Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Неймовірно, але цей міф виявлено в грецькій міфології аж у трьох варіантах, і кожен із них додає штрих до ведійського міфу:

а) панії, за міфом, тримають корів у печері за річкою Раса, щоб уберегти від Індри, бога-громовика й бога-дощовика. А грецькі міфи свідчать про численні «печери Пана» в горах Греції, куди заганяли худобу під час негоди, тобто щоб захистити її від дощу;

б) греки знають міф, у якому Зевсового золотого пса (Зевс — грецький бог грози і двійник Індри) викрадає людина з показовим ім’ям Pan-dareus. Саме Гермес знайшов в оселі Тантала золотого пса Пандареуса, викраденого з храму Зевса на Кріті. Зевс, як і Індра, мав собаку, якого в нього викрадають. Знаходить його саме Гермес, разом із Іріс, «посланницею богів». За первісним міфом Гермес мав пов’язуватися і з собакою Зевса, і з посланницею богів, яка знайшла викрадених корів Зевса. Проте Гермес трансформувався настільки, що не став ні собакою, ні жінкою. Навпаки, маємо деформований первісний міф про Сараму й паніїв: корови в ньому відсутні, а Гермес знаходить Зевсового пса з допомогою жінки-посланниці богів;

в) грецька міфологія засвідчує інші мотиви первісного міфу, відсутні в попередній версії. Тепер первісна ідентичність злодія зникає: у першій версії корови загнані в «печери Пана», в другій — злодієм є Пан-дареус. Проте тут Гермес, що поєднує характеристики і Сарами, і паніїв, сам — крадій. Вже змалку Гермес виявляє злодійкувату вдачу — краде худобу, за якою наглядав Аполлон. Він зайняв 50 телиць і вночі заховав у печері біля річки.

Тут усі прикметні ознаки міфу про Сараму й паніїв: викрадення божественних корів, печера-схованка на березі річки, крадіжка нічної пори тощо. Гермес (як панії) краде корів і сам же (вже як Сарама) повертає їх за велінням Зевса. Навіть без ототожнення Сарами й паніїв з їхніми грецькими родичами видно, що телиці Аполлона — корови ведійського Індри.

Таким чином, Гермес виявляє спорідненісь і з індійською, і з іранською, і з єгипетською, і з грецькою, і з римською, і з слов’янською міфологією. І тому мав для себе вдячний ґрунт у Боспорському царстві, ранньодержавному <132> утворенні на півдні України, до якого входили і грецькі, і сіндо-меотські, і іранські, і інші племена. Це підтверджують і боспорські написи, присвячені спортивним змаганням на честь Гермеса, в яких брали участь і були переможцями спортсмени з красномовними іменами — Сінд, Сіндок, Сіндей. І це — ще в ІІІ ст. до н.е.

Самбатіон, син Сакдея. У написі № 1282 на біломармуровій плиті, відновленій із 83 уламків і знайденій у Недвиговці (1869–1870 рр.). Напис датовано 525 роком боспорської ери (далі — б.е.), тобто 228 роком нової ери. Зараз — в Ермітажі (КБН, 772–773).

Ім’я Сакдей цікаве з кількох точок зору. Найперше, воно пов’язане з іменем Самбатіон, досить частим у боспорських написах. Обидва імені мають близькі родичі: батько — Сакдей і син — Самбатіон. Самбатіон утворене від Самбат і означає Самбатів, Самбатовий. Імена Смбат, Самбат, Сумбат і похідні від них прізвища й досі вжиткові у вірменів, грузинів та азербайджанців. Ім’я Самба мав син Крішни, цар Самба фігурує у вірменській легенді про трьох братів, співвідносній із літописною легендою про Кия, Щека й Хорива. Отже, і вірменська легенда дотична до легенд про заснування Києва. Самбатом називає Київ візантійський імператор й історик Х ст. Костянтин Банрянородний. Батька антського князя Хільбудія звали Самбат — про нього пише в VI cт. Прокопій Кесарійський. Українська історія знає балтійське плем’я самби, родичів ятвягів, а літописні ятвяги тотожні індійським ядавам — з них походили Крішна і його старший брат Баладева. Імена обох рясно відбиті в українських прізвищах. Українці знають прізвище Самбук.

Імен Самбатіон чимало в боспорських написах: Самбатіон, син Агафа; Самбатіон, син Горгія; Самбатіон, син…ака; Самбатіон, син Атахея; Мадой, син Самбатіона; Самбатіон, син Сірана тощо (КБН, №№ 1142, 1231, 1250, 1278, 1279, 1280, 1282). Не менш поширене й Самбіон: Самбіон, син Багея; Самбіон, син Елпідіона; Самбіон, син Тарула; Ардарак, син Самбіона; Мати…, син Самбіона; Ефросін, син Самбіона; Німфагор, син Самбіона; Радамій, син Самбіона (КБН, №№ 36, 96, 98, 633, 898, 1091, 1179, 1283). Варіантом Самбіон є Саббіон: Саббіон, син Стефана; Ескін та Архій, сини Саббіона; Сабіон, син Стефана; Сабіон, батько Аполлоніда й Перісала; Геліодора, дружина Сабіона (КБН, №№ 107, 146, 316, 408, 509, 704). З чого видно, що бос<133>порці добре знали імена Самба й Самбат.

Ім’я Сакдей, син Самбатіона датується початком ІІІ століття, тобто якраз тим часом, коли у Вірменії шириться християнство. Опір йому чинили індійські громади в Тароні (історична область Вірменії, нині — в Туреччині) під проводом верховного жерця Ардзана. Саме з Тарона походить вірменська легенда про трьох братів. Давньовірменська пам’ятка «Історія Тарона» Зеноба Глака присвячена цим подіям. Врешті-решт частина язичників-індійців прийняла християнство, а частина вирушила в чужі краї, оберігаючи предківську віру.

Характерно, що боспорські імена Самбатіон відносяться до ІІ — ІІІ ст., Самбіон — до ІІІ — ІV (тільки Самбіон, син Таврула, № 633, датується кінцем І — ІІ ст.). З чого можна вивести, що давніше — ім’я Саббіон, потім — Самбіон, за ними — Самбатіон. Загалом фіксація імен Саббіон — Самбіон — Самбатіон охоплює період з початку І до кінця ІV ст. н. е. Що збігається в часі з подіями в історичній Вірменії. Слід відзначити, що форма Саббіон — типовий пракритизм, де попередній звук уподібнився наступному, як, наприклад, в італійській мові (Александро — Алессандро, Вікторіо — Вітторіо тощо). Пракритизми в мові певної частини населення Північного Причорномор’я відзначає відомий дослідник індоаріки О.М.Трубачов.

В імені Сакдей елемент Сак — перший компонент. Але боспорські написи подають і імена, де сак і другий компонент: Госак, Далосак, Рахойсак, Фосак тощо.