Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

Три наступних тижні для мене пройшли надто дивно. І справа не в роботі з Маркусом, який все більше намагався мене поглибити у медицину. Мене дивували Асмодей з Тайпаном, які надто сильно активізувалися біля моєї персони. Так вийшло, що не було і дня, щоб я не зустріла когось з них. Але найбільше мене насторожувало те, що вони робили все, щоб не потрапити один одному на очі.

За мною залицялися, навіть не приховуючи цього. Що Ед, що Ітон намагалися чимось задобрити мене, щоб отримати прихильність. Навіть Маркус помітив це і попросив мене бути обережною. Бо якщо ці двоє зрозуміють, що у них одна жертва, може бути лихо. 

Я ж стояла на роздоріжжі й не знала, як на все це реагувати. З однієї сторони мені було приємно отримувати увагу, але з іншої я розуміла, що з мене почнуть щось вимагати на заміну. А я ніяк не могла зрозуміти свої почуття до цих чоловіків. 

З Едом було спокійно і легко. Він ненав’язливо цікавився моїми справами й намагався підлаштуватися під мене, щоб провести разом час. Жодного разу чоловік не торкнувся до мене без дозволу, жодного разу не натякнув на щось більше, ніж просте спілкування. Тому почувала я себе комфортно, особливо, коли бачила погляд сповнений ніжності. І байдуже, що він належав першокласному вбивці. 

З Ітоном все було по-іншому. Він намагався заявити на мене права з першого дня залицянь, навіть не цікавлячись моєю думкою. Він вважав, що я належу йому і навіть не сумнівався у своїх силах. Тому поруч з ним мені було не просто, але водночас бентежно та зворушливо. Я відчувала, як моє серце завмирало у присутності цього чоловіка і мало не згорала під його пронизливим поглядом. І як би мені не було страшно самій собі зізнатися, я хотіла підкоритися та відчути повною мірою ту силу, яка наповнювала Асмодея. 

Тоді, коли я розривалася між двома вогнями, Маркус, здається, вже знав чим все закінчиться. Він на пряму не сказав мені свою думку, але і вибір не оцінив, який я навіть ще не зробила. Хоча я здогадувалася, що в його голові. 

Це було не складно зробити, особливо, коли я знову сідала в автомобіль Ітона. Коли знову прикривала очі, вдихаючи важкий парфум. Несвідомо мліла, коли спостерігала, як сильні руки міцно охоплювали шкіряне кермо. Я піддавалася силі Асмодея і нічого з собою не могла вдіяти.

***

— Ти знову напружена. Що вже не так? — мене дивувала та проникливість, яка була в Ітона. Він помічав будь-яку зміну в моєму настрої, а тому мені було надзвичайно складно приховувати свої емоції. 

— Мене лякає зброя, яка лежить на задньому сидінні.

Я знову повертаю голову і дивлюся на гвинтівку, яку Асмодей закинув на шкіряне сидіння. 

— Та й ваш образ сьогодні не схожий на звичний мені.

Якщо раніше я бачила Ітона переважно у класичних костюмах, то сьогодні на ньому одягнена чорна форма, яка дуже нагадує мені військову. На чоловікові є навіть нагрудні плити, які в разі чого можуть врятувати від куль. І це мене насторожує рівно стільки, скільки й приваблює. 

— У мене були певні проблеми, які я мусив владнати. Тому такий вигляд. А щодо зброї, то її не варто боятися. Вважай, що ти зараз маєш змогу познайомитися з моєю кращою подругою. 

— Та тільки вона позбавляє людей життя, — з важкістю видихаю я. 

Які б змішані в мені відчуття не викликав Ітон, я все одно розуміла, що він далекий від світла. Його тінь – початок темряви, а справжній вигляд – Морок, який несе смерть. Та попри це я не могла не думати про цього чоловіка. Він пробуджував у мені щось безумне, щось, що хотіло підкоритися темряві й віддати їй владу над собою. 

— Позбавляє тільки тих, хто цього заслуговує, маленька.

— Але ви ж не Господь, щоб вирішувати хто заслуговує на життя, а хто ні. Хто дав вам таке право? — я дратувала дракона, не відчуваючи страху. Напевно, це нерозумно, але я нічого не могла з собою вдіяти.

— Є речі, які тобі ніколи не збагнути, Норо. Та я не хочу тягнути тебе у той бруд, який мене оточує. Тому обійдемося сьогодні тільки одним знайомством, щоб надалі ти нічого не боялася. 

— Знайомство? 

Більше Ітон мені нічого не говорить, а мої питання стійко ігнорує. Тому я мовчки дивлюся у вікно, намагаючись зрозуміти куди мене везуть. Дивно, але тривоги я взагалі не відчуваю, хоч і розумію, що настрій чоловіка геть кепський.

***

Що я там думала про тривогу? Що не відчуваю її? Дурня. Хибна думка. Бо коли Ітон привіз мене до якихось величезних ангарів, один з яких був обладнаний під тир, я наїжилася. 

Важкий запах пороху, безліч різноманітної зброї та десятки чоловіків, що з цікавістю розглядали мене. Несвідомо я стала ближчою до Ітона і навіть обхопила його лікоть своєю тремтячою рукою, на що чоловік тільки хижо посміхнувся. Щоправда, я не розуміла, кому ця посмішка адресується: мені, чи людям, які відразу опустили свої голови перед Асмодеєм. 

— Що ми тут забули? — тихо уточнюю я. 

— Будемо позбувати тебе страху. Я хочу, щоб ти ближче познайомилася з моєю вірною М-16.

Коли Ітон потягнувся до плеча, щоб зняти з нього гвинтівку і передати її мені, серце пропустило удар. Я ж до цього зброю тримала тільки один єдиний раз, тоді, коли думала, що побачу свій кінець у кабінеті Асмодея. Зараз же мушу це зробити знову і добровільно, щоб не накликати гнів.