Читати книгу - "Трагедії"

Сповитому, давала я цю грудь свою!..

Дарма трудилась, у трудах звела себе...

Ще поки можна, пригорнись до матінки,

Вона ж тебе зродила; шию ручками

Обвивши, наостанку поцілуй її!..

770] О нелюди-ахейці, лютих мук творці!

За що дитя невинне вбить надумали?

О Тіндарідо! Ти - не донька Зевсова,

О ні! Ти - вихованка багатьох батьків:

Помстителя сліпого, і Завидника,

І Вбивці, й Скону - всього зла, яке лишень

Земля годує... Ні! Не Зевса донька ти,

Стількох ахейців і троянців пагубо!

Щоб ти пропала! Через блиск очей твоїх

Поля фрігійські славні почорніли всі!..

780] Беріть, як вам це любо, в прірву кидайте

Дитям моїм живіться!.. Це боги нам шлють

Загибель... Все одно життя не виборю

Своєму сину... А тоді й мене жбурніть

На корабель - хай їду, без дитини вже,

На торжества весільні через хлань морську!

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Скількох ти, нещаслива Троє, втратила

Через одну лиш жінку й нечестивий шлюб!

ТАЛФІБІЙ

Ой, не час тобі, хлопче, не час до грудей

Материнських тулитись - піднятись пора

790] Нам на батьківську вежу, аж ген до зубців:

Там і душу - так рішено - видихнеш ти.

(До слуг ).

Та беріть же дитину! Звіщать ось таке [223]

Мав би хтось твердосердіший: легше йому,

Безсоромному, будь-якій справі служить,

Ніж мені, в кого інші засади.

Талфібій відходить разом із слугами, що несуть Астіанакта;

Андромаха від'їжджає на колісниці.

ГЕКАБА

Бідний сину нещасного сина мого!

Ти не житимеш!.. О, яка кривда гірка

Твоїй неньці й мені! Що могли б ми зробить,

Безталанний, для тебе?.. Хіба що б'ємо

800] Себе в груди та в скроні, й тільки на це

Ще спроможні ми... Трої нема вже, нема...

А тепер - і тебе... Де ж то горе таке,

Що на нас ще не впало і нам не дає

Зазирнути в безодню нещастя?..

СТАСИМ ДРУГИЙ

ХОР

Строфа І

Омитої морем навкруг

Землі, годувальниці бджіл, -

Саламіна - володарю, о Теламоне,

Острова, що до священних

Схилів близький; там уперше

810] Сизу оливкову гілку явила Афіна -

Неба вінець, її міста блискучого

Славну оздобу.

З луконосцем ти, сином Алкмени, прийшов,

З ним рівняючись мужністю,

Щоб Іліон, Іліон наш повергнути в прах, -

Ти, хто в цей край ще давніше прибув із Еллади.

Антистрофа І

Із цвітом Еллади Геракл,

Що в гнів через коней упав,

До швидкоплинних вод Сімоента

820] Судна пригнав морехідні;

Стріли дістав з них і лук, що ніколи не хибив -

Лаомедонтову смерть. І споруджені

Фебом твердині,

Багряніючи, впали. Троянські поля

Стали пусткою голою.

Двічі, у приступах двох кровожерливий спис

Вежі дарданські валив і рівняв із землею. [224]

Строфа II

Дарма ти, Лаомедонта сину,

830] 3 келихом золотосяйним

Мов не ступаєш - пливеш,

Зевсу підносячи вина,

Найсолодшій службі радий:

В полум'ї гине земля твоя батьківська,

Схлипує берег морський -

Як часом птах над гніздом

Кличе пташат розпачливо,

Так і тут: хто кличе жінку,

Хто - дітей, хто - неньку сиву.

840] Ні купалень твоїх рясноросих,

Ні бігових доріжок -

Пішло все прахом! Лиш ти цвітеш,

Ніжнолиций, при Зевсі престольному,

А Пріамову землю спустошив

Еллін-списоборець.

