Читати книгу - "Залишок дня, Кадзуо Ісігуро"

Я з гідністю вийшов із ситуації, але гості нишком захихотіли. Містер Спенсер продовжував:

— То, може, ви нам підкажете щось інше. Як гадаєте, якщо Франція й більшовики укладуть угоду про озброєння, ситуація з валютою в Європі зміниться на краще чи на гірше?

— Пробачте, сер, але я не можу допомогти вам із цим питанням.

— От лихо, — відповів містер Спенсер, — і тут із вас помочі не буде.

Усі знову тишком захихотіли, а його світлість сказав:

— Дякую, Стівенсе. На цьому все.

— Стривайте, Дарлінґтоне. Я хочу спитати цього доброго чоловіка ще одне, — мовив містер Спенсер. — Мені дуже потрібна його допомога в одній справі, яка багатьом не дає спокою. Від неї залежить, як ми сформуємо свою зовнішню політику. Виручіть нас, друже. Що містер Лаваль мав на увазі, коли недавно говорив про ситуацію в Північній Африці? Ви теж гадаєте, що то був лише хитрий прийом, щоб знищити націоналістичне крило народної партії?

— Перепрошую, сер, але я не можу допомогти вам із цим питанням.

— Бачите, джентльмени, — сказав містер Спенсер, обернувшись до решти товариства. — Наш добрий чоловік не може допомогти нам із цими питаннями.

Цього разу всі не стрималися і розсміялись.

— Та незважаючи на це, — продовжував містер Спенсер, — ми вперто наполягаємо на тому, щоб віддати долю держави в руки нашого доброго чоловіка і ще кількох мільйонів таких, як він. Тому хіба дивно, що ми знемагаємо з теперішньою парламентською системою і не можемо знайти рішення для проблем, які нас хвилюють. Ну а що — може, ще запропонуємо комітету матерів організувати військову кампанію?

Ця репліка викликала гучний щиросердний сміх. Його світлість пробурмотів: «Дякую, Стівенсе», — а тоді дозволив мені нарешті покинути кімнату.

Ситуація вийшла, звісно, ніякова, але за час служби зі мною траплялися набагато неприємніші, а то й узагалі незвичні оказії, та й ви, безперечно, погодитеся, що знавець своєї справи повинен уміти давати собі раду з такими інцидентами. За ніч я вже й забув той епізод, коли вранці до більярдної, де я стояв на драбині й протирав портрети від пилу, увійшов лорд Дарлінґтон і сказав:

— Послухайте, Стівенсе, то було жахливо. Дуже негарно ми з вами вчора повелися.

Я зупинився і, обернувшись до нього, мовив:

— Та ні, сер. Я, навпаки, дуже радий, що зміг вам прислужитися.

— Жахливо вийшло. Напевно, ми трохи перебрали за вечерею. Прошу нас пробачити.

— Нічого, сер. Запевняю вас: ви не завдали мені жодних незручностей.

Його світлість втомлено побрів до крісла і, зітхнувши, сів. З вершечка драбини мені було видно майже всю його високу постать, огорнуту променями зимового сонця, що лилися крізь французькі вікна. То був один із тих моментів, коли я виразно бачив, як сильно життєві турботи позначилися на його світлості за останні кілька років. Струнка постава набула надмірної худорлявості і якоїсь незграбності, волосся передчасно посивіло, а обличчя стало виснажене і змарніле. Він трохи посидів, милуючись далекими пагорбами за вікном, а тоді сказав:

— Так негарно вийшло. Просто містер Спенсер затявся будь-що довести свою позицію перед сером Леонардом. Навряд чи це вас потішить, але ви справді допомогли продемонструвати одну важливу річ. Сер Леонард любить городити старосвітські нісенітниці: про волю народу як наймудрішого судді і так далі. Можете собі таке уявити, Стівенсе?

— Так, сер.

— Наші люди ніяк не зрозуміють, що деякі погляди вже безнадійно застаріли. Інші великі нації добре усвідомлюють, що для того, аби гідно впоратися з викликами нової епохи, треба спочатку позбутися застарілих методів. Але британці — ні, вони цього не знають. Чимало людей повторюють те саме, про що вчора говорив сер Леонард. Ось чому містер Спенсер так хотів довести свою позицію. І скажу вам, Стівенсе, якщо такі особи, як сер Леонард, нарешті пробудяться зі сну й трохи подумають своїми головами, ваша прикра пригода буде немарна.

— Розумію, сер.

Лорд Дарлінґтон знову зітхнув.

— Ми завжди пасемо задніх, Стівенсе. Вічно чіпляємося за застарілі системи. Але рано чи пізно доведеться розплющити очі. Демократія — пережиток минулої епохи. Світ став заскладний для загального виборчого права й усього решта. Десятки парламентарів своєю балаканиною заводять ситуацію в глухий кут. Ще кілька років тому таке вважалося нормальним, але в сучасному світі?.. Як там містер Спенсер вчора сказав? Він дуже гарно висловився на цю тему.

— Якщо я не помиляюся, сер, він порівняв нинішню парламентську систему з комітетом матерів, які намагаються організувати військову кампанію.

— Саме так, Стівенсе. Наша країна пасе задніх. Усі ті, що дивляться вперед, у майбутнє, мусять нарешті це втовкмачити таким, як сер Леонард.

— Звичайно, сер.

— От я запитаю вас дещо, Стівенсе. Ми переживаємо кризу. Я бачив її на власні очі, коли їздив на північ із містером Віттекером. Люди страждають. Простий робочий люд ледве зводить кінці з кінцями. Німеччина й Італія не сиділи склавши руки, а навели в себе лад. І ті кляті більшовики теж, по-своєму. Навіть президент Рузвельт. Подивіться на нього: він не боїться сміливих кроків задля свого народу. А ми, Стівенсе? Рік за роком минає, а все лишається так, як і було. Ми тільки сваримося, дискутуємо і нічого не робимо. Будь-яка порядна ідея сходить нанівець, поки її розгляне хоча б половина усіх тих комітетів, які мають її розглянути. А ті кілька осіб, які знають, про що кажуть, мають зв’язані руки, бо навколо них — темний люд. Що ви на це скажете, Стівенсе?

— Здається, наша країна справді в жалюгідному стані, сер.

— Саме так. Подивіться на Німеччину й Італію. Бачите, чого можуть досягнути сильні лідери, якщо їм не заважати? Нема в них ніякого загального виборчого права чи інших дурниць. Якщо ваш дім горить, ви навряд чи будете скликати все сімейство у вітальню й обговорювати, через які двері втікати, правда? Колись таке ще годилося, але тепер світ став надто складним. Простий чолов’яга з вулиці не може орієнтуватися в політиці, економіці, торгівлі й усьому решта. Та й чому б він мав на цьому знатися? Ви дуже влучно вчора відповіли, Стівенсе. Як ви там сказали? Це не ваша справа чи як? Ну бо, зрештою, чому б мало бути інакше?

Коли я пригадую слова лорда Дарлінґтона, мені здається, що тепер вони, напевно, здалися б доволі дивними, ба навіть відразливими. Але, ніде правди діти, у тому, що він сказав мені у більярдній, усе ж була важлива частка правди. Звичайно, нерозумно було б сподіватися, що на питання, які поставив того вечора містер Спенсер, дворецький відповість як обізнана особа; і твердження