Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

— Прислухайся до свого внутрішнього голосу й озвуч мені те, що ти відчуваєш, коли тримаєш в руках зброю, — Ітон стояв прямісінько у мене за спиною, а тому я відчувала опору. Знала, що в разі чого мене підстрахують та допоможуть. 

Саме про такі відчуття я мріяла стільки років…

— Гвинтівка важка. Я боюся, що віддача після пострілу буде сильною.

— Що ще ти відчуваєш? — шепіт на вухо став ближчим. Асмодей нахилився, щоб поправити зброю у моїх руках, які нещадно тремтіли.

— Я боюся, що не потраплю в ціль, — тихо відповідаю я і затамовую подих, коли важкий парфум, змішаний із запахом пороху та крові, заполоняє кожну клітину моїх легень.

— Думай про те, що гвинтівка продовження твоєї руки. Зараз ви одне ціле. Як подумаєш ти, так вистрелить вона. 

Ітон накриває мої руки своїми долонями й ще ближче притискається. Між нами немає жодного міліметра простору. Тільки одне дихання на двох і клята М-16, метал якої нагрівається від нашого з чоловіком жару. 

— Я боюся вистрелити. 

Моя голова повернута на бік так, щоб я могла дивитися у вічі Асмодею. Він же свердлив поглядом мішень.

— Ти довіряєш мені? 

 І знову я прислухаюся до своїх відчуттів. Інстинкти мали б кричати про небезпеку, але натомість вони спокійні. Цей чоловік своєю енергетикою підкорив мій розум, змусивши його забути про все. А разом з цим весь мій негатив, який я колись відчувала до Ітона. 

— Довіряю…, — бастіон падає, а голова схиляється перед Демоном.

— Тоді заплющ очі.

Я беззаперечно корюся, навіть не здогадуючись…

Секунда і мої губи накривають чужі. Та не встигаю я навіть здригнутися від цього, як ангаром лунає гучний постріл, який заглушує мене, а разом з цим і мої сумніви.

Ітон притискає мене міцніше до себе, жадібно цілуючи губи. Я ж розгублено відкриваю рота і невміло намагаюся відповісти. Це ж мій перший поцілунок, який нахабно вкрав дорослий чоловік. Та чи я жалкую про це? Я не знаю…

Зараз не той момент, щоб думати й сумніватися. Особливо, коли Асмодей не шкодуючи сили та напору встановлює свої кордони. Він не дивиться на відсутність досвіду, а тільки поглиблює поцілунок, змушуючи мене задихатися від відчуттів. 

Я палаю з середини, згораю зовні, але навіть не думаю відсторонитися. Ні тоді, коли кисню не вистачає, ні тоді, коли зрадливе нутро починає віддавати легким збудженням. 

Байдуже на все. На людей, які за нами спостерігають. На гвинтівку, що з гуркотом падає на землю. На кулю, яка до цього поцілила у яблучко. Це все так не важливо. Зараз є тільки я та Ітон, який заривається своєю долонею у моє волосся. 

А на решту байдуже…

P.S. 27 розділів ми повільно наближалися до цього моменту). 

Розумію, що зараз уся увага сконцентрована на першому поцілунку, але я хочу вставити маленьку ремарку щодо серйозності намірів Асмодея. Він привіз Нору у секретну базу, довірив свою зброю, якої ніхто не може торкатися і привселюдно поцілував, заявляючи права. До цього жодна жінка, окрім Ліліт, не могла цього отримати...