Антистрофа II

Колись ти, Еросе, з волі безсмертних

Гостем дарданців бувавши,

Величі Трої додав -

Нас поріднив із богами.

850] Та про Зевса я помовчу -

З сорому... Нині ж Зорі яснокрилої

Сяйво - розрада людей -

Землі страшну долю зрить,

Чує важке падіння веж.

Хоч відсіль, із того краю,

Мужа - красеня-троянця -

Повезла собі Рожевокрила

Повозом злотокутим

До спалень, зорями всіяних -

860] На велику надію вітчизні всій,

Та любов небожителів нині

Згаснула для Трої

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

У супроводі воїнів на сцену входить Менелай.

МЕНЕЛАЙ

О сонцесяйна днино, що до рук моїх

Мою жону ти віддаси, облудницю -

Єлену! Ось я, Менелай, прибув сюди

З ахейським військом, у трудах натомлений.

Та я на Трою не заради жінки йшов, [225]

Як то гадають, - гостя віроломного,

Що звів мені дружину, я скарать хотів.

870] Хвала богам, крадій той поплатився вже,

Упала й Троя під списами еллінів.

Ото прийшов я врешті по лаконянку -

Не дуже то приємно на ім'я назвать

Колишню жінку - разом з полонянками,

Що взяті в Трої, тут десь у шатрі вона.

Всі ті, хто списом у боях вернув її,

Веліли, щоб я підлу чи на місці вбив,

А чи одправив, як не вб'ю, до Аргосу.

Отож Єлену в Трої не каратиму -

880] Нехай судном на землю нашу еллінську

її доставлять. Щойно там убить велю -

У жертву друзям, що лягли в краю чужім.

Ідіть же, слуги, і з намету виведіть

Негідницю, вхопивши за сплямовану

Кровопролиттям гриву. Хай вітрець подме

Попутній - ми в Елладу з нею рушимо.

ГЕКАБА

(звівши до неба руки)

О ти, хто держиш землю й маєш трон на ній,

Незрозумілий Зевсе, хто б ти там не був -

Природи необхідність, а чи ум людський -

890] Тебе шаную: хоч твій шлях - невидимий,

Ти справедливо правиш смертних долею.

МЕНЕЛАЙ

Ти так незвично до богів звертаєшся?..

ГЕКАБА

Похвально, Менелаю, що ти жінку вб'єш.

Гляди, щоб лиш любов'ю не взяла тебе:

До себе вічі всіх мужів приковує,

Міста руйнує, житла палить, звабниця.

Це я і ти посвідчиш, як і жертви всі.

Слуги виводять із намету Єлену.

ЄЛЕНА

Початок, Менелаю, нажахав мене,

Й не марно: впали слуги й з твого розказу

900] Насильно із намету потягли мене.

Хоч ти, як бачу, геть жону зненавидів,

Але спитати хочу, як там елліни

Рішили повестися із життям моїм?

МЕНЕЛАЙ

А що рішати? Військо віддало тебе

Мені, хто має вбити свою кривдницю. [226]

ЄЛЕНА

А можна мовить слово й довести усім,

Що, коли вмру я, то - несправедливо вмру?

МЕНЕЛАЙ

Не мудрувати я прийшов, а вбить тебе.

ГЕКАБА

Хай мовить, Менелаю. Не вмирати ж їй,

910] Не висловившись. Потім і мені дозволь

Одповісти їй. Як вона нашкодила

Троянцям, ти не знаєш. Скажу коротко

Про все - і кари не мине злочинниця.

МЕНЕЛАЙ

Даремна трата часу. Та нехай вже там

Говорить. Щоб лиш знала: я цю поступку

Не їй роблю - тобі я ласку виявив.

ЄЛЕНА

Чи добре, чи погано говоритиму, -

Як ворога, ти, певно, й не послухаєш.

Та я, твої можливі звинувачення

920] Завбачивши, одразу ж відповім