Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Просимо вас, брати мої, питайте їх, де вони це все дівають. Де поросята та телята, хліб, кожушки, свитки і та сорочка послідня, що вони взяли у нещасних сиріт, а вони кажуть, що все це бідноті. Та ні, біднота теж його не бачить. Так що ваша кацапська гнила кров потече великою річкою. Аж тоді ми будем панувати на своїй Вкраїні, як не буде у нас ні кацапів, ні жидів. Геть, зрадники, з України, нема вам тут міста (місця. — Ред.). Смерть кацапам і жидам. Да здравствует самостійна незалежна Україна. Горе тому, хто станет обижать крестьян. Крестьяне, к оружию. На Черкащині отаман повстанців Голий».[281]

Гострим словом воювали і червоні. Так, у Кременчуцькій газеті «Незаможний» 7 травня 1921 року (№ 87/156) під рубрикою «Наші вороги» було вміщено статтю «Лакеї і запорожзька січ». Над нею великими літерами написано: «Знищуйте панське сміття — бандитизм!» Стаття повністю присвячена отаманові Голому. «Здається, що між лакеями — слугами ріжних паразітів і запоріжською січчю… нема нічого спільного… — писав автор О. Рудник. — А між иншим, розглядаючи цілу низку ріжних «закликів», написаних безграмотною рукою лакея з дніпрянського пароплаву Бабенко, я бачу напис: «Гайдамацька січ. Голий». Ця людина мешкає на Черкащині з десятком бувших офицерів і бандитів, грабує населення, забиває незаможніх, міліцію.

Яке ж відношення се має до запоріжської січі? Хіба тільки те, що запорожці (гайдамаки) теж різали. Але ж вони різали польських, турецьких та татарських панів, магнатів, ханів. Ну ще зрозуміло було б, коли б ця людина назвала буфет Дніпрянського пароплаву січчю: там лакей Голий, прислуговуючи панам, увічливо їм вдаваючись, одержував за свої низькі поклони гроші і почував себе досить гарно, точнісінько як запорожці в січі, але ж у цім разі буфет можливо теж було б назвати не гайдамацькою січчю, а тільки лакейською.

Тепер же Голий після кожного грабунку або вбивства тікає до лісу і на другий день, боячись бути зловленим десятихатниками, зупиняється тільки верств за тридцять, двадцять. А «січ» теж бігає за злодієм?..

Даремно лакеї пишуть своіми кривавими, смердючими руками, рядом з проклятими народом прозвищами, назву колишньоі славноі січі. Нарід се розуміє, і вам не вдасться задурить його назвою великоі Украінськоі фортеці.

Банкруцтво бандитізму.

Восени минулого року бандит Голий вів боротьбу з селянською біднотою під гаслом: «Влада Украінським селянам!» Тут він «захищав» (?!) селян загалом і йшов тільки проти «чужинців», коли ж незаможне селянство Черкащини повело з Голим рішучу боротьбу і з допомогою червоноармійців цілком знищило його банду, тоді цей злодій змінив гасло: «Влада украінським добродіям! Геть комзлидні!» Тут бандит Голий хоть і не цілком виявляє себе, але вже одверто каже про своє відношення до бідноти, він уже одверто стає на бік тільки куркулів. Він, правда, ще боіться сказати прямо: «Влада куркулям» і замінює «куркулі» «добродіями», він ще не каже, що йде проти бідноти, а веде цю боротьбу під гаслом «Геть комзлидні», але тут уже досить видно його бандитське обличчя, обличчя куркульського прислужника. Та дарма. Надія на куркулів зникла. Більш ніж півроку Голий шлявся по всіх лісах Черкащини, закликаючи «добродіів» до боротьби, а «добродіі» не озиваються. Надія на організацію великої банди з «добродіів» сама по собі зникла, зникла ідея украінськоі куркульськоі держави.

Але бандит Голий — живучий… Влада капіталістам — ось мета бандита Голого.

Ось кілько рядків з останніх «закликів до братів», котрі яскраво малюють суть бандитських думок: «…Схаменіця, що ви робіте, навіщо вам проклята «комуна» здалася… Навіщо ви піддержуєте оцю ганебну владу… Не бійтеся ніякоі другоі влади, хоть буде вона й буржуйська…»

Знищимо панських наймитів!

Рішуча боротьба бідноти, міліціі, десятихатників, на котрих він особливо жаліється в своіх «закликах», примусили бандита показать своє обличчя, і тепер перед біднотою досить яскрава картина. Називавший себе самостійником, йшовший проти чужинців, тепер одверто виказує своі мріі про панську владу, про владу закордонних панів. В боротьбі бандіт не втерпів і сказав украінській бідноті щиру правду. І хоть сказав один «отаман», а іх багато, усій бідноті видно, хто і на чию користь «працює» в бандах. Слід тільки приглянутись до любоі банди, до «отамана», і ви, безумовно, взнаєте, що «батько отаман» або пан, або панський офіцер, лакей.

Безумовно, багацько бандитів ще не скоро виявлять своє обличчя, вони ще довго будуть прозивати себе то прихильниками «селян», то прихильниками «добродіів», то захисниками Украіни, іі січі, але рано чи пізно вони теж повинні будуть піти шляхом Голого. Біднота цього не повинна ждать, а зараз, доки ще не пізно, вести рішучу боротьбу з ріжною наволоччю, з ріжними «отаманами». Сміливо, селяни, рубайте голови бандитів! — там бідноти немає, а одні лише панські прислужники, офіцери, жандарми, лакеі. О. Рудник».

Коментарі тут зайві: ворог є ворог, він намагається не просто знищити фізично, а й знеславити захисника Вітчизни…

Під впливом непу, військових успіхів Красної армії та шаленої дискредитації оборонців рідної землі повстанський рух почав занепадати. На нашій землі нас перемагали… І все ж 1921 рік ще був роком боротьби.

Племінниця отамана Марія Юхимівна Цап згадувала: «Коли дядька Трохима обложили в канівських горах за с. Хмільною, де він переховувався, його тітка Мотря і сестра Ониська (моя мати) носили йому туди їсти. Чекісти мали серед хмільнянських людей звідунів, які повідомляли про появу жінок у селі. Та й свої, хрещатицькі, стежі доносили, якщо день чи два обох не було дома. Чекісти пробували слідкувати за жінками в бінокль — куди вони йдуть. Якось хмільнянський дядько підвіз їх, заховавши між снопів (знав, хто вони такі), а коли з’явилися карателі, швиденько переховав їх у скирту. Чекісти потім били дядька (жінки все те чули) і допитувалися, кого він віз. Той не зізнавався.

Після повернення молодиць додому обох їх катували. Допитувалися: куди носили передачу? Найбільше