-Гаус, де Карл І грав у кулі. Околиці Пенгборна, де є прегарний заїздик «Лебідь», напевне, знайомі постійним відвідувачам художніх виставок не гірше, ніж тамтешнім жителям.

Перед гротом ми відв’язались від катера, і Гарріс почав доводити, що тепер моя черга веслувати. Це здалось мені вкрай нелогічним. Адже зранку ми домовилися, що я допроваджу човен три милі за Редінг, а тепер ми вже були аж десять миль за Редінгом! Звісно, гребти була їхня черга.

Та я ніяк не міг переконати Джорджа й Гарріса, що вони помиляються, а тому, щоб не сперечатись марно, взявся за весла. Я гріб усього з хвилину, коли раптом

Джордж побачив на воді щось чорне. Ми підгребли до нього, Джордж перехилився через борт і вхопив ту річ. А тоді зойкнув, відсмикнув руку й зблід як крейда.

То була мертва жінка. Вона легенько погойдувалась на воді, і обличчя її було лагідне й спокійне. Воно не було вродливе, бо передчасно зістаріло, схудло, змарніло; і все ж, незважаючи на печать убозтва й тяжкого життя, то було миле, приємне обличчя, і на ньому був вираз безмежного спокою, який можна часом бачити на обличчях хворих людей, коли в них утихне біль.

На щастя для нас, — бо тинятись по слідчих та по судах ми не мали ані найменшої охоти, — якісь люди ще раніш побачили її з берега, і ми передали тіло тим людям.

Згодом нам розповіли історію тієї жінки. Звичайно, це була стара, як світ, банальна трагедія. Вона покохала, і її одурено, чи то вона сама себе одурила. Так чи так, вона згрішила — з багатьма таке трапляється, — і родина та знайомі в праведному обуренні зачинили перед нею двері.

Змушена сама боротися проти лихої долі, з каменюкою ганьби на шиї, вона падала дедалі нижче й нижче. Якийсь час вона утримувала себе й дитину за дванадцять шилінгів на тиждень, які добувала тяжкою працею по дванадцять годин денно: шість шилінгів платила за утримання дитини, а рештою намагалась утримати власну душу в тілі.

Але шість шилінгів на тиждень не прив’яжуть душі до тіла дуже міцно. Коли між ними є тільки такий слабенький зв’язок, вони зовсім легко можуть роз’єднатись; і ось одного дня, мабуть, уся мука, вся похмура безнадія її життя постала перед її зором виразніш, ніж звичайно, і глумлива примара налякала її. Вона востаннє звернулась по допомогу до друзів, але голос нещасної грішниці не зміг пробитися крізь крижану стіну їхньої респектабельності. Тоді вона востаннє сходила побачити свою дитину, обняла її й поцілувала нерадісно, зморено, не виявляючи ніяких особливих почуттів. Тицьнула їй коробку дешевеньких цукерок і пішла; а тоді за останні кілька шилінгів купила квиток і приїхала до Горінга.

Видно, з лісами, перелісками та пишними зеленими луками навколо Горінга були пов'язані найгіркіші спогади в її житті. Але жінки чомусь люблять пригортати до серця ніж, що вразив їх, та й, можливо, до гіркоти були домішані й сонячні згадки про щасливі години, проведені на цих водах, затінених віттям великих дерев, що так низько схиляється над ними.

Цілий день ходила вона в лісі понад берегом, а потім, коли настав вечір і сірі присмерки розгорнули над водами темні шати, вона простягла руки до безмовної річки, що знала її горе і її радощі. І стара річка прийняла її в свої ласкаві обійми, і поклала її змучену голову

1 ... 46 47 48 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"