Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Насамперед зазначу: майже зайве було б тут стверджувати, що серед широкого загалу ремесло китобоя не ставиться на один рівень із так званими вільними професіями. Коли до будь-якого різномастого столичного товариства ввести незнайому людину й відрекомендувати її як гарпунника, це навряд чи викличе особливу повагу до неї; а якби, конкуруючи з офіцерами військового флоту, той гарпунник поставив на своїй візитній картці літери КБП («Китобійний промисел»), такий вчинок усі визнали б украй претензійним і смішним.
Безперечно, головна причина, через яку люди не хочуть віддавати шану нам, китобоям, полягає в тому, що наше ремесло, на їхню думку, можна прирівняти щонайбільше до різницького і що в нашій роботі нас оточує всякий бруд та свинство. Так, ми різники, правда. Але ж хіба всі воєначальники, яких люди споконвіку так люблять ушановувати,- хіба вони не різники, та ще й різники якнайкривавіші? Ну, а щодо твердження, ніби наше ремесло брудне, то незабаром я познайомлю вас із багатьма майже невідомими широкій публіці фактами, які врешті змусять тріумфально піднести китобійне судно принаймні до рангу однієї з найчистіших речей у нашому охайному світі. Та навіть коли визнати, що твердження оте слушне, то хіба палуба китобійного корабля, хоч яка вона брудна й слизька, може зрівнятися зі страхітливим кривавим місивом на тих бойовищах, із котрих стільки воїнів вертаються, щоб упиватись гучними оплесками дам? А коли професію солдата підносить так високо в думці широкого загалу уявлення про пов’язані з нею небезпеки, то дозвольте вас запевнити, що не один ветеран військової служби, який незворушно крокував просто на гарматні жерла, перелякано сахнувся б назад, якби над головою в нього майнув, звихрюючи повітря, велетенський хвіст кашалота. Бо чого варті цілком зрозумілі страхіття, винайдені людьми, супроти страхіть і чудес господніх, поєднаних в одне ціле!
Та хоча людство й дивиться на нас, китобоїв, звисока, все ж воно несвідомо складає нам якнайглибшу шану, ба ні, воно просто обожнює нас! Адже мало не всі світильники, лампи та свічки, що горять по всій земній кулі, горять немовби перед вівтарем на славу нам!
Але розгляньмо цю справу на всякі лади, зважмо її на інших терезах, і аж тоді ми побачимо, хто такі китобої й ким вони були раніше.
Чому голландці за часів Де-Вітта 27 мали у своєму китобійному флоті адміралів? Чому Людовік XVI, король Франції, власним коштом споряджав у Дюнкерку китобійні судна й ласкаво запросив до служби на них кількадесят родин з нашого славного Нентакіту? Чому Англія з 1750-го по 1788 рік виплатила своїм китобоям понад мільйон фунтів стерлінгів урядових заохочувальних премій? І нарешті - чому тепер у Америці китобоїв більше, ніж у всіх інших країнах світу, разом узятих, а її китобійний флот налічує понад сімсот суден, і служить на ньому вісімнадцять тисяч душ; на утримання цього флоту щороку витрачають чотири мільйони доларів, а вартість усіх суден, які перебувають у плаванні, становить двадцять мільйонів доларів, і щороку вони привозять до ваших портів багатий урожай ціною в сім мільйонів доларів? Чи було б це все можливе, якби в китоловстві не чаїлась якась особлива сила?
Та це ще далеко не все. Слухайте далі.
Я сміливо заявляю, що найобізнаніший філософ світу нізащо не зміг би назвати жодного чинника, який протягом останніх шістдесяти років справляв би на весь широкий світ могутніший мирний вплив, ніж справляє великий і славний китобійний промисел. Чи тим, чи іншим способом він зродив події, такі прикметні самі собою і такі далекосяжні та плідні у своїх наслідках, що китоловство можна порівняти з тією єгипетською матір’ю, яка привела на світ нащадків, що поєднались іще в її лоні. 28
Перераховувати всі ці події було б діло непосильне і безнадійне. Вдовольнімося жменькою. Вже багато років китобійні судна першими обстежували, обнишпорювали найвіддаленіші, найменше вивчені куточки земної кулі. Вони досліджували моря й архіпелаги, для яких іще не було карт і куди ще не запливали ніякі Ванкувери та Куки. Коли тепер американські та європейські військові кораблі мирно заходять у колись дикунські гавані, хай салютують гарматними залпами на честь і славу китобійного судна, що перше показало їм дорогу і перше було тлумачем між ними та дикунами. Славте як завгодно героїв дослідницьких експедицій, ваших Куків, ваших Крузенштернів; та я вам кажу, що з острова Нентакіту вирушали в плавання десятки безіменних капітанів, так само великих, як ваші Куки та Крузенштерни, коли не більших. Бо вони без нічиєї допомоги, мало не голими руками, в поганських морях, де рояться акули, біля узбереж не занесених на карти островів, наїжачених дротиками, вели бої з первісними дивами та страхіттями - такими, що й сам Кук з усіма своїми військовими моряками та мушкетами не зважився б стати з ними до бою. Усе те, що так бучно вихваляють в описах давніх подорожей до Південних морів, для наших героїв-нентакітців було звичайнісінькою буденщиною. Часто такі пригоди, яким Ванкувер присвячує по три розділи, ті люди не визнавали гідними навіть того, щоб згадати про них у корабельному журналі. Ох, цей наш світ! Цей наш світ!
Поки за мис Горн не допливали китобійні судна, довга низка багатющих іспанських колоній на Тихоокеанському узбережжі не підтримувала ні торговельних, ні взагалі будь-яких зносин ні з ким у Європі, крім своєї метрополії. То китобої перші прорвалися крізь бар’єр, зведений ревнивою політикою іспанської корони навколо тих колоній, і якби я мав досить місця, то наочно показав би, як ці самі китобої кінець кінцем допомогли Перу, Чілі та Болівії визволитися з-під ярма старої Іспанії і встановити в цих країнах демократію.
Оту велику Америку з другого боку земної кулі - Австралію - також подарували цивілізованому світові китобої. Після того як один голландець ненароком наткнувся на той континент, 29 усі інші судна обминали його береги, як буцімто зачумлені дикунством; але китобійні кораблі приставали до неї.
Саме китобійний корабель - справжній батько цієї колонії, нині такої могутньої. Навіть більше - за часів першого колоністського поселення в Австралії емігрантів не раз рятував від голодної смерті морський сухар, щедрою рукою вділений з китобійного судна, яке, на їхнє щастя, кидало якір у тих водах. Незліченні острови всієї Полінезії визнають цю саму істину і складають хвалу комерційну китобійному кораблеві, що вказав дорогу місіонерові й купцеві, а
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік, Герман Мелвілл», після закриття браузера.